4.2. Поняття самофінансування підприємства, його джерела

Основним внутрішнім джерелом фінансування згідно методу нарахування є самофінансування підприємств. У ринковому механізмі господарювання самофінансування займає важливе місце. Ринкова економіка невід'ємна від самофінансування, яке впливає на рівновагу цін шляхом збалансування попиту та пропозиції

Самофінансування – це фінансування господарюючим суб’єктом свого виробничо-торговельного процесу за рахунок власних джерел фінансових ресурсів. До цих джерел належать амортизаційні відрахування і прибуток, що спрямовані у фонд накопичення. Іншими словами, самофінансування означає грошові кошти, які господарюючий суб’єкт може повторно інвестувати, не звертаючись до кредиту або акціонерів.

Місце самофінансування в ринковій економіці визначено тим, що самофінансування являє собою метод здійснення розширеного відтворення.

Розрізняють власні і внутрішні джерела самофінансування.

До власних джерел фінансових ресурсів належать амортизаційні відрахування і прибуток.

Внутрішні джерела містять у собі як власні, так і залучені кошти. Внутрішніми джерелами є: амортизаційні відрахування, прибуток, відрахування в ремонтний фонд, невикористані залишки фондів спеціального і цільового призначення, кредиторська заборгованість, збільшення вартості від переоцінки основних фондів. Ремонтний фонд, фонди спеціального і цільового призначення, кредиторська заборгованість є джерелами самофінансування простого відтворення.

Таким чином, якщо власні джерела використовуються для розширеного відтворення, то внутрішні – для фінансування і простого, і розширеного відтворення.

На думку Терещенко О.О., віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансфор­мується в ліквідні кошти, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві піс­ля сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов'язана із за­лученням ресурсів на ринку капіталів.

В залежності від засобу відображення прибутку у звітності, а саме у балансі, в світовій економічній літературі відокремлюють:

- приховане самофінансування;

- відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховане самофінансування підприємства пов’язане з використанням прихованого прибутку.

Приховування прибутку (за думкою західних спеціалістів) здійснюється у разі формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви виявляються тільки при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Таким чином, здійснюється відстрочка сплати податків і сплати дивідендів.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, що не відображена у балансі, тобто обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж у реальності.

Формування прихованих резервів може здійснюватись у межах реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочки податкових платежів або по іншим фінансово-політичним мотивам підприємств.

Суттєвим недоліком прихованого самофінансування є порушення принципу вірогідності при складанні звітності і збільшення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

Тезаврація прибутку – це використання прибутку на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної і операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає об’єму чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і нарахування дивідендів.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

К с/ф = Тезаврований прибуток / Чистий прибуток (4.1)

Тезаврований прибуток відображається у балансі за наступними позиціями:

• в пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;

• в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

До основних переваг самофінансування слід віднести наступні:

- залучені кошти не потрібно повертати і сплачувати винагороду за користування ними;

- відсутність витрат при мобілізації коштів;

- не потрібне кредитне забезпечення;

- підвищується фінансова незалежність і кредитоспроможність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації):

- на реінвестування спрямовується чистий прибуток, який спочатку оподатковується, внаслідок чого вартість даного джерела фінансування збільшується;

- обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням сприяють зниженню ефективності використання коштів;

- невірне інвестування (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча, ніж середньоринкова ставка відсотку, можливе зниження ефективності ринка капіталу в цілому).

Рішення на користь реінвестування приймається власником в тому випадку, якщо рентабельність вкладень у дане підприємство буде вище, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень про доцільність самофінансування слід враховувати також вплив податкового чинника на розподіл і використання прибутку підприємства. Відповідно з законодавством України суми грошових коштів або вартість майна, що надійшли платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані платником податку, включаючи грошові або майнові внески, відповідно з договором про сумісну діяльність без створення юридичної особи, на території України не включаються у склад валового доходу.