1 Див.: Пиріг р. Я. Життя Михайла Грушевського: останнє деся­тиліття (1924-1934). - к., 1993. - с.41.

ла кращі традиції школи істориків-документалістів В. Анто­новича, вихованцем якої був і сам М. Грушевський. її учні сприйняли не тільки історичну схему свого учителя, але й принцип документалізму, історико-соціологічний метод дослідження.

Було б помилкою стверджувати, що вплив теоретико-мето-дологічних поглядів М. Грушевського на його учнів був од­нобічним. Працюючи у середовищі нової генерації науковців, учений сам чимало почерпнув від своїх колег, змінив деякі підходи і акценти. Не відрікаючись від своєї схеми наукової історії України, залишаючись на традиціях народницького напряму, він повніше став досліджувати роль державного чин­ника в історичному процесі, активніше долучився до соціаль­но-економічної проблематики української історії, до аналізу політичних процесів. У науковій лабораторії і спадщині учено­го цього періоду багато повчального для молоді, що обрала собі професію історика.

Зупинимося докладніше на ролі М. Грушевського та очолю­ваних ним історичних установ у розвитку історичної науки у період 1924-1929 рр. Проведені дослідження носили як істо-рико-хронологічний, так і проблемно-тематичний характер. Перша група досліджень стосувалася доісторичної доби. М. Грушевський, К. Грушевська, В. Денисенко, Д. Зеленін та інші науковці значно повніше з'ясували організацію первісного суспільства, господарське життя, побут, що знайшло відобра­ження у матеріалах збірників «Первісне громадянство та його пережитки на Україні». Велика увага приділялася українсько­му середньовіччю: дослідженню київського літописання (С. Гаєвський), колонізації земель (О. Андріяшев), формуван­ня Київської держави (В. Новицький), зв'язків між Сходом і Заходом у Київській і Галицькій Русі (В. Пархоменко), оку­пації Західної України у ХП-ХІУ ст. (М. Карачківський) та ін.

Пильна увага приділялася вивченню нової та новітньої історії України. З цією метою кафедра історії українського народу була реорганізована в кафедру історії українського народу нової доби і створена окрема комісія новітньої історії України (1926) під головуванням М. Грушевського. Було досліджено корпус актів з політичної історії козаччини, ук­раїнсько-московських взаємин після 1678 р., актів з історії Гетьманщини, Коліївщини, продовжувалася праця над нас­тупними томами «Історії України-Руси».

268

269

У шести книгах збірника історичної секції ВУАН «За сто літ. Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початку XX ст.» (1927-1930) були опубліковані важливі для науки розвідки про суспільно-політичне життя, українсь­ке національне відродження і визвольний рух у новітні часи.

З огляду тематичного спрямування досліджень науковців Історичної секції можна виділити такі проблеми: а) Україна у міжнародних відносинах, що включала наукове осмислення місця України в світі, в Європі, серед слов'янства, відносини з сусідніми народами. Було досліджено історію україно-мол-довських відносин, створено українсько-мадярську комісію, розпочато підготовку до створення комісій з історії взаємо­зв'язків українського народу з великоруським, білоруським, польським, турецьким та іншими етносами. Однак через відсутність коштів і еволюцію національної політики більшо­виків ці комісії фактично залишилися на стадії проектів.

б) Економічні проблеми історії України. Для їх дослідження була створена історично-економічна підсекція, члени якої

0. Грушевський, І. Бойко, аспіранти М. Ткаченко, С. Шамрай,

1. Пустовійт опрацювали архівні матеріали в Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, Житомирі, Харкові, Рум'янцевський опис Мало­ росії, що дозволило окреслити підходи до висвітлення соціально- економічного розвитку України в період ХУШ-ХІХ ст., особли­ востей аграрних відносин після реформи 1861-1863 рр.

в) Історія освіти і книгодрукування. Ці проблеми, хоч і тісно пов'язані між собою, досліджувалися окремо: існували комісія історії освіти і комітет описування українських старо­ друків. За час роботи комітету його співробітники описали понад 3700 українських стародруків.

Навіть такий схематичний перелік основних періодів і проб­лем української історії, які досліджували історичні установи під орудою М. Грушевського, дає підстави стверджувати, що була вироблена і почала реалізовуватися концепція системно­го, комплексного підходу до історії України. До цього треба до­дати широкий спектр історико-регіональних досліджень, які завдяки методології М. Грушевського будувалися навколо спільного стрижня і загальної схеми, що уособлювала його концепцію цілісності, незалежності і безперервності історич­ного процесу на всіх землях України і у всі періоди її історії¹.