17.2. Облік ліквідних активів

Необоротні активи включають основні засоби, нематеріальні активи, довготермінові інвестиції, а також витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом кількох облікових періодів.

Оборотні активи включають грошові кошти, швидко реалізовані цінні папери (короткотермінові фінансові інвестиції), дебіторську заборгованість, запаси і витрати (витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом року з дати складання балансу).

Грошові кошти поділяють на кошти в касі та грошові кошти в банку. В балансі всі грошові кошти показують однією лінією. Це пов'язано з тим, що компанії намагаються тримати якомога менше готівкових грошей, а основним платіжним документом є чеки. Грошову готівку, що є в касі, використовують переваж­но для дрібних розрахунків і називають "дрібною касою" (ком­пенсаційним залишком). До грошових коштів відносять також монети, банкноти, валюту, рахунки в банку, на використання яких немає обмежень. Сюди відносять також перевідні векселі (перевідний вексель, виданий банком на банк), грошові перека­зи, чеки, підписані касиром, чеки, завірені банком, персональні чеки (фізичних осіб), ощадні рахунки.

Цікавою є система ведення "дрібної каси". В компанії зазви­чай є регулярні витрати, сума яких невелика, тому виписувати чек немає потреби (купівля поштових марок, оплата таксі, дрібні збори). Для цього на підприємстві тримають невелику суму гро­шей, за які відповідає призначена особа. Встановлюють фіксо­вану величину "фонду дрібної каси", який періодично попов­нюється точно на суму витрачених грошей, що знову становить ту саму фіксовану величину. При видачі грошей виписують вау­чер, на якому вказують дату, суму та назву витрат. Для звірки зіставляють залишок готівкових грошей і суму ваучера, що має Дорівнювати фіксованій величині "фонду дрібної каси". Якщо при цьому виявлені певні розходження, то їх відображають на рахунку "Недостача — надлишок грошових коштів".

Згідно з американською практикою операції з дрібною ка­сою мають такий вигляд:

1. Утворення "фонду дрібної каси" (отримання готівкових грошей з банку):

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

2. Видача грошей із дрібної каси оформляється ваучером і в обліку не відображається.

2. Поповнення дрібної каси:

Д-т "Рахунки відповідних витрат";

Д-т/К-т "Недостача — надлишок грошових коштів (якщо це виявлено)";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

У Великобританії операції з обліку дрібної каси відобража­ють по-іншому:

1. Утворення "фонду дрібної каси" (отримання готівкових грошей з банку):

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

2. Видача грошей із дрібної каси відображається:

Д-т "Рахунки відповідних витрат"; К-т "Дрібна каса".

3. Поповнення дрібної каси відображають:

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

Найліквіднішими активами є грошові кошти. Наступними щодо ліквідності стоять у балансі короткотермінові інвестиції. Як правило, у фінансово-стійких компаніях є певний надли­шок готівкових і безготівкових коштів, які необхідні для за­безпечення нормального функціонування фінансових важелів. Тому більшість компаній пускають ці кошти в обіг, особливо в період дії високих кредитних ставок — на термінові депо­зитні рахунки, депозитні сертифікати, в цінні папери. Таке вкладення капіталу називають короткотерміновими інвести­ціями в цінні ліквідні папери. Короткотермінові інвестиції відображаються в обліку при їх купівлі за собівартістю при­дбання. Наприклад, компанія придбала за 10 тис. дол. казна­чейський вексель США, що є короткотерміновою позикою державі, термін оплати якої настає через 100 днів. Ця опера­ція буде проведена в бухгалтерському обліку так:

Д-т "Короткотермінові інвестиції" — 10 тис. дол.; К-т "Каса" — 10 тис. дол.

Доходи за короткотермінові інвестиції відображаються за їх надходженням. При погашенні державою вищезазначеного казначейського векселя сумою 15 тис. дол. операція відобра­жатиметься в бухгалтерському обліку так:

Д-т "Каса" — 15 тис. дол.;

К-т "Короткотермінові інвестиції" — 10 тис. дол.;

К-т "Доходи з процентів" — 5 тис. дол.

При продажу цінних паперів компанії несуть збитки або отри­мують прибутки залежно від рівня котирування цих паперів на фондовій біржі. Наприклад, фірма А придбала 5 тис. акцій у вигляді вкладеного капіталу фірми Б, купівельна вартість яких становила 35 дол. включаючи комісійні та послуги брокера. Реа­лізація проводиться за ціною 25 дол. за одну акцію. Ці операції будуть відображені в бухгалтерському обліку так:

Придбання:

Д-т "Короткотермінові інвестиції"— 175 тис. дол. (35 • 5000);

К-т "Каса" — 175 тис. дол.

Реалізація:

Д-т "Каса" — 125 тис. дол. (25 • 5000);

Д-т "Збитки" — 50 тис. дол.;

К-т "Короткотермінові інвестиції" — 175 тис. дол.

3.3.3. Загальний підхід до управління дебіторською заборгованістю і відображення її в балансі

Під дебіторською заборгованістю розуміють зобов'язан­ня покупців перед компанією. Вона поділяється на поточну (погашену протягом року) та не поточну.

Управління дебіторською заборгованістю належить до ком­петенції фінансового менеджера компанії. Дебіторська забор­гованість становить 1/3 величини оборотних активів. Вели­кий вплив на її величину має головний бухгалтер. Можна ви­значити 5 моментів в управлінні дебіторською заборгованістю.

1. Визнання умов надання кредиту при продажу товарів (його терміну та системи скидок).

2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпрос­тіший спосіб продажу товарів — це відкриття рахунку, коли за умовами контракту покупцю виставляють рахунок, який він визнає. В балансі це відображається у рядку "Рахунки до отримання". Складніший спосіб продажу товарів — це письмо­ве зобов'язання клієнта заплатити гроші, тобто розрахунок век­селями. Векселі є звичайні, коли покупець письмово визнає свою заборгованість і зобов'язується заплатити певну суму у визначений час. Перевідні векселі (комерційні) застосовують­ся в міжнародній торгівлі, коли продавець вимагає від покуп­ця виплатити визначену суму.

3. Визнання надійності покупця чи ймовірності оплати товарів. Це здійснюється на основі опублікованих рейтингів компаній (на основі проведеного аналізу фінансової звітності покупця).

4. Визначення суми кредиту проводиться на основі розра­хунків і можливості повторних замовлень.

5. Визначення політики "збору" дебіторської заборгованості. За визначену плату компанія може передати право на отримання дебіторської заборгованості спеціальній фірмі, яка цим займаєть­ся. Ця фірма або забезпечить отримання дебіторської заборгова­ності, або надасть допомогу в страхуванні сумнівних боргів.

Розглянута дебіторська заборгованість поділяється на дві групи: рахунки до отримання та векселі до отримання. Але є ще дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією: аванси службовцям чи філіалам, дивіденди та проценти до отримання, претензії до державних організацій щодо повер­нення податків, депозити як гарантії платежів.

Основними правилами класифікації дебіторської заборго­ваності в балансі є:

1. Розмежування різних видів дебіторської заборгованості.

2. Відображення дебіторської заборгованості в розділі "По­точні оборотні активи".

3. Розкриття суми збитків, що пов'язані з дебіторською заборгованістю.

4. Визнання суми дебіторської заборгованості, право на яку передано іншій фірмі.

Визнання дебіторської заборгованості за рахунками. На Заході дебіторська заборгованість широко застосовується як результат існування гнучкої системи знижок. Останні поділя­ються на торгові знижки та знижки за оплату в зазначений термін.

Торгові знижки — це процентні знижки від базової ціни. Фірми торгують за каталогами і мають загальний список цін. Щоб під час сезонного розпродажу не міняти ціни товарів, по­стійним клієнтам надають торгові знижки як процент від ос­новної ціни. При цьому рахунок виставляють на чисту суму, тобто базова ціна — знижка. Тоді дебіторську заборгованість визначають як чисту суму.

Знижка за оплату в зазначений термін залежить від термі­ну оплати. Ці знижки пропонуються з метою отримання опла­ти до встановленого терміну. Наприклад, продавець дозволяє провести оплату протягом 60 днів, а при оплаті протягом 10 днів йому надається знижка 5 % .

Знижки за оплату в зазначений термін створюють пробле­му визнання дебіторської заборгованості. Є два методи відоб­раження цих знижок у бухгалтерському обліку.

1) Валовий метод. Він найпоширеніший. У бухгалтерсько­му обліку відображається так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови2/10, га/30:

Д-т "Рахунок до отримання" — 10 тис. дол.; К-т "Продаж" — 10 тис. дол.

2. Покупець оплачує 4 тис. дол. у період дії знижки (4000 х 2 % = 80 дол., які віднімаються із суми 4 тис. дол.). Ця операція буде відображена так:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)"— 3920 дол.;

Д-т "Знижки" — 80 дол.;

К-т "Рахунок до отримання" — 4000 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після дії знижки, що відображається:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 6000 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 6000 дол.

2) Чистий метод. При використанні цього методу знижки трактуються дещо інакше. Вважають, якщо покупець не ско­ристався знижками, то він несе покарання у вигляді штрафу за отримання товару в кредит, а не за готівку. Наприклад, компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови 2/10, ге/30. При цьому знижка розраховується як 10 000 ■ 2 % = = 200 дол., які віднімають від суми 10 тис. дол., що відобра­жають так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови 2/10, ге/30:

Д-т "Рахунок до отримання" — 9800 дол.; К-т "Продаж" — 9800 дол.

2. Покупець оплачує товари на суму 4 тис. дол. у період дії знижки (4000 • 2 % = 80 дол., які віднімаються з суми 4 тис. дол.). Ця операція буде відображена так:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 3920 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 3920 дол.

3. Покупець оплачує решту б тис. дол. після терміну дії зниж­ки. Втрачена знижка визначається в 120 дол. (6000 • 2 % = = 120), що відображається:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 6000 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 6000 дол.

Величину втраченої знижки відображають:

Д-т "Рахунок до отримання" — 120 дол.; К-т "Втрачені знижки" — 120 дол.