Чеська Республіка

Перші кроки, з яких почався процес поступового наближення права ЧР до права ЄС були зроблені ще в 1991 році підписанням між ЧСФР і ЄС та його країнами-членами першої Європейської угоди про асоціацію (18 грудня 1991 року). Однак, відміна федерації не дала даній Угоді набути чинності і 4 жовтня 1993 року замість неї була підписана Угода про асоціацію, яка набула чинності 1 лютого 1995 року. Заяву про вступ до Європейського Союзу Чеська Республіка подала у січні 1996 року.

Перша версія Національної програми інтеграції Чеської Республіки до ЄС була розроблена навесні 1998 року за ініціативи ЄС. У програмі були окреслені ті зміни, які необхідно зробити у законодавчому, економічному та суспільному середовищі Чеської Республіки для відповідності нормам ЄС. Проте, після критичного розгляду проекту цього документа було виявлено, що не всі відомства досить відповідально поставилися до цієї важливої роботи, деякі розділи програми були неузгоджені, зустрічалася взаємовиключаюча інформація, однак був накопичений позитивний досвід міжвідомчої роботи. Тому було прийнято рішення доопрацювати програму. Європейський Союз підтримав цю ідею і сам запропонував структуру Національної програми, яка відрізнялася від першої версії. Саме ця структура і відповідає структурам аналогічних національних програм інтеграції до ЄС країн-асоційованих членів ЄС. У квітні 1999 року Національна програма інтеграції Чеської Республіки до ЄС була направлена на розгляд до Брюсселя, але без розділу "Фінансові потреби", з підготовкою якого були деякі складнощі і який був направлений у вересні 1999 року.

У статті 69 Угоди про асоціацію ЧР узяла на себе зобов'язання забезпечити поступове досягнення сумісності правових норм ЧР та ЄС за пріоритетами у таких галузях: митне право; право торговельних товариств; банківське право; податки та бухгалтерський облік торговельних фірм; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; охорона здоров'я та життя людини; тварин та рослин; захист споживачів; непряме оподаткування; техніко-правові норми; технічні стандарти; ядерна енергетика; транспорт; екологія.

У Європейській угоді не були регламентовані черговість та терміни, у які необхідно досягнути сумісності, але підкреслювалося, що цей процес повинен бути поступовим. З цього випливає, що з питань наближення права ЧР сама вирішувала, у якому ступені, формі та черговості буде здійснюватися цей процес.

На початку 90-х років розпочинати процес наближення було дуже складно з ряду причин: низький рівень знання комунітарного права, відсутність документації по законодавству ЄС, відсутність у законодавчих структурах міністерств та відомств спеціалістів, які б мали професійну та мовну підготовку на необхідному рівні, яка дозволяла б займатися справами, пов'язаними з аналізом норм у аспекті їх сумісності.

З того часу низкою урядових постанов були внесені методичні та процесуальні правки, пов'язані з інституційною структурою для імплементації Європейської угоди. Основні критерії діяльності з розгляду та оцінки сумісності були визначені постановою №396/1991 "Про забезпечення сумісності чехословацького права з правом Європейських співтовариств". Ця постанова зобов'язала кожного автора проекту закону вказувати всі суміжні законодавчі акти ЄС та надавати висновок щодо можливої сумісності проекту закону з правовим регулюванням у комунітарному праві. За результатами аналізу виконавця зобов'язали зробити однозначну заяву щодо сумісності. У випадках, коли повної сумісності досягти неможливо, повинно бути надано обґрунтування та названі передбачувані терміни її досягнення.

Послідовне регулювання діяльності органів державної адміністрації у галузі наближення правових норм ЄС проводилося також постановами уряду ЧР: №237/1994 "Про наближення правових норм ЧР з правом ЄС", №631/1994 "Про інституційне забезпечення процесу Інтеграції ЧР в ЄС", №151/1995 "Про графік заходів щодо поступового наближення правових норм ЧР до права ЄС та деяких Інших заходів в цьому секторі".

Специфічною за своїм характером проблемою є правові норми з так званим технічним змістом. Специфічність цієї галузі наближення охарактеризована у статті 75 Європейської Угоди, згідно з якою повинні бути приведені у повну відповідність технічні правила, стандарти та методи оцінки відповідності. Ще одна важлива відмінність - це необхідність взаємодії різних відомств при впровадженні окремих правил ЄС у чеський правопорядок. Цей факт ще раз підкреслює важливість координації процесу в цілому. Здійснювати координацію робіт урядом було доручено колишньому Міністерству сільського господарства та Управлінню технічної стандартизації, метрології та державної системи випробувань, що йому підпорядковується. Особливе місце було відведено Міністерству сільського господарства, враховуючи характер і велику кількість технічних правил.

Була розроблена програма технічної гармонізації, до головної частини якої увійшли конкретні відомості щодо доступності перекладів технічних правил ЄС, які повинні пройти експертну оцінку та міжвідомчий розгляд. Програма мала сформувати таку систему обліку стану та ходу робіт з наближення, за якою наглядно й достовірно можна отримати інформацію щодо сумісності в галузі технічної гармонізації.

Була прийнята модель управління процесом наближення, згідно з якою центр ставить головні цілі та розробляє методику наближення, надає інформаційну підтримку, а за роботу та її результати несуть відповідальність відомства в межах своєї компетенції. Із самого початку основний тягар здійснення цього складного й об'ємного завдання, яким є процес наближення, ліг на плечі відомств та їх законодавчих або спеціальних структур.

Відповідно до режиму процесу наближення та для забезпечення всіх суб'єктів цього процесу необхідною інформацією були розглянуті питання інформаційного обслуговування всіх учасників процесу. Була розроблена і в 1995 році введена в експлуатацію інформаційна система підтримки апроксимації права - ІСАП (ISАР). Система за допомогою центрального серверу надає в режимі "он-лайн" інформацію щодо законодавства та суміжних галузей тридцятьом робочим станціям у законодавчих структурах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кожен користувач має в своєму розпорядженні базу даних "CELEX-JUSTIS" на CD-ROM з ретроспективою комунітарного законодавства і через модем та по телефонних мережах має прямий доступ до баз даних , які постійно оновлюються.

Польща

Головні засади, інституції і процедури процесу адаптації польського права до європейського права детально викладені автором А. Цєлєнь у роботі [16].

Правові підстави адаптації польського права до європейського.

Зобов’язання Польщі щодо адаптації права випливає безпосередньо з укладеної у грудні 1991 р. Європейської угоди про асоціацію, яка започаткувала співпрацю між Республікою Польщею та європейськими співтовариствами і державами-членами. Згідно зі ст. 68 Угоди «сторони визнають, що істотною вступною умовою економічної інтеграції Польщі зі Співтовариством є наближення наявного і майбутнього законодавства Польщі до законодавства, чинного у Співтоваристві. Польща докладе всіх зусиль з тим, аби забезпечити відповідність її майбутнього законодавства законодавству Співтовариства». Водночас із застосованими заходами Польщі на шляху до Європейського Союзу, а особливо після подання 1994 р. заяви про членство, це зобов’язання набуло особливого значення: як Польща, так і Європейський Союз трактували адаптацію права як обов’язкову умову клопотання щодо членства в Європейському Союзі.

З польської сторони підставою на проведення заходів з адаптації були чергові урядові документи, з-поміж яких першою було проголошено в січні 1993 року (тобто за рік до формального подання заяви на членство) «Програму заходів, що пристосовують польську економіку і правову систему до вимог Європейської угоди». Черговими документами були: розроблений у липні 1997 р. «Графік заходів, що адаптують польську правову систему до рекомендацій «Білої книги» Європейської Комісії з питань інтеграції з єдиним ринком ЄС», «Національна стратегія інтеграції» з 1997 р., а з 1998 р. щорічні видання «Національної програми підготовки партнерства до членства» (у тому числі «Національного плану ухвалення Acquis Communauitare»), а також розроблений 2000 р. Комітетом європейської інтеграції «Список законів, ухвалення яких є необхідним з огляду на вступ Польщі до Європейського Союзу». Ці документи утворили теоретичне підґрунтя для вжиття заходів з адаптації - вони передбачили перелік пріоритетів, вказали методи їх досягнення, визначили графіки й установи, відповідальні за проведення відповідних дій.

З тексту ст. 68 Європейської угоди випливає, що польське право має бути адаптоване до всього правового доробку Європейського Союзу, який містить понад 14 тис. різних видів правових актів і майже 9 тис. рішень Трибуналу юстиції. Однак, зважаючи на значний об’єм європейського права, обсяг необхідної адаптації, якої вимагають від держав-кандидатів, був значно обмежений. У процесі адаптації права найважливішу роль відіграє один із видів правових актів Євросоюзу - директиви, що насамперед стосуються тільки «економічної» частини права Співтовариства.

Адаптація права обмежена з часової точки зору: справді, згідно з зобов’язанням про адаптацію права забороняється ухвалювати право, що суперечить союзному праву, але в окремих випадках, коли це обґрунтовано, допускається «прогресивна адаптація нових правових актів». Це означає прийняття чергових правових актів, які все більше відповідають євросоюзним стандартам. Крім цього, можливі винятки з правила, яке вимагає, щоб держава під час вступу до ЄС прийняла весь правовий доробок Спільноти вже на момент приєднання - так звані перехідні терміни. Перехідні терміни встановлюються під час акцесійних переговорів і становлять частину акцесійного трактату. Їхня суть полягає в зобов’язанні держави, яка приєднується, закінчити процес адаптації права в конкретно визначений строк вже після отримання членства. Перехідні терміни завжди продовжують період адаптації на конкретно визначений час і стосуються конкретних союзних принципів (безстрокові перехідні терміни неможливі). У порівнянні з іншими державами-кандидатами Польща отримала відносно багато перехідних термінів, особливо стосовно охорони довкілля (деякі з перехідних термінів триватимуть до 2017 р.), транспортної політики, сільського господарства, податків, у рамках політики конкуренції стосовно суспільної допомоги для підприємств, а також щодо встановлення обмежень на закупівлю сільськогосподарської і лісової нерухомості іноземцями (у деяких районах Польщі 12 років від моменту вступу).

Методи адаптації польського права до європейського.

Адаптація національного права до права Європейського Союзу має два основні аспекти: формальний, який полягає у включенні євросоюзних приписів у приписи внутрішнього права, і практичний, який охоплює також створення процедур і «клімату» для впровадження і застосування євросоюзного права у Польщі. Тому й розрізняють два основні методи адаптації права: «жорсткий» - шляхом європейської законодавчої діяльності, та «м’який» - шляхом проєвропейської інтерпретації права судами і адміністративними органами держав- кандидатів.

Переклад актів європейського права на польську мову

Збереження мовної тотожності всіх держав-членів Європейського Союзу - одне з основних правил функціонування Співтовариства. Відповідно до цієї засади всі акти європейського права мають бути опубліковані кожною з офіційних мов Союзу. Польська мова стає офіційною мовою тільки з моменту вступу Польщі до Європейського Союзу, але процес пристосування польського права до права європейського вимагає, щоби принаймні найважливіші союзні акти були перекладені на польську мову ще раніше.

Робота над перекладами розпочалася в Польщі вже у 1996 р. з актів первинного права і найважливіших, так званих загальних, актів вторинного права, надто тих, що вказані у «Білій книзі». Черговість перекладів була великою мірою випадковою, пов’язаною з замовленнями міністерств і центральних органів у залежності від їхніх потреб. Союзний список актів, що підлягали перекладові, був складений Європейською Комісією тільки навесні 2003 р. Він містить найважливіші акти з усіх галузей права Європейського Союзу (головним чином, директиви, розпорядження, рішення і міжнародні угоди, укладені Співтовариством), які на сьогоднішній день разом становлять близько 76000 сторінок.

Процедура виконання перекладів у Польщі спочатку була децентралізована, не було системи координації і перевірки правильності перекладів. До того ж вони не були загальнодоступними. Ситуація змінилася тільки в 2000 р. разом зі створенням Департаменту перекладів в Управлінні Комітету європейської інтеграції (УКЄІ), який тепер виконує нагляд за всією роботою над перекладами. Над перекладами працюють приватні фірми, вибрані на основі тендерної процедури, а перевіряє їх Департамент перекладів УКЄІ. Починаючи з 2001 р., перевірені тексти перекладів стають доступними в базі перекладів на інтернет-сторінці, а також надсилаються правничим службам Європейської Комісії і Ради. Після цього етапу, що називається «фіналізацією», тексти передаються до Управління офіційних публікацій Європейського Співтовариства, де їх готують до друку. Але це ще не офіційні переклади, оскільки цієї якості вони набувають тільки в момент їх публікації в Урядовому віснику Європейського Союзу.

Перевірка відповідності проектів правових актів до європейського права

Виконання законодавчих заходів з метою адаптації до права ЄС вимагає перевірки відповідності проекту нормативного акту до європейського права. Таку перевірку слід провадити на кожному етапі законодавчої роботи: під час підготовки проекту акту, його схвалення (а коли готується закон — протягом усього періоду його проходження в парламенті), а також після його подання на промульгацію (оприлюднення). У Польщі ця система формувалася поступово, починаючи з 1992 р., і тільки 1997 р. охопила всі етапи законодавчих дій і проекти, що надходять від усіх авторів пропозицій.

Практика перевірки урядових проектів законів з погляду їх відповідності до європейського права сформувалася в Польщі 1992 р., отже, ще напередодні набрання чинності Європейської угоди. Перевірку виконував призначений 1991 р. Уповноважений уряду з питань європейської інтеграції та іноземної допомоги, в підпорядкуванні якого перебувало Бюро з питань європейської інтеграції і Бюро з питань іноземної допомоги. Хоча перші три роки від моменту призначення Уповноваженого не обов’язково було отримувати рецензію, таких рецензій видано досить багато — понад 150. Починаючи з 1994 р., одночасно з набранням чинності Європейської угоди, отримання такої рецензії для урядових проектів стало обов’язковим. Лише за такої умови проект подавався на парламентський розгляд. Надалі не підлягали перевірці проекти, що вносилися іншими уповноваженими суб’єктами (сеймівськими комісіями у складі не менш ніж 15 депутатів; Сенатом, президентом, урядом або 100 тисячами громадян). Поза контролем з точки зору відповідності до європейського права залишалися поправки, що вносилися парламентом під час роботи над урядовими проектами.

В 1997 році ліквідовано управління Уповноваженого з питань європейської інтеграції, завдання якого - а саме перевірку урядових проектів законів з погляду відповідності до європейського права - було покладено на новостворений Комітет європейської інтеграції. Ця зміна була елементом так званої реформи центру (реформи центральної урядової адміністрації), що була проведена 1996 р. Також вона була наслідком поступу в переговорах і необхідності розширити завдання попереднього Уповноваженого. Інституційні переміни супроводжувалися також процедурними змінами в регламенті Ради Міністрів і Регламенті Сейму. З 1997 р. відсутність рецензій на тему відповідності проекту до європейського права могла бути підставою, щоб припинити роботу над проектом (Рада Міністрів могла проект не прийняти й відмовитися передати його на розгляд Сейму як урядовий проект). Якщо рецензія від Бюро була негативною, подальшу працю над проектом можна було продовжувати за умови отримання додаткової рецензії від Комітету європейської інтеграції. Також у 1997 р. впроваджено вимогу, щоб кожен автор пропозиції (в т.ч. і уряд) подав підтвердження відповідності пропонованого проекту до європейського права або пояснення, в яких питаннях і чому проект не відповідає положенням Європейського права, чи довідку, що предмет регулювання проекту не охоплюється правом Європейського Союзу.

Тож спосіб ведення справ, пов’язаних з урядовими проектами і проектами інших суб’єктів, впроваджений 1997 р., зберігається донині, але стосується він винятково етапу подання проектів до першого читання. Протягом усього часу роботи над проектом у парламенті монополію на видання рецензій щодо відповідності польського права до права європейського має Комітет європейської інтеграції, представники якого можуть брати участь у пленарних засіданнях і засіданнях Європейської комісії. Комітет європейської інтеграції видає також заключну рецензію перед схваленням проекту у Сеймі (тобто перед третім читанням на пленарному засіданні).

Характерною рисою польської системи є те, що жодна з характеристик на тему відповідності проекту закону до європейського права не є обов’язковою для парламенту. В результаті у ІІІ каденції Сейму (1998–2001) аж 17% законів, які містили приписи європейського права, були ухвалені всупереч негативній рецензії щодо їх відповідності до права Європейського Союзу.

Порядок роботи над законами, що спрямовані на адаптацію польського права до європейського права

Законодавчі дії з метою адаптації польського права до європейського права полягають в ухваленні нових законів, що стосуються досі не врегульованих питань, внесенні змін до наявного права та у виданні виконавчих актів. У разі адаптації до зобов’язань, що випливають з угод, які укладаються Європейським Співтовариством, вони можуть також означати необхідність повторних переговорів і денонсації міжнародних угод, укладених державою-кандидатом.

До 2000 р. закони з питань, які стосуються предмета регулювання європейського права, розглядалися звичайним законодавчим шляхом, що складався з п’яти етапів: законодавчої ініціативи, розгляду закону Сеймом, тоді — ухвалення закону, розгляд закону Сенатом, прийняття поправок, які знову розглядає Сейм, підписання закону президентом та опублікування закону у Віснику законів. Такі закони становили 43% від законів, ухвалених Сеймом ІІІ каденції (271 з 619 опублікованих). Єдиною різницею у процедурі роботи над ними була описана вище необхідність отримання рецензії щодо відповідності запланованих актів до європейського права.

У зв’язку з негативною оцінкою темпу роботи з адаптації, вміщеною в Періодичних рапортах Комісії в 1998 і 1999 рр., було ухвалено рішення про введення спеціальної процедури підготовки деяких законів для адаптації до європейського права. Ці закони, так звані закони з адаптації, були підготовлені урядом і розглядалися парламентом в особливому порядку. У ІІІ каденції Сейму вони становили 78% від усіх законів, предмет яких входив у сферу регулювання права Європейського Союзу.

Підготовка законів з адаптації — обов’язок уряду, а конкретно — відповідних міністерств або центральних управлінь, вказаних в урядових документах, які складають графік і формують обсяг адаптації до європейського права (тепер цим документом є вже згадуваний «Список законів, ухвалення яких є необхідним у зв’язку зі вступом Польщі до Європейського Союзу» від 10 квітня 2000 р.). Проект перед відправленням до парламенту підлягає рецензуванню в Комітеті європейської інтеграції, який складає рецензію про відповідність проекту положенням європейського права й інтеграційній політиці уряду, опрацьовує проект законодавчо, пише обґрунтування для подання проекту на розгляд у порядку, передбаченому для законів з адаптації, а також готує переклади актів європейського права, яких стосується проект.

Потім проект подається до Сейму, де на пропозицію уряду підлягає розглядові у спеціальному порядку, передбаченому винятково для законів з адаптації. Від звичайного законодавчого порядку він відрізняється формальними вимогами, засадами подання до сеймових і сенатських комісій, а також кількома механізмами, які спричиняють до прискорення роботи над проектом.

Серед формальних вимог заслуговує на увагу обов’язкове додавання до проекту автором проекту (чи урядом) перекладених на польську мову актів права ЄС, які є підставою для адаптації. Це слугує принаймні теоретичною гарантією, що в порядку адаптації ухвалюватимуться тільки ті проекти, які дійсно необхідні з погляду союзного права, а також, що всі інші матимуть повну інформацію про відповідне регулювання в правових актах ЄС в охопленій проектом сфері.

Проект, незалежно від сфери, подається до спеціальної комісії — у ІІІ каденції Сейму це була скликана в результаті великого політичного компромісу Комісія європейського права, у IV каденції Сейму — це Європейська комісія (схожа комісія існує також у Сенаті). Інші парламентські комісії беруть участь у роботі над проектом тільки на пропозицію Європейської комісії і у визначений для цього термін. Комісія може також створити цілу групу експертів, яка суттєво допомагатиме їй.

Європейська комісія Сейму складає графік роботи над проектом, який насправді має тільки характер інструкції (не передбачено жодних санкцій за його недотримання), але в принципі має дисциплінувати роботу над проектом. Додатково були впроваджені інші правила, що прискорювали роботу над проектом: друге читання проекту закону з адаптації й розгляд поправок Сенату відбувається на найближчому засіданні Сейму. Документи, пов’язані з проектом адаптації, можуть видаватися парламентарям у спрощений спосіб — скажімо, можуть бути залишені для отримання в канцелярії. Ускладнено також умови внесення поправок до проекту — вони не можуть вноситися окремим депутатом (існує вимога наявності підпису під поправкою не менш ніж трьох депутатів на етапі роботи в комісії і щонайменше п’яти депутатів на етапі пленарної роботи). Як виявилося по закінченні роботи Сейму ІІІ каденції, ці зміни особливо не вплинули на тривалість роботи над законами, що стосувалися європейського права, яка сягала близько 100 днів праці від дня подання закону до першого читання до дня ухвалення закону, незалежно від того, чи робота над ним тривала в Комісії європейського права (закони з адаптації), чи в інших комісіях (закони, що належать до європейського права, але не були кваліфіковані урядом як закони з адаптації).

Ухвалений Сеймом і Сенатом проект передається президентові, який може його підписати і подати на опублікування до Вісника законів, але також може відмовитися підписувати його (законодавче вето). У такому разі, щоб закон став чинним, слід знову чекати його ухвалення на Сеймі більшістю 2/3 голосів у присутності не менш ніж половини статутної кількості депутатів. Якщо закон дістане потрібну більшість, президент має беззастережний обов’язок його підписати.

Підписуючи закон, президент дає розпорядження на його публікацію у Віснику законів. Закон набирає чинності здебільшого від моменту опублікування, хіба що сам закон передбачає інші терміни. Стосовно законів з адаптації, ухвалених у ІІІ каденції Сейму, ці терміни були приблизно у 20% випадків наближені до дати передбачуваного членства в ЄС.

Впроваджений 2000 року порядок ухвалення законів з адаптації дав позитивні результати, що було відзначено і в Періодичних рапортах Комісії.

Роль органів держави у процесі адаптації.

Відповідно до ст. 10 Конституції Польщі «Устрій Республіки Польщі опирається на поділ і рівновагу законодавчої влади, виконавчої влади і судової влади. Органами законодавчої влади є Сейм і Сенат, виконавчої влади - Президент Республіки Польщі і Рада Міністрів, а судової влади - суди і трибунали».

У рамках виконавчої влади найістотнішу роль у процесі адаптації відіграє Рада Міністрів, яка конституційно зобов’язана і уповноважена реалізувати зобов’язання, які має Польща за міжнародними угодами (а такою угодою була асоціативна угода і акцесійний трактат). Уряд проводив акцесійні переговори і тому мав найповнішу порівняно з іншими органами інформацію про обсяг необхідної адаптації і її винятки у вигляді перехідних термінів. Представник уряду також брали участь у дебатах на засіданнях Європейської Конвенції, яка опрацьовує проект союзного Конституційного трактату, міністри брали участь у дебатах Ради Асоціації, а вищі урядовці були присутні на засіданнях Ради Асоціацій. Постійність традицій урядової адміністрації нижчого рівня і професіоналізм працівників цивільної служби є гарантією суттєвої якості процесу адаптації. Уряд має монополію на підготовку проектів законів з адаптації, а також на рецензування проектів законів упродовж роботи парламенту. Врешті, уряд як орган виконавчої влади також відповідає за практичну сторону процесу адаптації — впровадження адаптованих норм, створення відповідних інституцій і процедур, забезпечення засобів для фінансування адаптованих змін. З цією метою уряд може видавати розпорядження, які у Польщі є джерелом загальнообов’язкового права. Завдання, пов’язані з адаптацією права, реалізують в рамках уряду спеціалізовані суб’єкти: в 1991–1996 роках — Уповноважений уряду з питань інтеграції з Європейським Союзом та іноземної допомоги, а з 1996 р. — Комітет європейської інтеграції, а також суб’єкти, безпосередньо заангажовані в акцесійні переговори (насамперед Уповноважений уряду з питань акцесійних переговорів і керована ним переговорна група). Важливу роль відіграють також європейські департаменти в окремих міністерствах, які опрацьовують урядові проекти законів, видають рецензії, розпоряджаються союзними фондами і беруть участь у твіннінгових проектах. Діяльність уряду у сфері адаптації права підлягає контролю з боку Сейму, який може, застосовуючи процедуру конструктивного вотуму недовіри, змусити уряд поступитися.

Роль другого органу виконавчої влади — президента — у процесі пристосування права полягає насамперед у підписанні законів з адаптації і направленні їх на публікацію у Віснику законів, що є умовою їх впровадження в життя. Президент на підставі думки своїх експертів може відмовитися підписати закон, якщо визнає його таким, що суперечить зобов’язанням Польщі стосовно Європейського Союзу. Цим правом він кілька разів скористався — 1999 р. стосовно проекту доповнення до Закону про радіомовлення і телебачення, і 2001 р. стосовно проекту доповнення до ветеринарних законів. Оскільки в Польщі не можна вжити «вибіркове» вето стосовно окремих приписів проекту, спротив президента призвів до того, що не набирали чинності також і вміщені у проектах приписи, які відповідали положенням європейського права. Президент також має право законодавчої ініціативи, яким він скористався протягом ІІІ каденції Сейму тільки один раз, запропонувавши проект зі сфери євросоюзного права. Президент співпрацює з урядом у галузі зовнішньої політики (якою керує, одначе, уряд), має також право ратифікувати або відмовлятися від ратифікації міжнародних угод. Але ратифікація найважливіших угод, до яких належить також Європейська угода і Акцесійний трактат, залежить від згоди на ратифікацію, наданої або парламентом (так було з Європейською угодою), або безпосередньо громадянами під час референдуму (так було з Акцесійним трактатом).

Головним завданням законодавчої влади — Сейму й Сенату — у процесі адаптації є схвалення законів, які мають на меті адаптацію польського права до європейського права. З 1997 р. в обох палатах парламенту працювали комісії, які займалися інтеграцією Польщі з Європейським Союзом: у Сеймі це були Комісія зовнішніх справ і Комісія європейської інтеграції, а в Сенаті — Комісія зовнішніх справ і європейської інтеграції. Рішенням Сейму від 13 липня 2000 р. створено спеціальні комісії для розгляду проектів з адаптації: Комісію європейського права у Сеймі і Комісію європейської легіслатури в Сенаті (одночасно з новою каденцією парламенту з 2001 р. їхню роль перейняли сеймівська Європейська комісія і сенатська Комісія зовнішніх справ і європейської інтеграції).

Істотну роль у процесі адаптації відігріє бюро вивчення і експертизи канцелярії Сейму, яке на пропозицію маршалка Сейму рецензує проекти законів з погляду їх відповідності до європейського права (але тільки перед початком роботи над ними у Сеймі і тільки неурядові проекти).

З погляду формування співвідношення між палатами парламенту в законодавчому процесі важливішою є роль Сейму, ніж Сенату, поправки якого не вносяться автоматично до проекту закону після їх схвалення, але завжди мають бути розглянуті Сеймом. Законотворча функція парламенту, однак, також певним чином обмежена: проекти законів з адаптації готує уряд, який також приймає рішення про подання проектів до Європейської комісії. Парламентарі, однак, зберігають право впливу на форму затверджуваних ними законів — можуть подавати до них поправки, але на складніших умовах, ніж при звичайному законодавчому порядку (поправку до проекту з адаптації можуть подати щонайменше 3 депутати на етапі роботи в комісії і щонайменше 5 депутатів на етапі пленарної роботи). Вони можуть також скористатися правом законодавчої ініціативи і пропонувати проекти законів у сфері, охопленій європейським правом. Парламентарі також самі приймають рішення щодо складу Європейської комісії, графіку роботи над проектом з адаптації, а також потреби використати знання експертів чи спеціальної комісії Сейму та Сенату. Для них не обов’язкова думка бюро вивчення і експертизи канцелярії Сейму і Комітету європейської інтеграції з приводу відповідності проекту до права Європейського Союзу — вони можуть зігнорувати негативну рецензію і, якщо президент не накладе вето, форсувати ухвалення закону, що не відповідає положенням європейського права. Через обов’язок уряду додавати до проекту закону проекти виконавчих актів (на жаль, цей обов’язок не завжди виконується) парламент зберігає за собою також право контролю над принципами застосування ухвалених ним законів з адаптації. Представництво польських парламентарів бере участь у роботі над проектом Конституційного трактату, спільно створюючи майбутній фундамент європейського права, а також спостерігає за роботою Європейського парламенту і бере участь у дебатах Парламентарного комітету асоціації. Іншою функцією парламенту, важливою з точки зору адаптації права, є контроль за урядом, який складає періодичні звіти про перебіг переговорів і виконання Національної програми підготовки до членства, а також зобов’язаний відповідати на депутатські запити. В разі негативної оцінки роботи уряду Сейм може висловити конструктивний вотум недовіри.

Роль судової влади у процесі адаптації польського права незначна, хоча все частіше з’являються в судочинстві посилання на право Європейського Союзу. Істотним повноваженням є право Конституційного трибуналу приймати рішення щодо відповідності міжнародних угод до польської Конституції, в тому числі Європейської угоди і Акцесійного трактату.