5.5. Фактори, що впливають на дивідендну політику підприємства
У зарубіжній літературі з питань дивідендної політики фактори, що впливають на дивідендну політику підприємства, прийнято поділяти на п’ять груп. (рис. 5.2).
Перша група факторів пов’язана з різноманітними обмеженнями, до яких належать:
договірні, коли виплата дивідендів обмежується умовами договору;
фінансові, які зумовлені потребою підприємства підтримувати стабільне фінансове становище, уникати високої вартості фінансування і виключити випадковість неплатоспроможності;
- юридичні, за якими виплати дивідендів не можуть перевищувати статті балансу «Нерозподілений прибуток»; спрямовані на гарантування достатнього забезпечення кредиторів.
Рис. 5.2 - Фактори, що обумовлюють дивідендну політику підприємства.
Друга група факторів пов’язана з інвестиційними потребами та можливостями підприємства. До цих факторів належать:
стадія життєвого циклу підприємства;
необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм;
можливість прискорення або відстрочки здійснення інвестиційних проектів;
ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності.
Ця група факторів визначає необхідний обсяг та джерела інвестування інвестиційних проектів підприємства, а це, свою чергу, впливає на співвідношення між частинами чистого прибутку, яку слід реінвестувати в активи підприємства і яка може бути спрямована на виплату дивідендів. Чим більші інвестиційні потреби підприємства, більш готові до реалізації нові та потребують додаткового фінансування раніш розпочаті інвестиційні проекти підприємства, тим менше фінансових ресурсів залишається на виплату дивідендів.
Третю групу становлять фактори, які характеризують можливості формування фінансових ресурсів із альтернативних джерел. До цих факторів належать:
витрати на реалізацію нового випуску продукції;
збереження контролю за керівництвом підприємства;
гнучкість структури капіталу;
достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді;
вартість залучення додаткового позикового капіталу;
доступність позикових коштів на фінансовому ринку;
складність залучення позикових коштів через низьку платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.
Гнучкість структури капіталу дає змогу маневрувати залученням власних та зовнішніх джерел фінансування без критичних змін загального фінансового стану, а отже, збільшувати або зменшувати при необхідності виплату дивідендів.
Доступність підприємства до позикових коштів на фінансовому ринку розширює його можливості щодо виплати дивідендів, і навпаки, труднощі з залученням позикових коштів обумовлюють зростання розмірів виплати дивідендів.
Четверта група факторів пов’язана з впливом дивідендної політики на ставку виплати дивідендів. До цієї групи факторів належать:
податкова ставка на доходи з приросту капіталу;
бажання акціонерів мати поточний, а не майбутній доход;
ризик отримання дивідендів порівняно з доходами від приросту капіталу;
інформація про дивіденди, їх реальність та доступність;
вимоги до цінних паперів, що допускаються до офіційної торгівлі.
Якщо ставка податку на доходи з капіталу нижча за ставку особистого прибуткового податку, який має сплатити акціонер з отриманого дивіденду, то це може викликати у нього бажання капіталізувати свій дохід, що призведе до зниження ставки виплати дивідендів. Бажання акціонерів мати поточний, а не майбутній дохід, навпаки, підвищує ставку виплати дивідендів.
Ризик отримання дивідендів порівняно з доходами від приросту капіталу потребує своєї компенсації, а отже, вищої ставки виплати дивідендів.
Інформація про дивіденди відображає стан справ підприємства. Якщо він є позитивний, це може зумовити зростання дивідендів; якщо ж він погіршується, це може знизити дивіденди. Щоб не викликати незадоволення акціонерів через зниження дивідендів, підприємство може виплачувати їх за стабільною ставкою.
Експертиза цінних паперів для допуску до офіційної торгівлі визначає акції, що можуть бути включені до лістингу фондовій біржі – переліку акцій найбільш інвестиційно-привабливих фірм. Підприємство зацікавлене у включенні в лістинг, що підвищує попит на його акції, а тому для підприємства важливо не знижувати виплату дивідендів.
Усі перелічені фактори можуть зумовити зростання або зниження ставки виплати дивідендів, що відіб’ється на підвищенні або падінні ціни акції підприємства.
Останню, п’яту групу становлять інші фактори, які визначають дивідендну політику. До них належать: кон’юнктурний цикл; рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами; відкладність платежів за раніше отримані позики та інші.
Подана класифікація не є єдиною.
За сучасних умов доцільно також розглядати фактори, що мають враховуватися в процесі розробки дивідендної політики підприємства, залежно від місця їх виникнення та можливостей управління.
З цією метою виділяють: 1) фактори зовнішнього середовища, характер впливу яких не залежить від діяльності підприємства; 2) внутрішні фактори, вплив яких безпосередньо обумовлюється діяльністю підприємства та її ефективністю. Перелік найважливіших факторів наведено на рис. 5.3.
Рис. 5.3. Фактори, що впливають на дивідендну політику
Основними факторами зовнішнього середовища є:
Загальна макроекономічна ситуація
Для сучасних умов життєдіяльності підприємства характерне зниження темпів інфляції, що є необхідною передумовою для активізації виробничої діяльності, зниження рівня депозитної та облікової ставки з одночасним зростанням кредитної ставки внаслідок високого рівня банківської маржі, а також стабілізація курсу національної валюти.
За цих умов вигідним для інвесторів є вкладення капіталу не в банк, а в реальний товар, у тому числі і в цінні папери, попит на які зростає, а їх курс підвищується. Для підприємства, відповідно, вигідніше здійснювати додатковий випуск акцій для залучення коштів, ніж використовувати банківські позики під високу кредитну ставку. Обсяги та темпи здійснення додаткової емісії акцій також обумовлюються розміром дивідендних виплат підприємства.
Чинне законодавство
Вплив законодавчих змін та обмежень на дивідендну політику підприємства відбувається через:
законодавство з питань випуску та обігу акцій підприємства, періодичності та джерел виплати дивідендів по них;
державне регулювання переліку витрат, що відносяться на собівартість продукції (витрати обігу), а, отже, впливають на розмір формування прибутку підприємства;
податкове законодавство, яке визначає перелік та обсяги сплати окремих податків, а, отже, обумовлює обсяг формування чистого прибутку підприємства;
державне регулювання умов здійснення підприємницької діяльності в цілому, яке визначає темпи зростання обсягів діяльності підприємств та можливості зростання рівня прибутковості.
Кон’юнктура фінансового ринку
Вплив цього фактору визначає можливості вкладення коштів за альтернативними варіантами інвестування (вкладення в різні цінні папери (акції, облігації) підприємств різних галузей діяльності, на депозитні рахунки в банк, у вільно конвертовану валюту), а для підприємств – можливості залучення коштів із альтернативних зовнішніх джерел (кошти акціонерів, кредити банку і т.д.). Тому дивідендна політика підприємства повинна враховувати кон’юнктуру фінансового ринку, що склалася, та сприяти зростанню інвестиційної привабливості акцій підприємства.
Дивідендна політика підприємств-конкурентів
Вплив цього фактору стає особливо важливим, якщо власники коштів надають перевагу вкладенням свого капіталу в певну галузь діяльності. У зв’язку з цим підприємство має проводити таку політику щодо виплати дивідендів, яка враховує дивідендну політику підприємств-конкурентів. Це дозволить не викликати незадоволення акціонерів, яким можуть скористуватися конкуренти для залучення їх коштів до свого капіталу.
Основними факторами внутрішнього характеру є:
Обсяг чистого прибутку, що отримує підприємство
Обсяг чистого прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства, обсягу доходів та витрат, різницю між якими становить валовий прибуток, рівня податків та інших обов’язкових платежів, які сплачуються з прибутку. Обсяг одержаного прибутку визначає фінансові можливості підприємства щодо формування фонду виплати дивідендів.
Структура розподілу чистого прибутку за окремими напрямками його використання
Крім дивідендів за рахунок отриманого чистого прибутку необхідно фінансувати й інші напрямки витрат. Вони обслуговують певні потреби акціонерів підприємства, забезпечують розвиток матеріально-технічної бази та збільшення власних обігових коштів підприємства, стимулюють зростання ефективності праці робітників підприємства тощо.
Стадія життєвого циклу підприємства
Якщо підприємство перебуває на стадії становлення або зростання, дивіденди можуть взагалі не виплачуватися. Це обумовлюється перспективами росту підприємства на цих стадіях, що визначає значну потребу підприємства в капіталізації прибутку. Підприємства, що перебувають на стадії зрілості, потребують меншої величини капіталізації прибутку, а отже можуть виплачувати високі дивіденди.
Фінансове становище підприємства
Ліквідність активів та фінансова стійкість підприємства є найважливішими критеріями прийняття рішень щодо виплати дивідендів. Проблема ліквідності є пріоритетною перед проблемою виплати дивідендів. Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені тоді, коли підприємство має необхідні грошові кошти, що забезпечують певний рівень його ліквідності.
Підприємство може бути прибутковим, але недостатнього ліквідним для виплати дивідендів через те, що його кошти зв’язані в матеріальній формі. У цьому випадку підприємство намагатиметься вирішити питання з виплатою дивідендів таким чином, щоб у нього не було труднощів з використанням короткострокових зобов’язань та був деякий запас ліквідності для забезпечення гнучкості та зменшення непевності.
Фінансова стійкість підприємства пов’язана із структурою його капіталу, а тому дивідендна політика не повинна призводити до змін у фінансовій структурі, які будуть мати несприятливі для підприємства наслідки, а саме: значне збільшення частки боргу, підвищення фінансової залежності від кредиторів, зростання ціни капіталу.
У зв’язку з цим підприємство може обмежувати виплату дивідендів доти, поки не буде досягнуто певного рівня ліквідності та певного співвідношення між власним та позиковим капіталом.
5) Склад акціонерів підприємства
Склад акціонерів обумовлює їх потреби щодо виплати дивідендів. Акціонерів з високими доходами, найімовірніше, буде цікавити доходність підприємства, а тому їх може задовольнити низький рівень дивідендів та високий рівень реінвестування прибутку, що максимізує їхній сукупний дохід.
Акціонери, які надають перевагу поточним доходам, навпаки, потребують виплати високих дивідендів. Розглянутий перелік факторів не є вичерпним, потребує уточнення та більш глибокого вивчення механізму дії стосовно діяльності конкретного акціонерного товариства.
Вивчення факторів, що впливають на розмір виплати дивідендів, розуміння механізму їх дії, є необхідною умовою обґрунтованого визначення дивідендної політики та підвищення її ефективності та дієвості.