Розподіл місць у Європарламенті між країнами (за станом на 7 серпня 2004 року)

Країна	Кількість місць у Європарламенті
Австрія	18
Бельгія	22
Великобританія	78
Греція	24
Данія	14
Естонія	6
Ірландія	13
Іспанія	54
Італія	78
Латвія	9
Литва	13
Люксембург	6
Мальта	5
Кіпр	6
Нідерланди	27
Німеччина	99
Польща	54
Португалія	24
Словацька республіка	14
Словенія	7
Угорщина	24
Фінляндія	14
Франція	78
Чеська республіка	24
Швеція	19
РАЗОМ	730

Джерело: Веб-сторінка Європарламенту в мережі Інтернет - http://wwwdb.europarl.eu.int/ep6/owa/p_meps2.repartition?ilg=EN&iorig=home

Фракції та політичні групи.

У Парламенті, обраному в 1999 році, вперше була скасована практика формування фракцій однією країною-членом (ст. 29 Регламенту ЄП). Встановлений поріг чисельності для набуття фракційного статусу виключає можливість створення фракції з усіх депутатів від Люксембургу чи Ірландії, тобто усуває можливість виникнення груп за „національною конфігурацією”. Однак той факт, що утворення фракцій є лише найважливішою передумовою здійснення фундаментальних парламентських прав (розподіл часу для виступів, визначення виступаючих, призначення голів та членів парламентських комісій, мінімальна кількість голосів для створення слідчих комісій, кількість службових приміщень та співробітників секретаріату) сам по собі значно обмежує їх привабливість в очах національних груп.

У Маастрихтський договір було включено нову статтю - 191 ДЄСпв, в якій підкреслюється значення діяльності політичних партій на європейському рівні. Згідно з положеннями цієї статті, вони є важливим фактором інтеграції в Європейському Союзі.

Європейські партії - це організація, яка об'єднує національні партії відповідного спрямування під одним дахом. Крім національних партій в окремих організаційних структурах європейських партій представлені також відповідні фракції в ЄП, члени Комісії, (якщо вони є членами однієї з політичних партій, що входить до їх складу) голови фракцій Парламентської Асамблеї НАТО, ЗЄС, Ради Європи та ОБСЄ, а також Комітету регіонів. Зрештою, європейські партії самі розподіляють свої членські організації на національні партії з повноправним, асоційованим статусом або ж статусом спостерігача.

З часів Маастрихтського договору 1992 р. формування політичних груп у Європарламенті відбувається не на основі національної чи національно-територіальної належності, а за політичними інтересами [17]. Регламентом Європейського парламенту визначається, що політична група має включати депутатів більше, ніж однієї країни.

Мінімальна кількість членів для створення політичної групи:

• 23 особи, якщо складається з представників 2-х держав;

• 18 – якщо складається з представників 3-х країн;

• 14 – якщо складається з представників 4-х і більше країн.

При цьому забороняється членство більше ніж в одній політичній групі.

Таблиця 4