11.2. Сутність, характеристика і класифікація напрямів технічного розвитку підприємства

Підвищення ефективності діяльності промислового підприємства ґрунтується насамперед на досягненнях наукового технічного прогресу. Цілеспрямоване та ефективне використання новітніх досягнень науки і техніки, які є першоджерелами розвитку продуктивних сил, зумовлює успішніше вирішення пріоритетних виробничих і соціальних завдань життєдіяльності суспільства. Тому технічний розвиток підприємства в умовах конкурентного ринку з метою покращення кінцевих результатів діяльності є однією з найбільш важливих задач управління. Він передбачає впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, матеріалізацію новітніх видів продукції, удосконалення сучасних методів організації виробництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій, зростання професіональних можливостей кадрів. Технічний розвиток повинен базуватись на принципах цілеспрямованості, високого наукового рівня, комплексності, безперервності.

Перший принцип означає, що розвиток підприємства повинний бути направлений на досягнення високих кінцевих результатів, тобто, на максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі. Він зобов’язує концентрувати прибуток на найважливіших інноваційних проектах. Принцип високого наукового рівня вимагає включати в плани розвитку ті заходи, що відповідають сучасному рівню науки і техніки перевищують його, забезпечують значне підвищення ефективності виробництва. Принцип комплексності означає охоплення всіх підрозділів підприємства та всіх напрямів розвитку науки і техніки, впровадження нових і підвищення якості вироблюваних видів продукції, комплексної механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва, праці і управління та ін. Він передбачає узгодження в часі та просторі всіх стадій процесу: наука – виробництво – збут. Принцип безперервності обумовлює обов’язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їхній взаємозв’язок.

При визначенні напрямів технічного розвитку підприємства варто орієнтуватися на певну стратегію активної реакції підприємства на технологічні зрушення. Можна виділити такі стратегії:

◘ Стратегія розробки технічних новацій, здатних забезпечити лідерство на широкому ринку. Така стратегія передбачає широкомасштабне проведення науково-дослідних робіт і конструкторських розробок у сфері продукції та пошук радикальних нововведень у широкому спектрі технологій. Перспективність конкретних проектів визначається на проміжних етапах.

◘ Стратегія розробки технологій, здатних забезпечити лідерство на одному сегменті ринку. НДДКР проводяться у вузькому спектрі технологій і стосуються обмеженого переліку видів продукції. Потреба у творчому і виробничому потенціалі для здійснення подібної стратегії є меншою, ніж для попереднього виду, однак, і шанси на успіх є меншими.

◘ Стратегія проходження за лідером. Підприємство адаптується до технології лідера, який розробив магістральний шлях технологічного розвитку. За відсутності високого рівня виробничого, інноваційного й інвестиційного потенціалу така стратегія цілком під силу підприємству, однак, воно не спроможне домогтись лідерства.

◘ Стратегія технологічного стрибка. Забезпечує підприємству довгострокові переваги в конкуренції, передбачає широкий спектр НДДКР. Нововведення мають перетворювальний характер і у сфері продукції, і у сфері технологій.

Технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, серед яких доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого – її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва. Підтримування техніко-технологічної бази передбачає капітальний ремонт устаткування, заміну спрацьованого устаткування новим, технічне доозброєння підприємства. Розвиток техніко-технологічної бази виявляється через реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво.

Реконструкція передбачає зміну технічних і технологічних засобів підприємства або окремих його виробництв. Основними причинами, що зумовлюють необхідність реконструкції, є моральний й фізичний знос основних засобів, моральне старіння технології й продукції, що виробляється підприємством. Реконструкція може слугувати засобом подолання вузьких місць на виробництві й охоплювати його як цілком, так і окремі його частини або види. Наприклад, в умовах діючого підприємства можливе проведення реконструкції допоміжного виробництва або транспортного господарства й т.ін.

Здійснення реконструкції може бути із зупинкою діючого виробництва і без неї. Без припинення виробництва його обсяг, як правило, зменшується, що вимагає при плануванні реконструкції враховувати разом з позитивним кінцевим результатом можливий збиток від зменшення обсягів випуску продукції в період реконструкції.

Модернізація передбачає оновлення обладнання й інших елементів основних засобів. Необхідність модернізації, як і реконструкції, зумовлюється моральним зношенням устаткування або моральним старінням технології. Ефективність модернізації порівняно з іншими способами розвитку виробничої бази підприємства визначається можливістю економії витрат за рахунок використання пасивної частини устаткування.

Техніко-економічне обґрунтування доцільності модернізації передбачає її порівняння із заміною обладнання. Модернізація має перевагу перед заміною, якщо забезпечує мінімум приведених витрат при порівнянні обсягів виробництва і якості продукції, тривалості проведення робіт із модернізації і заміні, періоду часу, протягом якого виявлятиметься тривалий ефект модернізації й заміни.

Технічне переозброєння — це напрям технічного розвитку перш за все активної частини промислово-виробничих основних засобів. При цьому проводиться заміна застарілого й зношеного устаткування новим, більш прогресивним й економічним. При цьому одночасно розв'язуються завдання соціального розвитку – скорочується застосування важкої фізичної праці, ручної праці зі шкідливими умовами, з підвищеною небезпекою для життя й т.ін. Заходи щодо технічного переозброєння сприяють також підвищенню якості продукції, коли традиційне устаткування й технологія вже не забезпечують зростаючих вимог до її надійності, довговічності, естетичних характеристик.

При визначенні напрямів розвитку виробництва технічне переозброєння розглядається як початковий варіант, до реконструкції, розширення й нового будівництва. Це пов'язане з тим, що технічне переозброєння проводиться в межах наявних будівель й споруд, використовуючи їхні резерви. Якщо резерви відсутні, може бути сформований варіант, що поєднував би реконструкцію і технічне переозброєння, з порівнянням показників цього варіанту з показниками нового будівництва й розширення.

Розширення виробництва й нове будівництво – ці заходи, як правило, здійснюються разом, однак, мають різний зміст. Розширення виробництва за вимоги швидкого задоволення потреби в додатковій продукції може бути досягнуто на базі вже наявної техніки й технології через екстенсивний шлях розвитку. Його можливість визначається наявністю додаткових «вільних» ресурсів всіх видів для випуску додаткового обсягу продукції. Розширення виробництва на екстенсивній основі збільшує його ефективність за рахунок економії умовно-постійної частини витрат. Проте розміри такого зростання ефективності вельми незначні й не можуть задовольняти сучасні вимоги. Якщо розширення виробництва здійснюється на новій технічній (прогресивній) основі, в такому випадку варіант розширення виробництва практично співпадає з новим будівництвом.

Мінімальною вимогою до нового будівництва є використання ресурсозберігаючої техніки, технології й організації виробництва (порівняно із станом до його проведення). Максимальна ж полягає в тому, щоб показники ефективності об’єкта капітального будівництва перевищували показники раніше здійсненого варіанту або проекту. Таким чином, нове будівництво повинне слугувати засобом інтенсифікації виробництва. При обґрунтуванні нового будівництва варто використовувати функціонально-вартісний аналіз, розглядаючи його як засіб пошуку резервів зниження кошторисної вартості будівництва, з одного боку, і з другого – як засіб об’єктивізації її величини (при спробах заниження з метою забезпечити узгодження проектів), тобто, запобігання невиправданому заниженню з суб’єктивних причин.

Крім вище зазначених форм технічного розвитку підприємства, науковці виокремлюють й такі підтипи: впровадження нової техніки; застосування нової прогресивної технології; впровадження засобів механізації і автоматизації; забезпечення охорони навколишнього середовища; використання прогресивних матеріалів, сировини, енергії; оптимізація структури „основне-допоміжне виробництво”; розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ; підвищення кваліфікаційного рівня і удосконалення структури персоналу.

Впровадження нової техніки є одним з напрямів реалізації технічного переозброєння. Поняття «нова техніка» — досить змістовне і включає в себе більш досконалі технологічні процеси, знаряддя й предмети праці, при використанні яких забезпечується досягнення високих техніко-економічних показників. До нової техніки відносять також створення й використання прогресивнішої організації виробництва й управління, результати розвитку винахідництва й раціоналізації, що приводять до підвищення техніко-економічних показників. Обов’язковою ознакою нової техніки є її позитивний вплив на ефективність виробництва, на умови праці.

Застосування нової прогресивної технології в умовах стабільної номенклатури продукції покликане забезпечити зниження собівартості виробів за рахунок економії трудових й матеріальних витрат. Крім того, можливе зростання прибутку завдяки підвищенню якості продукції.

За ознакою мінливості можна виокремити три види технологій: стабільну, плідну і мінливу.

Стабільна технологія залишається незмінною впродовж усього життєвого циклу попиту на продукт. Основним завданням розвитку за таких умов є модифікація продукції через поліпшення окремих параметрів і конструкцій виробу без істотних змін в технології виготовлення. Підвищення прибутковості за умов стійкого зростання попиту забезпечують мало радикальні технологічні нововведення.

При плідній технології базова технологія може зберігатися протягом тривалого періоду. При цьому освоюється виробництво оновлених видів продукції, які стають вирішальним фактором економічного успіху. Конкуренція змушує підприємства постійно здійснювати технологічні інновації різних рівнів радикальності, поліпшувати технологічну систему в режимі «конвеєра нововведень».

За мінливої технології підприємство починає виробляти нові вироби, а не модифікувати вже вироблювану продукцію. Виникає необхідність у докорінному перетворенні базової технології або заміні її на нову.

Умовами віднесення технології до прогресивної є: безвідходність; замкнутість (по відношенню до навколишнього середовища); мінімум міжопераційних переходів (а при їхній наявності — обробка без проміжного складування й очікувань); гнучкість способів і режимів обробки предметів праці; безпека обслуговуючого персоналу; більш висока ефективність відносно аналогів. Заходи щодо впровадження нової прогресивної технології здійснюються практично одночасно з переходом на нову техніку, що необхідно враховувати при плануванні технічного розвитку виробництва.

Впровадження засобів механізації і автоматизації як завдання технічного розвитку пов’язане з необхідністю зниження частки ручної ^:праці, особливо тяжкої. Особлива роль в цьому належить промисловим роботам (маніпуляторам), ефективність яких є тим вищою, чим менш перервним є процес виробництва, й чим більшою є відповідність параметрів роботи основного технологічного устаткування й обслуговуючих промислових роботів. Проте, це не виключає можливості ефективного застосування й інших, простіших засобів економії живої праці.

Однією із особливостей процесів механізації й автоматизації є можливість їхнього впровадження без збільшення обсягів вироблюваної продукції (наприклад, в умовах насиченої потреби). У такому випадку ефективність цього напряму технічного розвитку ґрунтується на зменшенні сукупних витрат праці (живої й уречевленої).

Використання прогресивних матеріалів, сировини й енергії як заходів технічного розвитку передбачає зниження матеріаломісткості продукції, скорочення у ряді випадків загальної трудомісткості обробки предмету праці, наближення заготівок за формами й властивостями до готового виробу. Прогресивність матеріалу означає наявність у нього властивостей, завдяки яким знижується питома витрата матеріалу або зникає потреба у його додатковій обробці, забезпечується надійна і тривала експлуатація. Іноді застосування нового матеріалу або сировини може викликати зміни і в знаряддях праці, і в технології.

Забезпечення охорони навколишнього середовища є порівняно новим напрямом технічного розвитку підприємства. Шкідливі викиди в навколишнє середовище впливають прямо й безпосередньо на працівників підприємства й всіх, хто проживає поблизу від нього.

Вже в даний час суспільство витрачає (через підприємства, головним чином) значні кошти на охорону природи й раціональне використання природних ресурсів й надалі ці витрати зростатимуть. Тому, важливе економічне ставлення до наявних ресурсів. Необхідно, щоб в процесі проектування техніки й технології виробництва закладалися такі рішення, які максимально виключать взаємодію виробництва із навколишнім середовищем у формі замкнених циклів.

Оптимізація структури «основне – допоміжне виробництво» у технічному розвитку підприємства має враховувати такі аспекти: по-перше, підвищення організаційно-технічного рівня допоміжного виробництва до рівня основного; по-друге, забезпечення збалансованого резервування виробничих можливостей; по-третє, підвищення якості продукції й послуг допоміжного виробництва. Співвідношення між основним й допоміжним виробництвом слід вважати оптимальним у разі досягнення мінімуму сукупних приведених витрат на одиницю продукції.

Технічний розвиток на основі ЕОМ й засобів оргтехніки може передбачати заходи із формування програмного забезпечення, впровадження машинних носіїв інформації й систем неперервного введення відомостей, заходів із забезпечення надійності і збереження інформації.

Одночасно з постановкою завдань, розглянутих вище, повинні формулюватися і цільові установки щодо підвищення кваліфікаційного рівня й удосконалення структури персоналу для відповідних спеціалізованих розділів технічного розвитку підприємства, впровадження прогресивної організації праці через заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговування робочих місць, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці.

Завдання технічного розвитку можуть бити згруповані в розділи в спеціально розробленому плані відносно до об’єктів:

1. Розвиток промислово-виробничих засобів з виділенням активної й пасивної частин основного і допоміжного виробництва.

2. Вдосконалення виробів й підвищення технологічності й якості продукції.

3. Вдосконалення технології виробництва.

4. Вдосконалення технічної бази системи управління.

5. Розвиток кадрової складової потенціалу підприємства.

Вихідними даними для розробки планів технічного розвитку підприємства є:

• маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг;

• державні замовлення і господарські угоди на продукцію, що виробляється;

• результати завершених науково-технічних робіт та інформація про світові наукові досягнення;

• відгуки споживачів та аналіз їхніх запитів щодо якості продукції;

• ліцензії, патенти, раціоналізаторські та винахідницькі пропозиції;

• інформація про диспропорції виробничих потужностей, результати атестації робочих місць та аналізу організації виробництва, праці і управління;

• пропозиції виробничих підрозділів, філій, дочірніх підприємств, функціональних служб, робітників і службовців.

Перший етап розроблення плану технічного розвитку передбачає аналіз існуючого організаційно-технічного рівня виробництва і продукції, збір пропозицій від підрозділів і працівників підприємства щодо удосконалення техніки, технологій виготовлення продукції, організації її виробництва. На другому етапі за результатами проведеного аналізу з урахуванням поданих пропозицій здійснюється техніко-економічне обґрунтування заходів з технічного розвитку, визначається їхня економічна ефективність, джерела фінансування та виконавці.

Для планування технічного розвитку підприємства важливе значення має оцінка досягнутого рівня організації виробництва. Оцінювання здійснюється на основі системи показників, які комплексно характеризують продукцію, обладнання, технологію, технічну та енергетичну оснащеність праці, механізацію й автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління підприємством.

Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності) показники наведено в таблиці 11.1.

Об’єктивність оцінювання можна забезпечити лише за умови не лише методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на досліджуваному підприємстві за декілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на подібних підприємствах.

Показники технічного та організаційного рівня виробництва повинні знайти своє відображення в узагальнюючих економічних показниках і, в першу чергу, у збільшенні прибутку, зниженні собівартості та зростанні продуктивності праці.

Таблиця 11.1

Основні показники технічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність праці Енергоозброєність праці
Технічний рівень устаткування	Продуктивність Надійність Довговічність Питома матеріаломісткість Середній термін експлуатації Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальній кількості
Рівень прогресивності технології	Структура технологічних процесів за трудомісткістю Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції Середній вік застосовуваних технологічних процесів Коефіцієнт використання сировини й матеріалів
Рівень механізації та автоматизації виробництва	Коефіцієнт охоплення робітників механізованою працею Частка обсягу продукції, що виробляється з використанням автоматизованих засобів праці