
- •§ 1. Предмет і функції історії політичних і правових вчень
- •§ 2. Методи історії політичних і правових вчень
- •§ 1. Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу
- •§ 2. Державно-правові погляди
- •§ 3. Державно-правові вчення Стародавнього Риму
- •§ 4. Становлення християнських державно-правових ідей
- •§ 1. Економічні та соціально-політичні умови формування середньовічної політико-правової ідеології
- •§ 2. Теократичні державно-правові вчення Західної Європи
- •§ 3. Державно-правові концепції середньовічних мислителів і юристів
- •§ 4. Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі
- •§ 1. Становлення державно-правових поглядів ісламу
- •§ 2. Особливості середньовічної державно-правової ідеології в країнах арабського Сходу
- •§ 3. Основні напрями розвитку державно-правової думки в арабських країнах
- •§ 1. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму
- •§ 2. Державно-правові ідеї Реформації
- •§ 3. Держава і право у вченнях мислителів Нового часу
- •§ 1. Погляди на державу і право
- •§ 2. Державно-правові вчення в Росії періоду зміцнення абсолютизму
- •§ 1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі
- •§ 2. Ідеї державності періоду Української гетьманської держави
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 2. Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва
- •§ 3. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва
- •§ 4. Політичні та правові вчення у сша періоду боротьби за незалежність
- •§ 1. Державно-правова ідеологія консерватизму
- •1 Гегель г. В. Ф. Философия права. — с 89—90.
- •§ 3. Політико-правові вчення представників лібералізму
- •§ 4. Історична школа права
- •§ 5. Становлення державно-правової теорії позитивізму
- •§ 6. Політико-правова ідеологія утопічного соціалізму
- •§ 1. Державно-правова ідеологія «освіченого абсолютизму»
- •§ 2. Проекти державного устрою дворянської аристократії
- •§ 3. Державно-правові вчення Просвіти та раннього лібералізму
- •§ 4. Держава і право у вченнях декабристів
- •§ 5. Державно-правова ідеологія західників і слов'янофілів
- •XVIII—XIX століть
- •§ 1. Політико-правові погляди представників Просвіти
- •§ 2. Державно-правові концепції громадських об'єднань і рухів
- •§ 3. Державно-правова ідеологія ліберального та радикального демократизму
- •§ 1. Державно-правове вчення марксизму
- •§ 2. Політико-правові концепції соціал-демократії
- •§ 3. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 4. Теорії юридичного позитивізму і соціологічної юриспруденції
- •§ 5. Антидемократичні політико-правові теорії
- •§ 1. Державно-правові концепції утопічного соціалізму
- •§ 2. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 3. Становлення державно-правової ідеології лібералізму
- •§ 4. Соціологічні теорії права
- •§ 5. Вчення юридичного позитивізму
- •3 Там само. — с. 8с7.
- •§ 6. Неокантіанська
- •§ 7. Політико-правові вчення російського марксизму і більшовизму
- •2 Там само, — с. 385.
- •2 Там само. — с. 180.
- •§ 1. Становлення плюралізму державно-правових теорій на зламі XIX—XX століть
- •§ 2. Розвиток державно-правових поглядів політичними партіями початку XX століття
- •§ 3. Державно-правові концепції федералізму
- •§ 4. Політико-правові концепції консерватизму
- •§ 5. Державно-правова ідеологія більшовизму і націонал-комунізму
- •§ 6. Державно-правові концепції націоналістичного спрямування
- •§ 7. Академічна державно-правова думка
- •2 Там само. — с. 213.
- •2 Там само. — с 165.
- •§ 1. Державно-правові теорії соціологічного і позитивістського спрямування
- •§ 2. Державно-правові концепції фашизму і націонал-соціалізму
- •§ 3. Теорії природного права
- •§ 4. Державно-правові теорії елітаризму і технократії
- •§ 5. Теорії плюралістичної демократи
- •§ 6. Теорії державності соціального спрямування
- •XIX століть......................................................................
- •XIX століть......................................................................
§ 2. Проекти державного устрою дворянської аристократії
Крайній абсолютизм імперської влади другої половини XVIII ст. породжував протестні настрої у тогочасному російському суспільстві. Невдоволення політикою офіційної влади не оминуло найбільш привілейовану його верству — дворянство, вплив якого на загальнодержавні спра-Іш весь час обмежувався імператором та його найближчим оточенням. Як відомо, невдоволення владою часто вирішувалось заколотами та переворотами, але згодом у суспільно-політичній думці Росії починає формуватись розуміння необхідності зміни не осіб, що обіймають найвищі посади в усталеній владно-політичній системі, а самої системи та механізму здійснення влади. Під впливом ідей Західної Про-
Аларкин Н. М. Исгория юридической мьісли России. — М, 1999. — С. 156.
-201-
світи в середовищі феодальної аристократії виникає і репродукується ідея вдосконалення влади шляхом її юридичного обмеження.
Першою такою спробою вважається створення в 1726 р. Верховної таємної ради, яка діяла при слабких правителях Катерині І та при Петрі П. Верховною таємною радою були розроблені «Кондиції» - документ, що передбачав умови, за яких запрошувалась на російський престол Анна Іоанівна. Положення «Кондиції» фактично обмежували владу імператора. В них зазначалось, що монарх не може без згоди цього дорадчого органу вирішувати питання війни і миру, встановлювати податки, затверджувати бюджет, присвоювати військові звання вище полковника та відповідні чини цивільним службовцям, призначати на придворні посади, позбавляти життя, честі і майна представників шляхетства тощо. Верховній таємній раді, яка повинна складатися з восьми осіб, підпорядковувались збройні сили. Зазначеним органом був також розроблений «Проект форми правління», в якому була зроблена спроба викласти повноваження Верховної таємної ради, яка повинна була правити на підставі закону задля загальної користі.
В інших проектах було запропоновано створення виборного органу для здійснення законопроектної роботи, визначений порядок прийняття законів.
Проте зазначені проекти були відкинуті.
В умовах зміцнення абсолютизму ліберальні погляди феодальної аристократії втілились у вченнях державно-правового спрямування, авторами яких були Михайло Михайлович Щербатов (1733—1790) та Микола Іванович Панін (1718-1783).
Історик і публіцист, державний і громадський діяч Щербатов свої державно-правовові погляди виклав у працях «Міркування про законодавство взагалі», «Подорож до землі Офірської...» та інших.
Поміркований прибічник природного права князь М. М. Щербатов поділяв ідеї західного просвітництва щодо договірного походження держави, піддавав критиці абсолютизм монархічної влади Росії і, зокрема, двозначну політику Катерини II, її спроби використати вчення західних мислителів для оправдання сильної централізованої влади.
1 Азаркин Н. М. История юридической мьсли России. — М., 1999. — С. 158.
-202-
Утворення держави, за його вченням, відбулося згідно з договором між народом і правителем, відповідно до якого «люди поступились частиною свободи і вигоди, щоб іншими частинами безпечно користуватися»1.
Мислитель вважав, що умови суспільного договору виконувались за часів правління Петра І, а пізніше він був порушений правителями, що його заступили.
Соціальна сила, яка може обмежити абсолютизм, за вченням М. М. Щербатова, — дворянсгво. Ця соціальна верства суспільства від природи наділена здатністю керувати, у повсякденному житті дотримується принципів честі, в її середовищі багато талановитих і доброчесних людей.
До того ж, дворянству притаманна певна система формування особистості, навичок управління людьми як наслідок володіння селами і кріпосними.
Тому в проекті державних перетворень значну увагу він приділяв визначенню ролі і статусу спадкового дворянства, доступ до якого з інших верств суспільства був обмежений.
За його проектом лише дворянсгво наділялось правом обіймати посади на державній службі, володіти землями та кріпаками. Дворянські утворення повинні були обмежувати владу монарха. Цьому повинен був також сприяти принцип законності.
З метою обмеження влади імператора планувалося створити Верховну раду, яка б діяла при ньому і формувалася з дворян.
Пропонувалось, що законотворчу діяльність повинен був здійснювати уряд, який складався би з п'яти департаментів.
М. М. Щербатов передбачав, що кожен з таких департаментів мав би очолюватись головою, до його складу входили би шість суддів, яких призначає імператор, а також дев'ять земських суддів, що обираються дворянами від 15 губерній, з яких складається держава. В кожному департаменті передбачалось ввести посаду «законника», який би відслідковував відповідність прийнятих рішень законам, вживав заходів щодо усунення такої невідповідності, у разі необхідності інформував би імператора або Верховну раду. Важливими умовами утвердження законності М. М. Щербатов вважав визначення у законодавчому порядку службових повноважень державних посадовців, встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативних приписів.
Азаркин Н. М. История юридической мілсли России. — М., 1999. — С 160.
-203-
Досвід, отриманий від ознайомлення з практикою державного будівництва в країнах Заходу, намагався втілити в Росії дипломат і політичний діяч граф М. І. Панін, який з 1763 по 1781 р. очолював Колегію закордонних справ.
Причиною політичної невпорядкованості життя в Росії він вважав абсолютизм, відсутність механізму обмеження влади монарха, а також суб'єктивізм замість законності при вирішенні справ.
З метою стримування влади монарха М. І. Панін пропонував створити спеціальний орган -- Імператорську раду, яка б здійснювала попередній розгляд справ, що належало вирішувати царю. Така рада повинна була складатися з 6 або 8 осіб, що призначаються імператором.
М. І. Паніна можна вважати одним із перших в Росії авторів процедури контрасигнування, оскільки в своєму проекті він пропонував, щоб рішення, яке приймає монарх, попередньо узгоджувалося з радою і міністром відповідного департаменту. Всього він пропонував створити чотири міністерства (департаменти): закордонних справ, внутрішніх справ, військовий та морський.
В історії вчень про державу і право є точка зору, що проект М. І. Паніна був частково реалізованим на практиці. Зокрема, до 1764 р. в Росії функціонувала Комісія про воль-ності дворянські, допоки влада Катерини II не набула відверто авторитарного змісту1.
Праця М. І. Паніна «Рассуждение о непременньїх законах» була більш радикальною. В ній зазначалося, що влада Росії залежить від натовпу, права і привілеї суспільних станів не визначені законом, люди належать людям на правах власності, верховне правління є бездушною машиною, яка приводиться в рух свавіллям царя2.
У зазначеній праці мислитель виклав свої думки щодо необхідності зміни деяких аспектів форми правління, зокрема, перехід до обмеженої монархії, яка була б заснована на договорі. В державі має забезпечуватися законність. Імператор і всі державні службовці повинні були здійснювати свої функції тільки на підставі закону.
Амркип Н. М. История юридической мьісли России. — М., 1999 — С.163. 2 Там само. - С. 164.
-204-
Під впливом прогресивних ідей західної просвіти М. І. Панін пропонував створити систему законів, які б забезпечували права підданих на власність та політичні свободи.
Пропонувалось також законодавчим шляхом визначити права і привілеї. У вченні М. І. Паніна ми подибуємо ідею про можливість спротиву монарху і розірвання з ним «договору» у разі зловживання владою. У такому випадку міг бути створений спеціальний орган — Верховний Сенат. Він повинен формуватися шляхом виборів, що проводяться дворянами. Основною функцією Сенату мала бути законодавча діяльність, а прийняті ним закони мав затверджувати монарх.
Пропонувалося, що виконавчу владу мав очолювати імператор. Цікавою була думка М. І. Паніна щодо самоврядності територій, створення на рівні губерній і повітів дворянських зборів, які б вирішували питання місцевого значення та пропонували сенату нові закони. Важливою була також думка про виборність цими зборами сенаторів і чиновників місцевих органів влади.