10.2.Види короткострокових зобов’язань і порядок їх оцінки

Важливою передумовою господарської діяльності підприємства є наявність господарських засобів, придбання яких здійснюється за рахунок капіталу. В момент створення підприємства його початковий капітал сформовано за рахунок майна та коштів, внесених засновниками, що становить власний капітал підприємства. В подальшій своїй діяльності цей суб’єкт господарювання може використовувати лише власний капітал, і в такому разі його вважатимуть найбільш стійким, незалежним. Проте його можливості для розширення масштабів діяльності будуть досить обмеженими, оскільки власні ресурси не можуть забезпечити залучення необхідного додаткового обсягу активів. Так, постає проблема пошуку зовнішніх джерел фінансування.

До таких джерел належать:

• по-перше, ресурси, залучені на добровільних засадах (кредити банків, аванси одержані тощо),

• по-друге, кошти, які тимчасово залишаються в розпорядженні підприємств на підставі законодавчо врегульованого розподілу національного доходу (кошти, призначені для сплати податків, внесків до Пенсійного фонду тощо),

• по-третє, кошти, неповернені постачальникам чи іншим кредиторам.

Вартість залученого капіталу, основною часткою якого є зобов’язання, є одним з основних показників, що впливає на прийняття управлінських рішень в системі менеджменту підприємства.

Зобов’язання - це заборгованість підприємства іншим підприємствам , організаціям та особам, яка виникає внаслідок здійснення фірмою різних угод. Заборгованість передбачає сплату в майбутньому грошима, товарами або іншими послугами. Заборгованість зветься ще пасивами підприємства (кредиторська заборгованість). Це залучені засоби , які формують частину активів. Короткострокові зобов’язання (або кредиторська заборгованість) включає в себе борги, які мають бути погашені впродовж року або одного господарсько-го циклу незалежно від його тривалості.

Кредиторська заборгованість (зобов’язання) оцінюються сумою грошей , необхідних для сплати боргу , або вартістю товарів і послуг , які необхідно надати для погашення боргу. Для більшості зобов’язань сума боргу відома , крім тих випадків , коли вона має бути розрахована (н-д, зобов’язання щодо гарантійного обслуговування запасними частинами). Залежно від порядку визначення сум заборгованості всі зобов’язання поділяються на : Фактичні зобов’язання включають у себе заборгованість по рахунках постачальників , виданих векселях, дивідендах до сплати , податку з продажу, акцизних зборах , нарахованій зарплаті, по одержаних авансах, по поточній частині довгострокових зобов’язань. Характерною рисою фактичних зобов’язань є знання фактичної суми заборгованості. Фактичні зобов’язання виникають на основі , договору, контракту або законодавства.

1) Оціночні - це такі зобов’язання , точна сума яких не може бути визначена до настання певної дати. До них належать : заборгованість по податку на прибутки, на майно , гарантійні зобов’язання , заборгованість по оплаті відпусток. Сюди можуть бути віднесені так звані умовні зобов’язання (н-д, зобов’язання по судовому позиву до фірми) тощо. Якщо умовні зобов’язання обґрунтовані ( доведено їх можливість) , а також обґрунтована ( оцінена) їх сума , то вони повинні відображатися в обліку. Коли ж обґрунтована тільки їх можливість , але сума не відома , про них зазначають тільки в “Пояснювальній записці до фінансового звіту”.

2) умовні.