9. Виробничо-фінансовий леверидж

9.1 Поняття левериджу

Створення і функціонування будь-якого підприємства спрощено являє собою процес інвестування фінансових ресурсів на довгостроковій основі з метою одержання прибутку.

Процес управління активами, спрямований на зростання прибутку, характеризується у фінансовому менеджменті категорією леверидж.

У буквальному розумінні леверидж означає невеличку силу (важіль), за допомогою якої можна переміщати досить важкі предмети. У додатку до економіки він трактується як певний чинник, невеличка зміна якого може призвести до істотної зміни результативних показників. Існують три види левериджу, обумовлені шляхом перекомпонування і деталізації статей звіту про фінансові результати, - фінансовий, виробничий, виробничо-фінансовий.

Логіка такого перегрупування полягає ось у чому.

Чистий прибуток являє собою різницю між виторгом і витратами двох типів - виробничого і фінансового характеру. Вони не взаємозамінні, проте величиною і часткою кожного з цих типів витрат можна управляти. Подібне розуміння факторної структури прибутку є винятково важливим в умовах ринкової економіки і свободи у фінансуванні підприємства за допомогою кредитів комерційних банків, що значно розрізняється за пропонованими ними відсотковими ставками.

Розмір чистого прибутку залежить від багатьох чинників. З позиції фінансового управління діяльністю підприємства на нього впливають:

а) те, наскільки раціонально використані надані підприємству фінансові ресурси;

б) структура джерел коштів.

Перший момент знаходить висвітлення в обсязі і структурі основних і оборотних коштів та ефективності їх використання. Основними елементами собівартості продукції є змінні і постійні витрати, причому співвідношення між ними може бути різним і визначається технічною і технологічною політикою, обраною на підприємстві. Зміна структури собівартості може істотно вплинути на розмір прибутку. Інвестування в основні засоби супроводжується збільшенням постійних витрат і, принаймні теоретично, зменшенням змінних витрат. Проте залежність носить нелінійний характер, тому знайти оптимальне поєднання постійних і змінних витрат нелегко. Цей взаємозв'язок і характеризується категорією виробничого левериджу. Його рівень тим вищий, чим вища частка постійних витрат.

Отже, виробничий леверидж -- потенційна можливість впливати на валовий доход шляхом зміни структури собівартості й обсягу випуску.

Другий момент знаходить висвітлення у співвідношенні власних і позикових коштів як джерел довгострокового фінансування, доцільності й ефективності використання останніх. Використання позикових коштів пов'язано для підприємства з певними, часом значними витратами. Яким має бути оптимальне поєднання між власними і залученими довгостроковими фінансовими ресурсами, як воно вплине на прибуток? Цей взаємозв'язок характеризується категорією фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж - потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури довгострокових пасивів.

Вихідним у даній схемі є виробничий леверидж, який являє собою взаємозв'язок між сукупним виторгом підприємства, його валовим доходом і витратами виробничого характеру. До останнього належать сукупні витрати підприємства, зменшені на розмір витрат по обслуговуванню зовнішніх боргів. Фінансовий леверидж характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і розміром прибутків до виплати відсотків і податків (для стислості останній показник у даній схемі зветься валовим прибутком).

Загальною категорією є виробничо-фінансовий леверидж, для якого характерний взаємозв'язок трьох показників: виторг, витрати виробничого та фінансового характеру і чистий прибуток.

Аналіз цього взаємозв'язку, тобто кількісна оцінка рівня левериджу, виконується за допомогою спеціального методу, відомого у фінансовому аналізі як метод «мертвої точки».