- •Конституційне право - провідна галузь права України.
- •Конституційне право як галузь права, юридична наука та навчальна дисципліна.
- •Співвідношення понять «конституційне право» та «державне право».
- •Поняття і предмет конституційного права України.
- •1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
- •Метод конституційно-правового регулювання.
- •Основні принципи та система конституційного права України.
- •Загальні, основні та початкові інститути конституційного права
- •Сутність і зміст конституційно-правової норми.
- •Види конституційно-правових норм.
- •Особливості конституційно-правової норми.
- •Порядок реалізації конституційно-правових норм
- •Що слід розуміти під конституційною правосуб’єктністю учасників конституційно-правових відносин.
- •Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.
- •Поняття джерел конституційного права. Формалізовані та неформалізовані джерела конституційного права.
- •Загальна характеристика і основні риси Конституції України.
- •Суть конституціоналізму.
- •Суть фактичної і юридичної конституції:
- •Класифікація Конституції України.
- •Конституційний процес в Україні.
- •Розкрити види законів України.
- •Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процессу
- •Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.
- •Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.
- •Акти Конституційного Суду України як джерела конституційного права.
- •Поняття і сутність конституційного ладу України.
- •Принципи конституційного ладу України.
- •Елементи конституційного ладу.
- •Базові цінності як елемент конституційного ладу.
- •Поняття і властивості суверенітету України.
- •Поняття потенційного та реального суверенітету
- •Організація державної влади в Україні.
- •Розподіл державної влади.
- •Принцип стримання і противаги
- •Верховенство права в Українській державі.
- •Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки.
- •Інститут захисту конституційного ладу України.
- •Основні засади взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
- •Поняття, форми і принципи державного устрою.
- •Детермінованість повноважень державних органів.
- •Поняття і принципи формування правової держави в Україні.
- •Декларація про державний суверенітет України та її роль в становленні держави України. Прийнята 16. 07. 1990 р.
- •Співвідношення державного, народного, національного суверенітету
- •Поняття державних символів України.
- •Функції державних символів України
- •Суть і зміст народовладдя в Україні.
- •Форми здійснення прямого народовладдя в Україні.
- •Поняття і види референдумів.
- •Поняття «дорадче опитування» та його реалізація в Україні.
- •Принципи участі громадян у референдумах.
- •Демократичні засади підготовки і проведення референдумів.
- •Ініціювання та призначення референдуму. Порядок формування ініціативних груп.
- •Референдний процес в Україні.
- •Суб’єкти референдного процесу в Україні.
- •Правові гарантії здійснення народовладдя.
- •Поняття і форми представницької демократії.
- •Поняття і суть виборчого права і виборчої системи.
- •Демократизм виборчої системи в Україні.
- •Статус Центральної виборчої комісії.
- •Виборчий процес в Україні.
- •Проведення передвиборної агітації на виборах в Україні
- •Структура виборчого бюлетеня
- •Гарантії здійснення виборчого права.
- •Види правових статусів осіб.
- •Гуманістична спрямованість основ правового статусу
- •Конституційно-правовий статус особи, його структура
- •Співвідношення конституційних прав та конституційних свобод.
- •Покоління прав людини.
- •Поняття громадянства і засоби його набуття.
- •Натуралізація за національним законодавством.
- •Філіація за національним законодавством.
- •Порядок набуття громадянства України дітьми.
- •Органи, що приймають рішення про громадянство та їх компетенція.
- •Класифікація прав і свобод громадян.
- •Громадянські права та свободи людини та громадянина в Україні.
- •Політичні права і свободи громадян України.
- •Соціально-економічні права громадян України.
- •Культурні права громадян України.
- •Система обов'язків громадян України.
- •Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.
- •Організаційно-правові інститути як гарантії прав і свобод.
- •Судові гарантії здійснення прав і свобод громадян України.
- •Механізми захисту прав людини.
- •Принцип національного режиму та принцип взаємності.
- •В’їзд іноземців в Україну.
- •Виїзд іноземців з Україну.
- •Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав.
- •Скорочення терміну перебування на території України
- •Видворення за межі України.
- •Транзитний проїзд по території України.
- •Правовий статус осіб без громадянства.
- •Співвідношення соціальних прав громадянина України та іноземця.
- •Статус біженця в Україні.
- •Система органів Української держави
- •Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади Української держави.
- •Порядок утворення Верховної Ради України.
- •Парламентські процедури.
- •Законодавча діяльність Верховної Ради України
- •Суб’єкти розробки законів та суб’єкти законодавчої ініціативи.
- •Парламентські читання.
- •Бюджетна процедура Верховної Ради України.
- •Сесії Верховної Ради України.
- •Парламентські слухання.
- •Діяльність депутата.
- •Особливості правового статусу депутата місцевої ради.
- •Основні гарантії депутатської діяльності.
- •Депутатський імунітет та депутатський індемнітет.
- •Депутатський запит і депутатське звернення.
- •Рахункова палата України.
- •Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
- •Президента України як глава держави.
- •Порядок проведення виборів Президента України.
- •Взаємовідносини Президента України з Верховною Радою України.
- •Взаємовідносини Президента України з Кабінетом Міністрів України.
- •Акти Президента України.
- •Система органів виконавчої влади.
- •Кабінет Міністрів України – орган виконавчої влади.
- •Порядок формування і склад Кабінету Міністрів України.
- •Компетенція Кабінету Міністрів України.
- •Система центральних органів виконавчої влади.
- •Міністерство як центральний орган виконавчої влади.
- •Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
- •Місцеві державні адміністрації, їх повноваження.
- •Організація роботи місцевих державних адміністрацій.
- •Правові основи організації судової влади.
- •Судова влада в системі розподілу влади.
- •Загальна характеристика судової системи України.
- •Система судів загальної юрисдикції.
- •Склад та структура Конституційного Суду України.
- •Повноваження Конституційного Суду України.
- •Юридична сила рішень та висновків Конституційного Суду України.
- •Вища рада юстиції.
- •Органи прокуратури в системі державного апарату.
- •Повноваження прокуратури України.
- •Форми реагування прокуратури на порушення законності.
- •Поняття і значення територіального устрою держави.
- •Основі принципи територіального устрою держави.
- •Ознаки унітарності України.
- •Види адміністративно-територіальних одиниць в Україні.
- •Порядок зміни адміністративно-територіального поділу України.
- •Правовий статус Автономної Республіки Крим.
- •Система органів влади в Автономній республіці Крим.
- •Повноваження органів влади в Автономній республіці Крим.
- •Поняття і принципи місцевого самоврядування
- •Сучасні теорії та системи місцевого самоврядування
- •Основні моделі місцевого самоврядування
- •Повноваження органів місцевого самоврядування
- •Функції органів місцевого самоврядування
- •Форми роботи органів місцевого самоврядування
Механізми захисту прав людини.
Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.
У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту — первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.
Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист — це найдійовіша охорона, другий її ступінь.
Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.
1. Загалыюсудова. Право громадян на судовий захист закріплене в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України Відповідно до цієї статті кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист — необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.
2. Адміністративна («управлінський тип»). Відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд. Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями.
На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий порядок захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) залишався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо передбачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.
Звичайно, як органи захисту прав громадян суд і адміністрація не сумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не є придатним для такого захисту. Судовий захист, особливо за наявності незалежної судової системи, є набагато об'єктивнішим, кваліфікованішим, неупередженішим, ніж адміністративна.
3. Адміністративно-судова (склалася в багатьох європейських країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія). Характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. У ФРН адміністративний суд наділений насамперед функцією забезпечення судового захисту прав громадян, тоді як у Франції його основним завданням є здійснення об'єктивного контролю (перевірки) застосовуваної норми. Тому в адміністративно-судовій формі захисту прав громадян виділяють її «німецький тип». Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спорів неконституційного-правового характеру.
Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У Колумбії, наприклад, омбудсман діє під керівництвом Генерального прокурора.
Міжнародно-правові механізми захисту прав людини.
Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».
Міжнародний захист прав людини набуває, особливо останнім часом,великого значення.
Організаційна структура європейської системи захисту прав людини:
1. Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чоловік, що обираються строком на 3 роки).
2. Європейський суд з прав людини — єдиний юрисдикційний орган, який працює на постійній основі — всього 39 суддів (у його складі діє Велика палата — 17 суддів, що займається питаннями внутрішньосудової апеляції);
3. Комітет міністрів Ради Європи — функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду.
Усі вони є суб'єктами формування європейського права як органічного «сплаву» англо-американського і континентального типів правових систем, їх статутна форма (Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Статути Комісії та Суду, Процедурні правила роботи Комісії та Суду) має прецедентный зміст.
Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини.
ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Загальна інформація
Європейський суд з прав людини (далі – Суд) є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язалися дотримуватися прав та основоположних свобод людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов’язковість яких надана державами – сторонами Конвенції.
Підстави звернення до Європейського суду з прав людини
1. Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто є жертвою порушення однією з держав – сторін Конвенції Ваших прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї.
2. Суд може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення гарантованих Конвенцією та протоколами до неї прав – одного або кількох.
Європейський суд є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав державами – сторонами Конвенції.
3. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації (відповідна інформація щодо дат ратифікації Конвенції та протоколів до неї розміщено на офіційному сайті Європейського суду :
4. Ви можете звернутися до Суду лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.
5. Згідно з п. 1 статті 35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не розглядає заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.
6. Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду Ви використали усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку Ви маєте довести, що такі засоби захисту є неефективними
8. Якщо Ваша заява стосується рішення національного суду, наприклад, вироку, то після того, як Ви використали звичайну процедуру судового оскарження, немає потреби знову вдаватися до спроб перегляду цього рішення.
9. Ви можете подати заяву до Суду протягом шести місяців після ухвалення остаточного рішення судом або органом влади, до компетенції яких належить визначення питання, що є предметом Вашого звернення до Суду. Шестимісячний строк відраховується з моменту Вашого ознайомлення або ознайомлення Вашого адвоката з остаточним судовим рішенням, за результатами звичайної процедури оскарження на національному рівні, або ж 10. Перебіг шестимісячного строку припиняється в момент отримання Судом від Вас першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яку Ви маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного строку.
Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи.
Відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. поняття “іноземець” охоплює дві категорії осіб. Ст. 1 Закону дає таке визначення: іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства, особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.
Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачене чинним законодавством України (ст. 26 Конституції України).
Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.
За своїм правовим статусом усі іноземці в Україні діляться на:
1) іноземних громадян, які на законних підставах тимчасово проживають на території держави або іммігрували на постійне проживання. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання;
2) іноземців, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважають такими, що тимчасово перебувають в Україні. В Законі чітко визначено, за яких умов іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання. Це можливо, якщо він:
- має в Україні законне джерело існування;
- перебуває у близьких родинних відносинах з громадянами України;
- перебуває на утриманні громадянина України;
- має на своєму утриманні громадянина України;
- в інших, передбачених законами України, випадках.
Відповідно до Конституції України і Закону України “Про статус іноземців” іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р. Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Закон “Про статус іноземців” передбачає можливості натуралізації іноземців, тобто набуття громадянства України за умов і підстав, визначених Законом України “Про громадянство України”.