§ 4. Соціологічні теорії права

Представниками соціологічного напряму в теорії права були Сергій АІїдрійович Муромцев (1850 — 1910), Микола Михайлович Коркунов (1853—1904), Максим Максимович Ковалевський (1851 — 1916).

Державно-правове вчення професора Московського уні­верситету, голови І .Державної думи Росії С. А. Муромцева, що викладене в його працях «Що таке догма права?», «Начерки загальної теорії цивільного права», «Визначення і основний розподіл права» значною мірою базується на юриспруденції' інтересів німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга.

Вчений вважав, що основою права є інтереси індивідів, їх груп і союзів. На цих інтересах грунтуються суспільні відно-сини, які врегульовуються системою соціальних норм: юри­дичних, моральних, релігійних тощо.

Водночас, зазначав він, конкретні відносини можуть бути предметом регулювання кількох соціальних норм, хоча ін­дивіди дотримуються їх в силу звички, не усвідомлюючи про наявність можливих санкцій за їх порушення. Такі від­носини С. А. Муромцев називав міцними і пропонував не вважати їх правовими.

Чтерин Е. Н. Философля права. Там само.

М., 1900. - С. 57.

-274-

За його вченням юридичного захисту, певних гарантій з ооку держави потребують лише нестійкі відносини, а з ча-сом, коли в них зникає аспект випадковості і вони набувають стійкого характеру, така необхідність відпадає. Постійними юрідичними гарантіями повинні бути забезпечені суспіль­ні відносини, які зачіпають інтереси особи або держави. Вчений поділяв відносини на правові, тобто ті, які захища­ються, та юридичні, тобто «вимушені» відносини, або ті, що захищають.

Правовими він вважав відносини, що виникають з приво­ду типових інтересів індивідів або їх об'єднань, які у зв'язку І їх визнанням у суспільстві отримують з його боку «неор-І.інізований захист». У разі конфлікту різних інтересів та­кого захисту недостатньо і виникає потреба у втручанні дер­жави та застосуванні організованого захисту. Такий захист здійснюється уповноваженими на це органами та їх поса­довими особами. Тобто правовий порядок, який вчений ототожнював а правом, у громадянському суспільстві зале­жить від характеру та якості відносин між громадянами, їх об'єднаннями, а також між цими суб'єктами та державою. Відносини між суспільством і державою мають особливий чарактер.

її влада обмежується встановленням факту порушеного права і застосуванням відповідних санкцій.

Водночас, на думку С. А. Муромцева, не всі юридичні норми, що створюються державою, відповідають правопо­рядку.

У соціальній практиці мають місце протиріччя між приписами норм і правопорядком, інколи правопоря­док суперечить юридичним нормам. Як результат, зазна­чав вчений, захищається не те, що передбачено нормою, а навпаки, захищається те, що їй вороже. Виключити такі факти покликані правозастосовчі органи, які повинні бути здатними узгоджувати правовий порядок і справедливість. Здійснювати справедливість, за вченням С. А. Муромцева, означає застосовувати юридичні норми в тій мірі, в якій ви­падок характеризується типовими ознаками, що слугують підставою норми.

Юриспруденція інтересів Рудольфа фон Ієрінга впли­нула також на формування соціологічної концепції права професора ряду провідних юридичних навчальних закладів РосіїМ. М. Коркунова, яку він енклаву наукових та навчаль­18*

-275-

них працях «Державне право (теорія)», «Суспільне значення права», «Російське державне право», «Указ і закон», «Історія філософії права» та інших.

Проте, на відміну від Р. Ієрінга, він не розглядав право як «захищений інтерес», зазначав, що воно передбачає не окре­мий інтерес, а зв'язок, відносини кількох осіб із зустрічними інтересами. Водночас, зазначав він, право не тільки захищає інтереси, а й розмежовує їх. До того ж, норми розмежуван­ня інтересів визначають межу між правом (суто юридични­ми нормами) і НЕправом (іншими соціальними нормами). Розмежування інтересів, визначення меж їх здійснення від­бувається шляхом встановлення прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, їх впорядкування. Кожна галузь пра­ва має свій предмет розмежування. Цивільне право розме­жовує інтереси приватних осіб; кримінальне — обвинувача і підсудного; цивільний процес — позивача і відповідача; дер­жавне право — інтереси членів політичного угворення (дер­жави); міжнародне право — інтереси учасників міжнарод­них відносин.

Державу М. М. Коркунов розглядав як політичну фор­му організації суспільства, всі учасники якої є суб'єктами права. Об'єктом цих особливих відносин є держав­на влада як предмет використання і розпорядження. Водночас вчення про принцип будови влади в державі у М. М. Коркунова було нетрадиційним. Він стверджував, що в світовій державотворчій практиці відсутній досвід достеменного поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Такий поділ влади, на його думку, як одного ці­лого полягає в забезпеченні свободи відповідним роз­поділом функцій і водночас спільністю володарювання. Це є можливим за таких умов: по-перше, здійснення од­нієї й тієї ж функції декількома незалежними один від одного органами; по-друге, розподілу між кількома орга­нами різних і в той же час взаємообумовлених функцій; по-третє, здійснення різних функцій одним органом, але різним порядком.

Ще один прибічник соціологічної школи права, вчений, член І Державної думи Росії М. М. Ковалевський вважав, що право - це відображення вимог солідарності і обумовле­ною нею ідеї обов'язку, яка змушує індивідів брати на себе обов'язки, щоб зберегти інтерес групи. Вчений зазначав, що таке право передує державі і породжує позитивне право,

-276-

нке має нормативний характер і забезпечується державою. М позитивному праві втілюється воля всього суспільства, ноно встановлює правила, за допомогою яких розширюєть-ся або обмежується свобода індивіда.

У своїй роботі «Загальне вчення про право» М. М. Кова-Левський зазначав, що інтереси суспільної солідарності є причиною виникнення не тільки права, а також і держа-ви. Він не погоджувався з іншими відомими теоріями по­ходження держави: договірною, насилля, класовою ствер­джував, що держави виникають і зникають незалежно від рішень людей. А їх головними функціями є внутрішня і зов­нішня безпека, а також здійснення правосуддя.

Як і суспільство, держава знаходиться в динамічному роз­витку, постійно вдосконалюється. Про це свідчать її органі-заційно-правові і політичні форми.

Для державності античного світу характерною була без-посередня демократія; феодалізму — станова монархія; його заступає конституційна монархія і республіка. Подальший прогресивний розвиток стримується крайньою бідністю і надмірним багатством. З метою виключення цих негатив­них чинників М. М. Ковалевський пропонував розшири-ти межі втручання держави в питання врегулювання влас­ності; законодавче закріпити право на працю, гарантувати можливість функціоігування професійних спілок, обстою-вання ними соціальних прав. У його вченні мають місце й Інші аспекти державності соціального і правового характе­ру. М. М. Ковалевський пропонував, зокрема, запровадити правові гарантії та створити механізми реалізації політич­ної і громадянської рівності, прав і свобод людини, узго­дження інтересів індивідів та їх об'єднань згідно з принци­пами соціальної солідарності.