Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
103345_kalakura_Ya_s_ukra_nska_stor_ograf_ya_ku...doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
03.05.2019
Размер:
2.43 Mб
Скачать

«Двоколісний розвиток» української історичної науки: а) марк­систської під контролем тоталітарного режиму в усрр; б) національно-демократичної на західноукраїнських землях та в діаспорі.

Запитання для самоконтролю

  1. Які цілі ставилися у процесі радянізації історичної науки?

  2. Що розуміють під дуалізмом організаційних струк­тур історичної науки УСРР у 1920-ті рр.?

  3. Розкрийте взаємовплив політики «українізації» та розвитку історіографії.

  4. Назвіть основні центри марксистської історіографії в Україні та її представників.

  5. Чим зумовлювалася згода партійно-урядових орга­нів на повернення М. Грушевського в Україну?

  6. Якими були структури історичних установ ВУАН, очолюваних М. Грушевським, та їхні завдання?

  7. Поясність, чому радянська влада чинила перешко­ди науковій та науково-організаційній діяльності М. Грушевського.

  8. Висвітліть основні досягнення наукової історичної школи М. Грушевського в Києві.

  9. У чому особливості розвитку історичних знань на західноукраїнських землях у 1920-ті рр.?

10. Назвіть українознавчі осередки в західній діаспорі і розкрийте участь у них істориків, що перебували в еміграції.

XIII. 1. Перетворення історичної науки в ідеологічне знаряддя більшовизму і засіб утвердження режиму одноособової влади

XIII.2. Репресії сталінізму

проти українських істориків та нищення

наукових праць

XIII.3. Українська історична наука в роки Другої світової війни

Мета:

З'ясувати цілі, шляхи, методи та наслідки пе­ретворення історичної науки в ідеологічну зброю більшо­визму, дискредитації, нищення української національної історіографії, її російщення; розкрити політичні та етнічні мотиви репресій проти учених-істориків; показа­ти втрату історичною наукою своїх природних функцій; висвітлити особливості розвитку історичних досліджень в умовах Другої світової війни.

На рубежі 1920-1930-х рр. в СРСР, у т. ч. в УСРР, історич­на наука втрачає свої природні функції і перетворюється в по-слушну служанку більшовицького режиму. Це зумовлювалося режимом одноособової влади Й. Сталіна, монополією ідеології сталінізму, поступовим згортанням політики «українізації». Було оголошено, що головною загрозою для «соціалістичного ладу» є місцевий націоналізм, зокрема український, який кваліфікувався як буржуазний, а значить особливо небезпеч­ний. Це звинувачення екстраполювалось на українську національну історіографію та її носіїв. Перехід до прямого на­сильства і репресій торкнувся історичної науки.

У ході так званої «культурної революції», що ув'язувалася з іншими «ланками» побудови соціалізму: індустріалізацією країни та колективізацією сільського господарства, на чільне місце було поставлене завдання перетворити історичну науку в ідеологічну зброю більшовиків, а значить викорінити навіть найменші залишки української національної історіографії. Ідеологічному «перевихованню» населення, особливо молоді, підпорядковувалися фальсифікація та спотворення історії, руйнація національних традицій і нищення історичної пам'яті.

На тлі масових репресій, голодоморів рельєфно вирізнялися каральні акції проти української інтелігенції, включаючи й

283

істориків. Арешти, судові процеси, депортації, заслання на Соловки і в Сибір, розстріли - все це торкнулося сотень істо­риків - науковців, викладачів та учителів історії, краєзнавців і архівістів, яких правляча партія розглядала як опозиційну силу соціалістичного будівництва. За розрахунками дослід­ників, у 1930-ті рр. було знищено близько 80 % української творчої інтелігенції, причетної до політики «українізації», що послужило підставою назвати цей період «розстріляним відродженням». Великий терор 1937-1938 рр. супроводжував­ся тотальним нищенням «ворогів народу», включаючи членів їхніх сімей. Репресії поширилися на частину партійно-держав­ного апарату, військових командирів, церковнослужителів. Все це супроводжувалося також нищенням українських істо­риків та їхніх праць.

Свою специфіку мав розвиток історичної науки в роки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн. Можна говорити про три регіонально-територіальних середовища творчості істориків: а) на українських етнічних землях, зайнятих гітлерівцями і сталінським режимом; б) у західній українській діаспорі; в) у місцях евакуації радянських історичних установ. Спільним для них була актуалізація тих сторінок української історії, що пов'язані з героїчною боротьбою за волю, свободу і незалежність рідної землі, однак їхні оцінки суттєво відрі­знялися.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]