10.7. Фінансова діяльність на території вільних економічних зон. Офшорні зони

В останні десятиріччя одержала широке поширення нова форма зовнішньоекономічних відносин у вигляді створення на території країни вільних економічних зон.

Вільна економічна зона являє собою обмежений район, частину території країни, у межах якої діє пільговий режим господарювання і зовнішньоекономічної діяльності, підприємствам надана більш широка свобода економічних дій.

Уряди різних країн, створюючи вільні економічні зони, переслідують різноманітні цілі. До них відносяться: активізація діяльності підприємств, розташованих на їх території; модернізація промисловості; насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами; розвиток зовнішньоекономічних зв'язків; розширення експорту й імпорту; залучення іноземних інвестицій; освоєння нових технологій; розвиток економічно відсталих районів; підвищення кваліфікації робочої сили і т.п.

Наявний досвід створення спеціальних економічних зон показує, що кожному їх типу відповідає свій специфічний набір пільг і стимулів. В економічній літературі, як правило, виділяють чотири основні групи пільг:

1. Зовнішньоторгові пільги, що передбачають введення спрощеного порядку здійснення зовнішньоторгових операцій і зниження чи скасування експортно-імпортних мит;

2. Фінансові пільги у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею і виробничими приміщеннями, а також надання різних форм субсидій за рахунок бюджетних коштів і державних кредитів;

3. Фіскальні пільги, що пов'язані з податковим стимулюванням певних видів підприємницької діяльності; це може стосуватися податку на прибуток, доходу, майна, рівня податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;

4. Адміністративні пільги, що надаються адміністрацією даної ВЕЗ для спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян, процедур реєстрації підприємств, а також надання різних послуг.

Специфічний набір пільг і стимулів, що застосовуються в окремих зонах, доповнюється спеціальними формами заохочень, спрямованих на прискорення розвитку транспортної інфраструктури, на стимулювання переробки місцевої сировини на експорт, на залучення в зону певного типу інвесторів (дрібних чи, навпроти, великих), чи на рішення інших конкретних задач.

Усі згадані пільги можуть застосовуватися у всіляких комбінаціях, однак весь їх набір повинен служити інструментом реалізації порівняльних переваг даної території.

Вільні економічні зони можуть розташовуватися як на невеликій площі в кілька квадратних кілометрів, так і охоплювати територію цілих областей.

У зарубіжній практиці “вільні економічні зони" є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливими режимами для діяльності іноземного капіталу, слабко пов'язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

У залежності від профілю зовнішньоекономічної діяльності, цілей створення зон і характеру надання свободи, розрізняють такі зони:

• вільні митні території (звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів);

• експортні промислові зони (створюються для розвитку в них промисловості, яка виробляє продукцію на експорт);

• зони вільної торгівлі (характеризуються зняттям обмежень на торгівлю);

• зони спільного підприємництва (призначені для здійснення бізнесу за участю підприємців з різних країн);

• вільні відкриті зони (характеризуються високим ступенем доступу в них громадян для ведення економічної діяльності);

• технологічні зони (ставлять своєю метою розвиток прогресивних технологій);

• комплексні зони (сполучать перелік перерахованих).

У 70-і рр. у багатьох регіонах світу стали виникати сервісні зони. Вони являють собою території з пільговим режимом для фірм і установ, зайнятих наданням різних видів фінансових і нефінансових послуг. До сервісних зон у першу чергу відносяться так звані офшорні зони.

Офшорні зони. Фінансові центри “ОФФ-ШОР” (англ. off-shore - які знаходяться на відстані від берега, поза територією країни) - це території, де основною формою діяльності є міжнародні фінансові операції.

У світових фінансових центрах фінансово-кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті. Внутрішній ринок позичкових капіталів ізолюється від міжнародного (зовнішнього) шляхом відділення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів, надаючи останнім податкові пільги, звільняючи їх від валютного контролю і т.п.

Найбільш відомі наступні “офф-шор”-центри: Антильські острова, Багамські острова, Барбадос, Гонконг, Панама, Сінгапур, Швейцарія і т.д.

Комерційні підприємства, створені в офшорних центрах, одержали назву “офшорні компанії”.

В офшорних компаніях ведення бухгалтерського обліку відсутнє чи зведене до мінімуму. Офшорним компаніям представлена повна самостійність в розпорядженні своїми коштами, як в інтересах їхніх учасників, так і у власних інтересах компанії. Вони можуть здійснювати будь-які фінансові і торгові операції у всьому світі.

Великою перевагою діяльності офшорних компаній є можливість укладення торгових угод на пільгових умовах, здійснення в найкоротший термін міжнародних фінансових операцій відповідно до валюти покупця і продавця, списання на місці усіх витрат, пов'язаних з укладенням угод, анонімність власників, що з різних причин може мати велике значення, видачі ліцензії і надання ексклюзивних прав певної форми, не усуваючи при цьому можливості збуту товарів в інші країни чи під іншою маркою в тій же країні.

Офшорні компанії можуть бути куплені чи зареєстровані навіть по телефону по дуже низькій ціні, однак їх створення пов'язане з певним ризиком, іноді досить істотним.

Офшорні компанії, як правило, зосереджують свою діяльність у банківській, страховій справі, в експортно-імпортних операціях, в морському судноплавстві, а також в операціях з нерухомістю.

Офшорні зони відрізняються такими характеристиками:

• відсутність податків або невеликі податки на деякі або всі види прибутку;

• потяг до банківської та комерційної таємниці;

• слабкий валютний контроль або повна його відсутність;

• легке реєстрування та відсутність перешкод щодо купівлі компаній, банків, страхових фірм;

• політична і монетарна стабільність;

• сучасні комп’ютерні телекомунікації та телефонні мережі;

• легкий в,їзд до країни;

• географічне положення (недалеко або на шляхах ділової активності).

Офшорні зони поділяються на дві основні групи: 1) класичні офшори; 2) «податкові сховища».

Класичні офшори – пільговий режим для людей, що віддають перевагу технологіям втаємничення свого бізнесу. Офшорні компанії користуються режимом найбільшого сприяння, їх звільняють від податків, гранично спрощують процедуру реєстрації й головне, не цікавляться ні походженням капіталу компанії, ні його розміром, ні особистостями їх власників, ні фінансовою і податковою звітністю.

Реєстрація офшорних компаній проходить душе швидко (може бути за 24 год.). Для заснування компанії необхідно оформити в державних органах двох людей: директора і одного акціонера і сплатити реєстраційний внесок. До речі, і директором, і акціонером можуть бути випадкові люди, яких фірми-посередники беруться підібрати з числа місцевих жителів.

Друга група офшорних зон так звані «податкові сховища» відрізняється від першої менш ліберальним ставленням до офшорних компаній. Останні сплачують податки, хоч і невисокі (зазвичай близько 5%). Держава, як правило, пильно цікавиться особистостями засновників. Треба мати не менше двох акціонерів і двох директорів, дані про яких заносяться до спеціальних реєстрів. Крім того, необхідно проводити щорічну аудиторську перевірку і надавати звіт фіскальним органам.

Незважаючи на низький рівень оподатковування в країнах, де створюються офшорні компанії, їхній уряд одержує вигоду. Вона полягає в залученні іноземних капіталів, збільшенні доходів бюджету, створенні додаткових робочих місць і інших перевагах.

В той же час офшорні компанії є популярними способами для «відмивання» грошей.