Досвід країн центральної та східної європи на шляху адаптації національного законодавства до законодавства єс

Гармонізація національного права третіх країн з правом Євросоюзу розглядається як етап у процесі поступової уніфікації правових норм європейських інтеграційних організацій та держав-нечленів, що співпрацюють з ними. Завдяки гармонізації національне право країн-не-членів поповнюється нормами права Євросоюзу, що створює правові засади для залучення цих країн до європейської інтеграції [9].

Включення, починаючи з 1990-х років, в угоди про створення асоціацій положень стосовно політичного співробітництва (так званий політичний діалог) вивело співпрацю учасників асоціацій з ЄС за межі виключно економічних відносин. Це стосується також заходів з гармонізації у рамках Співробітництва у сфері охорони порядку та судочинства у кримінальних справах (СОППКС). Амстердамський договір про Євросоюз (стаття 34(2)) запровадив гармонізацію законодавства країн-членів у рамках СОППКС, що відкрило шлях до створення вторинного законодавства Євросоюзу в цій галузі. І хоча практично всі угоди про асоціацію з ЄС (за винятком частини угод з країнами Середземномор'я та угод з Балканськими країнами) були укладені ще до набуття чинності Амстердамськими договорами, вони містили положення про співпрацю у боротьбі з відмиванням грошей та з розповсюдженням наркотиків, а ці положення також передбачають гармонізацію національного законодавства асоційованих країн із правом Євросоюзу в цих галузях.

Існують різні типи асоціації країн-не-членів з Європейськими Співтовариствами:

• Угода про створення Європейського економічного простору (ЄЕП);

• Угоди про асоціацію з ЄС неєвропейських країн Середземномор'я;

• Угоди про асоціацію з ЄС країн Центральної та Східної Європи.

Це певною мірою впливає на інтенсивність процесів гармонізації у відносинах сторін, а також на підходи щодо визначення способів гармонізації. Співпрацю Євросоюзу з третіми країнами в рамках цих угод детально розглянуто у роботі [9].

Найтісніша співпраця в рамках асоціації передбачена Угодою про створення ЄЕП. Вона фактично відтворює основні положення Договору про Співтовариство та актів інститутів Співтовариства, передбачаючи найповніше визнання acquis communautaire у відповідних сферах, охоплених «спільним доробком» Співтовариства. Наголос тут робиться на включенні в національне право держав-учасниць ЄЕП цілих блоків норм права Євросоюзу, як шляхом відтворення положень Договору про Співтовариство в Угоді про створення ЄЕП, так і шляхом відсилання до постанов Співтовариства, які згадуються в додатках до Угоди й актах органів асоціації та положення яких стають частинами національних правопорядків асоційованих держав. Проте це лише певною мірою стосується підходів до гармонізації національного законодавства держав-учасниць ЄЕП із правом Євросоюзу, які відрізняються від запропонованих у Євросоюзі.

Угоди про асоціацію з ЄС неєвропейських країн Середземномор'я також передбачають широкий спектр заходів з гармонізації національного законодавства цих країн із правом Євросоюзу. Проте при їх укладанні береться до уваги той факт, що, оскільки переважна більшість цих країн розташована поза межами Європи, вони, окрім Туреччини, Мальти і Кіпру, не матимуть перспективи стати членами Євросоюзу в майбутньому. Тому значення гармонізації законодавства країн Середземномор'я з правом Євросоюзу зводиться, головним чином, до створення правового середовища для економічного розвитку цих країн і поступового запровадження зони вільної торгівлі між ЄС та країнами регіону. Однак, на відміну від асоціації з ЄС країн Центральної та Східної Європи, гармонізація тут стосується переважно зобов'язань на рівні Співтовариства.

Гармонізація національного законодавства країн Центральної та Східної Європи, що мають з Європейськими Співтовариствами угоди про асоціацію, вважається в Євросоюзі одним із найдієвіших засобів поширення правової інтеграції на ці країни.

Загалом європейські угоди про асоціацію мають однакову структуру і дуже часто навіть однакову нумерацію розділів та статей, положення яких регулюють ту чи іншу сферу відносин. Це повною мірою стосується й положень щодо гармонізації. Характерним також є те, що всі європейські угоди фактично передбачають однакові підходи до здійснення гармонізації.

Як правило, положення європейських угод, які стосуються гармонізації національного законодавства асоційованих країн Центральної та Східної Європи з правом ЄС, мають характер як «твердих», так і «м'яких» зобов'язань сторін залежно від сфер, у яких здійснюється гармонізація. Проте визначення самих таких сфер зазвичай враховує особливий характер відносин з конкретною країною, хоча певні сфери, зокрема, захист права на інтелектуальну власність, законодавство у галузі конкуренції тощо, закріплені в усіх без винятку європейських угодах про асоціацію.

Важливо також зазначити, що положення європейських угод про асоціацію з ЄС, які стосуються гармонізації, дещо відрізняються від аналогічних положень угод про співробітництво (УПС), зокрема, з Україною.

Характерно, що в усіх європейських угодах спеціально вказується на нерозривний зв'язок між гармонізацією та інтеграцією. Зокрема, стаття 67 Угоди про асоціацію Угорщини з ЄС зазначає, що головною передумовою економічної інтеграції країни у Співтовариство є зближення її існуючого та майбутнього законодавства із законодавством ЄС. Угорщина повинна діяти таким чином, щоб її майбутні законодавчі акти були якомога більш сумісними із законодавством Співтовариства. Аналогічні положення закріплені і в інших європейських угодах. Це положення є не гарантією на вступ асоційованих країн до Євросоюзу, а тільки свідченням важливої ролі, відведеної гармонізації у створенні умов для підготовки цих країн до тіснішої інтеграції в Європейські Співтовариства.

Практично всі європейські угоди закріплюють положення однакового змісту про гармонізацію в галузі захисту прав на інтелектуальну власність шляхом створення рівня захисту, аналогічного тому, який існує в країнах-членах Євросоюзу, включаючи належні засоби забезпечення цих прав, а також шляхом приєднання асоційованих країн до багатосторонніх міжнародних конвенцій, які діють у цій ділянці.

Зокрема, такі положення були в європейських угодах про асоціацію з Угорщиною, Естонією, Польщею, Чехією, Болгарією, Литвою, Латвією, Румунією та ін. Проте Європейська угода зі Словенією вимагала забезпечити аналогічний рівень захисту одразу після набуття нею чинності.

В європейських угодах дається перелік міжнародних конвенцій, до яких повинні приєднатися асоційовані країни. До нього входять, зокрема, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів, Міжнародна конвенція про охорону прав акторів-виконавців, виробників фонограм і органів радіомовлення, Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію торгових знаків, Ніццька угода про міжнародну класифікацію виробів та послуг для цілей реєстрації знаків, Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентних процедур, Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин та ін.

Усі європейські угоди, як правило, включають окремі статті, де міститься загальний перелік галузей, у яких має здійснюватися гармонізація національного законодавства асоційованих країн з правом Євросоюзу. Це галузі митного права, права компаній, банківського права, бухгалтерського обліку компаній та оподаткування, захисту права на інтелектуальну власність, охорони праці, фінансових послуг, правил конкуренції, охорони здоров'я та життя людей, флори і фауни, захисту прав споживачів, непрямого оподаткування, технічних правил і стандартів, транспорту й довкілля. Гармонізація в цих галузях має сприяти створенню зони вільної торгівлі, у межах якої будуть забезпечені свободи пересування товарів, робочої сили, капіталів та надання послуг.

Більшість цих сфер поряд з багатьма іншими знову згадуються у спеціальних положеннях європейських угод, присвячених визначенню напрямів співробітництва сторін. Зазначаються також і способи здійснення гармонізації законодавства асоційованих країн з правом Євросоюзу. Зокрема, Європейською угодою про асоціацію з Угорщиною до таких галузей було віднесено промислові стандарти й оцінку відповідності (стаття 73), сільське господарство (стаття 76), охорону довкілля (стаття 79), управління водними ресурсами (стаття 80), транспорт (стаття 81), телекомунікації, поштові послуги та радіомовлення (стаття 82), банківську справу, страхування та інші фінансові послуги (стаття 83), аудит і фінансовий контроль (стаття 85), боротьбу з відмиванням грошей (стаття 86), соціальні питання (стаття 88), туризм (стаття 89), інформацію та комунікації (стаття 91), митну справу (стаття 92), співпрацю в галузі статистики (стаття 93), боротьбу з торгівлею наркотиками (стаття 96) тощо. Серед способів гармонізації згадуються, насамперед, підготовка та імплементація національного законодавства відповідно до стандартів Співтовариства, укладання сторонами угод щодо взаємного визнання діючих стандартів.

Крім того, європейськими угодами про асоціацію з Литвою, Латвією та Естонією передбачалася також гармонізація національного законодавства у сфері захисту прав на інтелектуальну власність щодо програм, які передаються через супутник або кабелем, а також у забезпеченні відповідності національних норм технічним стандартам у галузі аудіовізуальної продукції.

Зазначимо, що на відміну від співпраці сторін у рамках ЄЕП, європейськими угодами про асоціацію не передбачається якийсь механізм попереднього інформування асоційованих країн про підготовку нових законодавчих актів у Євросоюзі, що ставить їх у складні умови при здійсненні гармонізації національного законодавства з правом європейських інтеграційних організацій, оскільки вони будуть змушені увесь час наздоганяти. Але Співтовариство бере на себе зобов'язання надавати допомогу для здійснення гармонізації шляхом обміну експертами, надання інформації стосовно законодавства Євросоюзу, організації семінарів, професійної підготовки, при здійсненні перекладів законодавчих актів ЄС у відповідних секторах тощо.

У процесі гармонізації законодавства країни-кандидати Центральної та Східної Європи, що прагнули приєднатися до ЄС у 2004 році, зіткнулися з численними проблемами. Такі проблеми не можна згрупувати, оскільки для кожної країни вони є унікальними.

Розглянемо як відбувався і триває процес адаптації законодавства до права ЄС у Чехії, Польщі, Угорщині (також див. Додаток 2).