Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
103345_kalakura_Ya_s_ukra_nska_stor_ograf_ya_ku...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
03.05.2019
Размер:
2.43 Mб
Скачать

VI.2. Києво-Могилянська академія -потужний осередок розвитку історичних знань

Козацько-гетьманська держава дала могутній по­штовх суспільно-політичному, господарському і культурному життю українського суспільства, розвитку національної істо­ричної думки. її потужним осередком стала Києво-Могилян­ська академія - провідний центр просвітництва в Україні. Створена в результаті злиття Лаврської школи з Братською (1632), вона набула обличчя університету європейського типу, хоча юридично назву академії отримала 1701 р. як Київ­ська академія. Фактично у її стінах вперше почала викладатися історія як окремий навчальний предмет. Тут були започат­ковані наукові основи української філософії, літератури, мови. Чимало випускників Академії стали відомими істориками, літераторами, носіями ідей просвітництва, гуманізму, бароко­вого мислення.

Як зазначалося в попередній лекції, пріоритетне місце історії в навчальному процесі та наукових пошуках Академії значною мірою зумовлювалось подвижницькою діяльністю її покровителя Петра Могили та його послідовників. Він - один з перших українських мислителів нового часу, хто пробудив інтерес молоді до історії України, утверджував культ освіти і знань. В Академії навчалося в межах 500-1200 молодих спудеїв. Саме для них П. Могила написав унікальний посібник «Анфологіон», який І. Франко назвав чудовою енциклопедією моральних і житейських повчань. До викладання філософії та історії були залучені І. Гізель, Д. Ростовський (Туптало), В. Ясинський, Ф. Прокопович, С. Яворський, І. Кониський та ін. Академія мала філіали у Вінниці, Кремінці, Гощі, а за її зразком колегіуми були згодом створені в Чернігові, Харкові, Переяславі.

Про роль Києво-Могилянської академії в розвитку історич­них знань і формуванні історичної свідомості можна говорити

116

117

у двох аспектах: а) через аналіз творчого доробку її професор­сько-викладацького складу; б) через огляд здобутків найвідо-міпіих випускників академії.

Широким світоглядом і високим інтелектом вражав спудеїв Академії Інокентій Гізель (1600-1683), унікально поєднуючи наукову роботу з посадою ректора Академії, вихованцем якої був, професора історії, а з часом і архімандрита Києво-Пе­черського монастиря та управителя Лаврської друкарні. Він причетний до редагування і видання «Києво-Печерського Патерика» (1661), який вважається першим підручником з української історії. І. Гізеля розглядають як імовірного автора чи редактора «Синопсиса» (1674). Значне місце історії відводи­лось у його лекціях з філософії та психології, в церковних тво­рах. Він вдавався до історичного обґрунтування ролі і прав Київської митрополії, спирався на історичний ґрунт у полеміці проти унії та єзуїтів.

Ряд дослідників відносять І. Гізеля до фундаторів гума­ністичної течії в українській історико-філософській думці, мо­рального призначення науки і релігії. Він намагався аналізува­ти з погляду історії сучасні йому політичні, соціальні, духовні і моральні проблеми суспільного розвитку. Показовим у цьому відношенні є твір «Мир з Богом людини» (1669), присвячений московському цареві Олексію Михайловичу. Змалювавши кар­тину спустошення України чужоземними завойовниками і внутрішніми чварами, критично оцінивши прояви соціального зла, несправедливості і пригноблення простої людини, автор тим самим викликав невдоволення панівної верхівки і спро­вокував звинувачення у єретизмі. Твір проникнутий ідеєю гу­манізму, обґрунтуванням раціональної моралі, а критерієм добра і зла розглядається совість людини.

Філософському осмисленню історичного минулого і сучас­ності присвячені деякі твори Стефана Яворського (1658-1722) - вихідця з Галичини, професора, префекта Академії, а згодом московського митрополита. Його лекційний курс «Філософ­ські змагання...» мав важливе значення для філософії історії, оскільки в ньому, з одного боку, обґрунтовувалася теорія суспільного розвитку, його чотири ступені: народження, ріст, зміна якості, загибель, а з другого боку, розглядалися теоре­тичні проблеми пізнання.

Оригінальну систему філософських поглядів на історію та історичний процес опрацював Феофан Прокопович (1677-

1736) - уродженець Києва, вихованець Києво-Могилянської академії, а згодом її ректор, учасник реформ Петра І у цер­ковній сфері та освіті, створення Петербурзької академії наук. Навчаючись у Римській єзуїтській колегії, він ґрунтовно опа­нував класичні мови, ознайомився з працями античних та західноєвропейських істориків і філософів, ідеями Ренесансу та Реформації. Здобуті знання він творчо застосовував у лекціях з риторики, філософії, географії. Ф. Прокопович - ав­тор ряду навчальних посібників, творів на історичну тематику, в т. ч. світської трагікомедії «Володимир». У цій першій в Ук­раїні історичній п'єсі, присвяченій історії прийняття христи­янства, в образі князя Володимира прославлялася державна та культурницька діяльність І. Мазепи, але після анафеми гетьману п'єса була перероблена і переприсвячена Петру Iі.

Історичну спрямованість мають поетичні твори Ф. Прокопо-вича «Похвала Борисфену», «Опис Києва», ода «Епінікіон», присвячена Полтавській битві, вірш «Каяття запорожця» та ін. Автор возвеличував Київ, називав його «другим Єрусалимом».

Особливий інтерес становить його праця «Про метод писан­ня історії», у якій закони розвитку природи поширювалися на історичний процес. Розглядаючи людину як продукт природи, Ф. Прокопович вбачав її велич у творчій праці, оскільки саме завдяки їй створюються всі матеріальні та духовні цінності.

З іменем Ф. Прокоповича пов'язане релігійно-політичне вчення про просвітницько-абсолютистську державу. «Духов­ний регламент», «Слово про власть і честь царську» містять обґрунтування співвідношення світської і церковної влади на користь першої. Народ, який з Божої волі вручив монарху владу, має йому коритися - такий лейтмотив творів. Ці та інші історичні праці («Собрание от летописателей...», «Реєстр госуда-рей российских...», «История императора Петра Великого...») відіграли важливу роль у становленні російської історіографії, сприяли утвердженню в ній монархістської концепції.

Поряд з Києво-Могилянською помітний вплив на розвиток історичної думки справляла і Замойська академія - вищий на­вчальний заклад, заснований у м. Замості (Холмщина) 1594 р., в якій діяли факультети «вільних мистецтв», права, медицини,

1 Прислужництвом Петру І проникнуте «Слово перед прокляттям Мазепи», проголошене у Москві 1708 р., у якому він лайливо засу­джував гетьмана за його союз з Карлом XII.

118

119

а згодом і теології. Тут у середині XVII ст. була створена ка­федра історії канонічного права. Розташована на українсько-польському пограниччі, Академія готувала вихованців з числа молоді Львова, Кременця, Луцька, Холма, Олеська, Дрогоби­ча, Сокаля для виконання публічних обов'язків.

До ролі Києво-Могилянської академії в розвитку україн­ської історичної думки будемо повертатись і в наступних лекціях1. Однак вже на основі наведених тут відомостей мож­на зробити висновок про те, що її становлення було співзвуч­ним новій, козацько-гетьманській добі української історії, що вона стала визначним освітнім осередком, головним центром розвитку науки, в т. ч. історико-філософської. З Академією пов'язане статуювання історії як навчального предмета в національній вищій школі, створення української школи підготовки професійних істориків.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]