Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
103345_kalakura_Ya_s_ukra_nska_stor_ograf_ya_ku...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
03.05.2019
Размер:
2.43 Mб
Скачать

1 Історія Русів... - с. 287-288.

І 'ос.ії» він близько 100 разів посилається в тексті або примітках на «Історію Русів». Надалі до неї звертатимуться М. Максимо-шіч, М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, О. Лазарев­ський, В. Антонович, М. Грушевський та інші історики і етно­графи. Вона відіграла колосальну роль у формуванні поглядів Тараса Шевченка на українську історію. Отже, «Історія Русів» одна з найвидатніших пам'яток української історіографії, духовної спадщини українських просвітителів кінця XVIII -початку XIX ст. Поряд з «Енеїдою» І. Котляревського вона справила значний вплив на українське відродження, на ріст національної свідомості. Це принципово нове явище в ук­раїнській історичній думці, яке відіграло рубіжну роль у пере­ході від висвітлення окремих питань української історії до створення узагальнюючої праці з історії України. І хоч твір не с в класичному розумінні історичним (він радше літературно-історичний), йому судилося започаткувати новий підхід до розуміння української історії з позицій національної ок-ремішності, розгляду її в контексті європейської історії. Він, т образним порівнянням Валерія Шевчука, прорубував вікно українцям у їх темниці, відкрив очі, аби побачити світло прав­ди, відчути себе нацією.

VIII.3. Особливості розвитку історичних знань на західноукраїнських землях

Поділи Польщі, припинення її державного існуван­ня змінили статус західноукраїнських земель,більшість яких підійшли до Австрійської монархії. Вони утворили на цій тери­торії Королівство Галичини і Людомерії, яке складалося з двох частин: української і польської. Під владою Габсбургів опини­лися також Північна Буковина з центром у Чернівцях та За­карпаття. Багатовікова роз'єднаність цих земель, відірваність під Наддніпрянської України та Лівобережжя, національний гніт, полонізація, румунізація та мадяризація українців стали серйозним гальмом не тільки економічного, а й духовного роз­питку українців, негативно відбилися на поступі історичної думки.

Розглядаючи західноукраїнські землі як джерело поповнен­ії її державної казни та війська, австрійські правителі були імушені хоч трохи подбати про розвиток культури і освіти, у рівняти громадян у правах. Австрійська імператриця Марія -

172

173

Тереза та її син Йосиф II були прихильниками політики просвітництва, розглядаючи його як засіб зміцнення імперії. Аграрна, церковна та освітня реформи 70-80-х рр. XVIII ст. відбивали ідеологію «освіченого абсолютизму», зрівнювали в правах католицьку, протестантську і греко-католицьку церк­ви, відкривали можливості їх віруючим для вступу до універ­ситетів і державної служби, заборонялося вживати термін «уніат» як образливий.

На базі єзуїтської колегії у 1784 р. відкривається Львів­ський університет1 західноєвропейського зразка, при якому з 1787 р. по 1809 р. діяв Руський (український) інститут, де на філософському та богословському факультетах навчалися ру-сини-українці. Запроваджувалося навчання рідною мовою у початкових школах, розширювалася мережа середніх шкіл, а також греко-католицьких семінарій для підготовки українсь­кого духовенства. Все це на деякий час послабило соціальну і національну напругу в суспільстві і дало поштовх національ­ному відродженню, примноженню історичних знань.

Львівський університет був провідним осередком розвитку історичних знань, йому в 1817 р. присвоєно ім'я імператора Франца І, а в 1848 р. тут відкрилася кафедра української мови і літератури, яку очолив Я. Головацький. На факультетах університету викладалися історія античності та Європи, деякі професори торкалися й історії Польщі та Галичини. Значення університету для історичної науки зумовлювалося тим, що багато його вихованців прилучалися до народознавчих дис­курсів, впливали на формування історичної свідомості західноукраїнського суспільства. Цьому сприяла діяльність газет і часописів, які в другій половині XVIII ст. стають попу­лярними.

Питання історії та краєзнавства знаходили відображення на сторінках преси. З 1776 р. по 1787 р. у Львові виходила фран­цузькою мовою перша в Україні газета «С-агейе ае Ьеорої» («Львівська газета»)2. У цьому інформаційному органі подавали­ся вісті з усієї Європи, існувала окрема рубрика про місцеві події у Львові та на Східній Україні. Перша українська газета «Зоря Галицька» була започаткована 1848 р.

1 Статус академії Львівська колегія одержала в 1661 р., який вва­ жають роком заснування університету.

2 Інколи за першу газету видають «Кигіег І/угошзкі» (1749), однак встановлено, що це не було періодичне видання, а одноденка.

Доречно зазначити, що в західному регіоні України та на Закарпатті порівняно добре була поставлена архівна справа. У приватних, монастирських та державних архівах зберігався пеликий пласт різноманітних документів, які очікували на дослідників. Наростання інтересу до історії, поява наукових історичних праць у західноєвропейських країнах, в універси­тетах, де навчалося чимало вихідців з Галичини, Буковини і Закарпаття, позитивно впливало на розвиток тут української історичної думки. Ідеї романтизму знайшли сприятливий ґрунт для проростання в польському та українському середо-ішщі на Галичині. Частина представників польської творчої інтелігенції стала захоплюватися українським життям, місце­вою історією і етнографією. В історичних розвідках Михайла Грабовського, Едуарда Дуліковського, Юрія Стецького та інших висвітлювалися важливі аспекти історії, побуту і обрядів ук­раїнців.

Праці історичного характеру в Галичині почали з'являтися ще з середини XVIII ст. В числі авторів переважали польсько-шляхетські історики, які здебільшого негативно ставилися до українського руху. Серед них Ян Юзефович - львівський римо-католицький канонік, автор літопису, в якому головна увага була привернута до подій Визвольної війни середини XVII ст., селянських та козацьких повстань. Його ідейна заан-гажованість виявилася у негативній характеристиці Богдана Хмельницького та інших ватажків народних рухів. Подібні погляди обстоювали й інші польські історики. Водночас стали створюватися праці українських авторів, насамперед служи­телів Української греко-католицької церкви, зокрема луцько­го єпископа С. Рудницького. Започатковується»так званий мо­настирський напрям історіографії, представлений численними розвідками з історії монастирів. Джерельну вартість мали літо­писні нариси Варлаама Компаніевича (1777-1858) про історію Святогорського та Онуфріївського монастирів. Ряд дискурсів з історії Галицької митрополії, церковного і світського життя краю підготував Михайло Герасевич (1763-1836). На чільне місце він ставив завдання впорядкувати справи львівських єпископів і на джерельній основі довести законність відновлен­ня Галицької митрополії.

Провідним істориком, етнографом та архівістом Галичини початку XIX ст. був Денис Зубрицький (1777-1862). Здобувши гімназійну освіту у Львові, він працював у Перемишлі секрета-

174

175

рем повітового управління, а згодом судовим перекладачем. З 1829 р. став директором друкарні Ставропігійського інституту, навколо якого групувалася українська інтелігенція греко-католицького обряду. Тут друкувалися не тільки релігійна література, а й світська: підручники для народних і середніх шкіл, праці українських істориків. До речі, в ній з 1837 р. став використовуватись громадянський шрифт. Пізніше Д. Зуб-рицький став віце-сеньйором інституту, завідував бібліотекою і архівом. У 1838 р. був запрошений на роботу в архів Львова, що дозволяло йому не тільки впорядковувати його фонди, а й використати їхні документи для своїх наукових вислідів. Він був обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук, почесним членом Київської археографічної комісії, Мос­ковського товариства історії і старожитностей.

Д. Зубрицький спочатку заявив про себе як дослідник пісень галицького народу, історії русько-слов'янських друка­рень, літописів Львівського Ставропігійського братства, а в 1840-1850-х рр. він створює «Хроніку міста Львова», «Історію древнього Галицько-Руського князівства», «Кордони між польським і українським народом у Галичині» та ін.

Найбільшу цінність, з точки зору джерелознавства, має «Хроніка міста Львова»1. Справа в тому, що вчений, виявивши унікальні документи, критично підійшов до їх аналізу, до здо­буття джерельної інформації, що дозволило значно збагатити відомості про заснування міста і його розвиток у контексті історії Галичини і Волині.

До узагальнюючих праць Д. Зубрицького, що мають водно­час підсумковий характер всієї його творчості, відносять «Істо­рію древнього Галицько-Руського князівства», яка була опублі­кована 1852 р. і присвячувалась так званому тисячоліттю Русі. Праця складалася з чотирьох книг. Перші дві Книги присвячу­валися формуванню Русі Північної та Південної. Виходячи з ідеї «единства русского народа», автор дотримувався теорії, за якою засновниками Київської Русі були нормани («північні люди»), а київських князів виводив із роду Рюриковичів. У третій книзі висвітлювалась здебільшого політична історія

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]