3. Відновлення Української церкви та її розгром у XX ст.

• 1918 — створення Всеукраїнської церковної ради. Проведення Всеукраїнського Православного Собору та Всеукраїнського Церковного Собору в Києві. Відродження Української церкви.

• 1919 — самостійний статус Української церкви закріплено спеціальним “Законом Української Народної Республіки про Українську Автокефальну Православну Церкву”. 9 травня 1920 — проголошення Всеукраїнською церковною радою автокефалії Української Православної Церкви. 14травня 1921 — Перший Всеукраїнський Церковний Собор УАПЦ висвятив В.Липківського в митрополити УАПЦ.

• 1918-1929 — активні намагання відтвореного в листопаді 1917 р. Московського Патріархату дискредитувати Українську Автокефальну Православну Церкву, звинувачуючи її в неканонічності, що залишає її прихильників без шансів на спасіння.

• Липень-вересень 1929 — арешти діячів УАПЦ радянськими спецслужбами за звинуваченням у приналежності до так званої “Спілки визволення України” (СВУ).

• 30 січня 1930 — третій “надзвичайний” Всеукраїнський Православний Собор. Під тиском влади об'явлено рішення про саморозпуск УАПЦ. Арешт митрополита М.Борецького та багатьох інших церковних діячів. Розгром церкви спецслужбами.

• 1943 — Сталін дозволив відновлення РПЦ на чолі з московським патріархом (під пильним наглядом ЦК і спецслужб), але Українська церква залишилася під забороною.

• 1945 — насильницьке “возз'єднання” з Московським Патріархатом Карпато-Руської Православної Церкви, котра перебувала в юрисдикції Сербської Православної Церкви.

• 1947-1948 — спроби провести в Москві Всеправославного собору з надання Патріарху Московському статусу Вселенського (тобто першого і найвищого у православному світі).

• Лютий 1989 — створення ініціативного Комітету відродження УАПЦ.

• 25 червня 1992 — Всеукраїнський Православний Собор, на якому частина УПЦ (МП) об'єдналася з частиною УАПЦ і утворила Українську Православну Церкву —Київський Патріархат.

Після цілковитого розгрому майже 60 років Українська церква перебувала в підпіллі й розпочала своє відродження на початку 1990-х рр. Тим часом Московський Патріархат після порозуміння з радянською владою в 1943 р. продовжував розширення своїх “канонічних територій” і підвищення свого статусу у світовому православ'ї.

4. Боротьба Росії з відродженням Української церкви на сучасному етапі.

• 13 листопада 1989 — Московський Патріархат за ініціативу по відновленню української автокефалії позбавив священного сану та чернецтва єпископа Іоанна (Бондарчука).

• 30-31 січня 1990 — Архієрейський Собор РПЦ, де було засуджено рух за відродження Української церкви.

• 5-6 червня 1990 — перейменування Екзархату РПЦ в Україні на Українську Православну Церкву — УПЦ (МП).

• 25-27 жовтня 1990 — черговий Архієрейський Собор у Москві, який ухвалив надання Українській Православній Церкві “незалежності і самостійності в управлінні” замість канонічної автокефалії. Спроба обмежити процес відродження Української церкви зміною вивіски на колишньому Українському екзархаті РПЦ.

• 28-29 жовтня 1990 — невдача лицемірної акції Московського Патріархату по урочистому врученню грамоти про “незалежність” УПЦ (МП) у Софійському соборі Києва.

• 1-3 листопада 1991 — Помісний Собор УПЦ (МП), прийняття рішення про необхідність надання церкві автокефалії.

• 22 січня 1992 — звернення єпископату УПЦ (МП) до керівництва РПЦ із звинуваченням у навмисному зволіканні розгляду питання про надання Українській церкві автокефалії.

• Квітень 1992 — відмова Архієрейського Собору в Москві надати автокефалію УПЦ (МП).

• 27 травня 1992 — інспірований Московським Патріархатом “собор” УПЦ в Харкові, рішенням котрого митрополит Київський і всієї України Філарет за підтримку автокефалії був усунутий та переобраний на митрополита Володимира. Вигнання з ієрархії УПЦ (МП) всіх прибічників автокефалії.

• 11 червня 1992 — ухвала суду Архієрейського Собору РПЦ в Москві про позбавлення митрополита Філарета сану та всіх ступенів священства.

• 15 грудня 1996 — рішення Архієрейського Собору УПЦ (МП) на догоду Московському Патріархату про відмову від вимог автокефального чи помісного статусу.

• 29 вересня 1997 — силове захоплення Московським Патріархатом за допомогою міліції Богоявленського собору УПЦ (КП) в підмосковному місті Ногінську.

• Літо 2000 — після тривалого відкладання, нарешті, відбувся Архієрейський Собор РПЦ, на котрому питання про автокефалію Української церкви було зняте завдяки догідливій позиції УПЦ (МП) на чолі з митрополитом Володимиром, яка сама попросила про “збереження канонічної єдності з Московським Патріархатом”. Вимоги інших українських православних церков не розглядалися через невизнання їх канонічності з боку РПЦ. Прохання ж Президента України Л.Кучми розглянути питання про автокефалію було відкинуте патріархом Олексієм II.

• 2001 — широкий пропагандистський наступ РПЦ проти Вселенського Патріарха Варфоломія І (Константинопольського) з метою його дискредитації, щоб усунути небезпеку визнання з його боку канонічності Української церкви (об'єднаних УПЦ (КП) і УАПЦ).

Заради утримання під своїм контролем бодай частини України, Московський Патріархат свідомо пішов на черговий розкол православ'я (яку XV ст. при відокремленні від Київської митрополії та створенні нової московської патріархії) й загострення міжконфесійних відносин в Україні.