7.6.Складання розподільного балансу
Ключовим документом, який складається під час реорганізації, є передавальний або розподільний баланс.
Передавальний баланс складається в разі злиття чи приєднання підприємств, а розподільний – у разі поділу чи виокремлення.
Передавальний баланс – це баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності. Отже, такий баланс складається за стандартними правилами, передбаченими нормативними актами, які регулюють порядок заповнення форм річної (квартальної) бухгалтерської звітності. Якщо підприємство має філії, то складається консолідований баланс, у тому числі баланси за всіма філіями. Оскільки передавальний баланс має силу акта приймання-передавання, його підписують керівники та головні бухгалтери обох підприємств – того, що реорганізується, та підприємства-правонаступника.
Розподільний баланс – це баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності, в якому окремими стовпцями відбиваються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками, тобто та частка майна, вимог і зобов’язань, яка передається підприємствам, що утворюються в результаті поділу чи виокремлення. Цей баланс має відбити баланси новостворених підприємств на момент початку їх господарської діяльності.
У разі ліквідації підприємства складають ліквідаційний баланс, який у випадках, передбачених законодавством, публікується в пресі протягом 45 днів.
На передавальний і розподільний баланс розповсюджуються загальні вимоги до фінансової звітності, встановлені українським законодавством. Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, яким вони підпорядковані, трудовим колективам на їх вимогу, власникам згідно з установчими документами. Відкриті акціонерні товариства та підприємства-емітенти облігацій зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним роком оприлюднювати річну фінансову звітність через публікації у періодичних виданнях або розповсюдженням її у вигляді окремих друкованих видань.
Тема 8: фінансове інвестування підприємства
. Економічна сутність та види інвестицій. Інвестиційна діяльність підприємств.
. Фінансові інвестиції: сутність, об’єкти, форми.
. Формування портфелю цінних паперів і управління ним.
. Економічна оцінка ефективності фінансових інвестицій.
. Інвестиційні ризики та їх оцінка.
Економічна сутність та види інвестицій. Інвестиційна діяльність підприємств
Однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої підприємницької фірми є інвестиційна діяльність. Фінансові ресурси підприємства спрямовуються на фінансування поточних витрат і на інвестиції. Визначення інвестицій зафіксовано в Законі України "Про інвестиційну діяльність". Відповідно до цього Закону інвестиції — це кошти, цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, інші права, що мають грошову оцінку, вкладені в об'єкти підприємницької і (чи) іншої діяльності з метою одержання прибутку і (чи) досягнення соціального ефекту.
Інвестиції забезпечують динамічний розвиток фірми і дозволяють вирішувати такі задачі, як:
розширення власної підприємницької діяльності за рахунок навантаження фінансових і матеріальних ресурсів;
придбання нових підприємств;
диверсифікація діяльності внаслідок освоєння нових видів бізнесу.
Підприємницькі фірми можуть здійснювати інвестиції в різних формах, тому що існує достатнє різноманіття об'єктів інвестицій (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Об'єкти інвестиційної діяльності
Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками (рис. 8.2). Головною ознакою класифікації є об'єкт вкладення капіталу, на підставі якої виділяють реальні (прямі) і фінансові (портфельні) інвестиції.
Реальні (прямі) інвестиції — будь-яке вкладення коштів у реальні активи, пов'язане з виробництвом товарів і послуг для отримання прибутку. Ці вкладення спрямовані на збільшення основних фондів підприємства, як виробничого, так і невиробничого призначення. Реальні інвестиції реалізуються шляхом нового будівництва основних фондів, розширення чи технічного переозброєння та реконструкції діючих підприємств.
Фінансові (портфельні) інвестиції – це придбання активів у формі цінних паперів для отримання прибутку. Ці вкладення спрямовані на формування портфеля цінних паперів
Рисунок 8.2. Види інвестицій підприємства
Наступна ознака класифікації інвестицій - період інвестування, на підставі якої виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції - вкладення коштів на період до одного року.
Довгострокові інвестиції - вкладення коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод у період, що перевищує один рік. Основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у основні фонди.
За характером участі фірми в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції. У випадку прямих інвестицій передбачається особиста участь фірми-інвестора у виборі об'єктів вкладення капіталу. До них відносяться капітальні вкладення, вкладення в статутні фонди інших фірм, у деякі види цінних паперів. Непрямі інвестиції передбачають участь у процесі вибору об'єкта інвестування посередника, інституту сумісного інвестування, іншого фінансового посередника. Найчастіше - це інвестиції у цінні папери.
У залежності від форми власності інвестованих коштів розрізняють приватні та державні інвестиції. Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності. Державні інвестиції - це вкладення коштів державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.
Інвестиції, що здійснені за рахунок коштів іноземних громадян, юридичних осіб чи іноземних держав визначаються як іноземні. Порядок здійснення іноземних інвестицій в Україні, їх види, форми, а також права та обов’язки іноземних інвесторів, захист іноземних інвестицій регулюються законом України “Про режим іноземного інвестування” (від 26.03.1996 р.). Вкладення іноземних інвесторів здійснюється у фінансовій чи іншій формі участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень у грошовій формі міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав та підприємств різних форм власності, приватних осіб. Залучення іноземних інвестицій забезпечує розвиток міжнародних економічних зв'язків і впровадження передових науково-технічних досягнень.
За регіональною ознакою виділяють внутрішні інвестиції та зовнішні. Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни. Зовнішні – вкладення в об’єкти інвестування, які розташовані за межами територіальних границь даної країни.
Слід звернути увагу на те, що регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинного законодавства встановлені такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордон:
резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом участі в підприємствах, створюваних разом з іноземними юридичними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств цілком; створення за рубежем підприємств, що цілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій і інших окремих підрозділів; придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав і прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків; в інших формах;
інвестиції за кордон здійснюються резидентами винятково за рахунок власних коштів, зарезервованих і відбитих з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Використання для цього позикових коштів заборонено;
усі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їх суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі винятково через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;
усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди і т.п.), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень і використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.
Крім того, окремо виділяють венчурні інвестиції та ануїтети. Венчурні інвестиції - це ризиковане вкладення капіталу, що обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в сфері новітніх технологій. Це вкладення в акції нових підприємств і підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу, пов'язаних із великим рівнем ризику.
Ануїтет – це інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному це вкладення коштів у страхові і пенсійні фонди.
Існують певні особливості інвестиційної діяльності підприємницької фірми. Так, інвестиційна діяльність фірми є складовою частиною загальної економічної стратегії її розвитку, основні задачі якої вимагають розширення чи відновлення складу активів, що досягається в процесі різних форм інвестиційної діяльності. Обсяги інвестиційної діяльності характеризуються двома показниками: сумою валових та чистих інвестицій підприємства.
Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестованих коштів у визначеному періоді діяльності фірми, спрямованих на створення чи розширення й відновлення основних виробничих фондів, придбання нематеріальних активів, приріст запасів товарно-матеріальних цінностей.
Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій за визначений період, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за цей же період.
Для здійснення фінансово-інвестиційної діяльності підприємство може застосовувати як власні, так і позичкові джерела фінансування (рис.8.3)
Управління інвестиційною діяльністю окремого суб'єкта господарювання тісно пов’язане з державною інвестиційною політикою і процесом управління інвестиційною діяльністю на макрорівні. Управління інвестиційною діяльністю на державному рівні включає регулювання, контроль, стимулювання інвестиційної діяльності законодавчими та регламентуючими методами.
Рис.8.3. Джерела інвестиційних ресурсів
Управління інвестиційною діяльністю на мікрорівні передбачає вибір об'єктів інвестування та контроль за протіканням процесу інвестування з метою забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу. Виходячи з цього, управління інвестиціями містить у собі кілька етапів, основні з яких наведені на рис. 8.4.
Рис. 8.4. Етапи управління інвестиціями