Тема 1: основи фінансової діяльності суб’єктів підприємництва

1.1. Мета і завдання навчальної дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва»

1.2. Підприємство як суб'єкт підприємництва

1.3.Фінансова, операційна та інвестиційна діяльність суб’єктів підприємництва

1.4. Фінансові ресурси суб’єктів підприємництва

1.5. Організація фінансової діяльності підприємства

1.6. Державне регулювання фінансової діяльності суб’єктів підприємництва.

1.7 Фінансові взаємовідносини підприємств з державою та їх місце у фінансовій діяльності

1.1. Мета і завдання навчальної дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва»

Навчальний курс «Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва» є обов’язковою професійно орієнтованою дисципліною для підготовки бакалаврів з напряму «Фінанси і кредит» спеціалізації «Фінанси».

Мета вивчення дисципліни – отримання студентами базових знань з практичних питань організації фінансової діяльності суб’єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. Предмет дисципліни – система фінансово-економічних відносин, що виникають у процесі мобілізації ресурсів для фінансування операційної й інвестиційної діяльності суб’єктів підприємництва та визначення найбільш ефективних шляхів вкладення коштів.

Основні завдання навчальної дисципліни:

• ознайомлення з теоретичними, методологічними та організаційними основами фінансової діяльності суб’єктів підприємництва;

• з’ясування особливостей фінансування підприємств різних форм організації бізнесу;

• оволодіння основними методологічними прийомами фінансування підприємств за рахунок власного та позичкового капіталу;

• ознайомлення з базовими питаннями політики самофінансування та виплати дивідендів;

• обґрунтування фінансових аспектів реорганізації підприємств;

• оволодіння основними підходами до оцінювання фінансових інвестицій та вартості підприємства;

• вироблення навичок з організації фінансового контролінгу та бюджетування на підприємстві.

1.2. Підприємство як суб'єкт підприємництва

Під суб’єктами підприємництва розуміють організовану форму продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій та державних інституцій, які відповідають вимогам економічної системи.

Поняття суб’єкта підприємництва тотожньо поняттю суб’єкта господарювання. Відповідно до діючого законодавства суб’єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

До суб’єктів господарювання згідно статті 55 Господарського кодексу України відносяться:

1. господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарський кодекс України надає наступне визначення суб’єктів господарювання. Суб’єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським Кодексом.

Додамо, що визначення поняття суб’єкт господарювання можна знайти й у Законі України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” „Суб’єкт господарювання –юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб’єктами господарювання, група суб’єктів господарювання, якщо один або кілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнають також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності”.

Основними ознаками ідентифікації суб’єктів підприємництва визначаються наступні:

1. господарська компетенція (сукупність господарських прав та обов’язків);

2. майнова незалежність та відповідальність за зобов’язаннями в межах належного їм майна, якщо інше не передбачено законодавством;

3. мета, яка залежіть від функціональної ролі суб’єктів господарювання в економічній системі;

4. організаційно-правова форма суб’єкта господарювання;

5. наявність статусу юридичної особи або такого, що його заміняє.

Найбільш розповсюдженою формою організації суб’єктів підприємництва є підприємство. Будь-яке суспільство для забезпечен­ня нормального рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації, які спільно виконують ту чи іншу місію, реалізують про­граму або мету і діють на засаді певних правил і проце­дур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі організації (комерційні), що функціону­ють і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі організації (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності назива­ють підприємствами.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика, шахта, електростан­ція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць — заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвину­тою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом „фірма” розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержан­ня кінцевого фінансового результату — прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах до­сить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США — корпорацій, країнах кон­тинентальної Європи — товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридич­ною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства. Генеральну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією. Наприклад, місією сучасного підприємствам може бути виробництво про­дукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання макси­мально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і вста­новлюються загальні його цілі, які мають відповідати певним вимогам: по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й підда­ватися обліку. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу обліку для прийняття наступних правильних госпо­дарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство діє в напрямку здійснення своїх цілей; по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготер­мінова мета має горизонт прогно­зування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7—10 років) — для передових у технічному відношенні підприємств: короткотермі­нова — в межах одного року; по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричиняють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, змен­шення рівня їхньої мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конку­рентоспроможності його продукції на ринку; по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючи­ми, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може при­звести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділа­ми підприємства, відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства мають бути чітко сформульованими для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб'єкта підприємництва, котрий прагне спостері­гати й вимірювати результати цієї діяльності. Варто також знати, що цілі підприємства будуть важливою частиною стратегічного планування у тому разі, коли вони не лише правильно сформульовані та ефективно систематизовані, а й весь персонал достатньо інформований про них і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можна об'єднати за певними головними напрямами.

Метою діяльності суб’єктів підприємництва, які створюють матеріальні та нематеріальні блага, є отримання вигоди у формі прибутку або збільшення вартості капіталу.