1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно й чітко.

Для того, щоб це правило виконувалося, необхідно:

♦ виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі аргументації/критики. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює їх, наводить нові, то про все це повинно бути заздалегідь домовлено;

♦ уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з'ясувати поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення;

♦ з'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про що в них йдеться: про увесь клас предметів, його частину чи окремий предмет;

♦ визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі, необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або переконання деякого суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах, описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими тощо;

♦ уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).

2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

У випадках доведення і спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обґрунтовані й істинність яких встановлена заздалегідь.

Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається «необґрунтований аргумент». Розрізняють декілька різновидів цієї помилки:

♦ «Хибний аргумент». Сутність цієї помилки полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати. Аргумент може виявитися хибним якщо:

1) сукупність наведених аргументів виявилася суперечливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обґрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не збігаються з фактами тощо);

2) аргумент є твердженням, що суперечить саме собі (наприклад, вислів Сократа «Я знаю, що я нічого не знаю»);

3) у процесі аргументації/критики як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому («через півроку ми отримаємо прибуток у 60 відсотків», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).

♦ «Неправдивий аргумент». Помилка, яка полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту.

Причини такої помилки: використання як аргументу неіснуючого факту; посилання на подію, якої в дійсності не було; вказівка на неіснуючих свідків тощо.

Особливо небезпечною ця помилка є в судово-слідчій діяльності, оскільки хибні свідчення зацікавлених людей (свідків чи обвинуваченого), неправильно здійснене дізнання тощо можуть призвести до судових помилок — покарання невинного або виправдання злочинця.

♦ «Випередження основи». Як основний аргумент, за допомогою якого обґрунтовується теза, використовують твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доказів лише передбачається, але не встановлюється.

♦ «Підміна критики тези критикою аргументів». На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Проте очевидно, що спростування аргументів говорить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто використовується в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.