Питання для самоконтролю

1. Які особливості і характеристики земельних ділянок та об’єктів нерухомості необхідно враховувати при визнанні їх складовими потенціалу підприємства?

2. Які характеристики забезпечують використання земельної ділянки в економічних відносинах?

3. Які документи входять до переліку необхідних для оцінювання земельних ділянок та об’єктів нерухомості?

4. Які особливості земельної ділянки впливають на специфіку її оцінювання?

5. На основі яких принципів повинно проводитись оцінювання землі?

6. Охарактеризуйте особливості здійснення нормативного оцінювання земельних ділянок. У яких випадках його здійснюють?

7. Охарактеризуйте особливості здійснення експертного оцінювання земельних ділянок. У яких випадках його здійснюють?

8. Охарактеризуйте особливості застосування методу залишку при оцінюванні земельних ділянок.

9. Охарактеризуйте особливості застосування методу капіталізації земельної ренти при оцінюванні земельних ділянок.

10. Охарактеризуйте особливості застосування методу порівняльного продажу при оцінюванні земельних ділянок.

11. Охарактеризуйте особливості застосування методу співвідношення (перенесення) при оцінюванні земельних ділянок.

12. Охарактеризуйте особливості застосування методу витрат на освоєння при оцінюванні земельних ділянок.

13. Які види ренти враховуються при оцінюванні земельних ділянок?

14. Охарактеризуйте особливості оцінювання міських земельних ділянок.

15. Які чинники міського середовища в першу чергу повинні враховуватися при оцінюванні земельних ділянок та стягуванні диференційованої платні за землю?

16. Які екологічні чинники впливають на оцінювання земельних ділянок?

17. Які процедури здійснюються при комплексному оцінюванні міських територій і встановленні ставок платні за землю?

18. Охарактеризуйте різновиди об’єктів нерухомості залежно від особливостей юридичного статусу та фізичних характеристик.

19. Охарактеризуйте особливості застосування методів порівняльного підходу при оцінюванні об’єктів нерухомості.

20. Охарактеризуйте особливості застосування методів дохідного підходу при оцінюванні об’єктів нерухомості.

21. Охарактеризуйте особливості застосування методів витратного підходу при оцінюванні об’єктів нерухомості.

22. Які основні поправки відповідно до ризиків вносяться при коригуванні вартості об’єктів нерухомості?

Тема 7. Оцінювання вартості машин і обладнання

7.1. Цілі, об’єкти та особливості оцінювання машин і обладнання

7.2. Класифікація машин і обладнання

7.3. Вплив зносу на вартість машин і обладнання

7.4. Методичні підходи до оцінювання вартості машин і обладнання

7.1. Цілі, об’єкти та особливості оцінювання машин і обладнання

Машини, устаткування і транспортні засоби – це такий вид майна, яке може перебувати у власності як фізичних, так і юридичних осіб. Для оцінної практики найбільш характерним є розгляд власності, що належить юридичним особам, а саме - підприємствам.

Як відомо, все майно підприємств підрозділяється на нерухоме і рухоме. До нерухомого майна відносять земельні ділянки, ділянки надр, відособлені водні об'єкти і все, що міцно пов'язане із землею, тобто об'єкти, переміщення яких без відповідного збитку їхньому призначенню неможливе.

Речі, що не відносяться до нерухомості, включаючи гроші і цінні папери, визнаються рухомим майном. Реєстрація прав на рухомі речі не потрібна, окрім особливих випадків. Переважна частка у складі рухомого майна на підприємстві – це різне обладнання, машини, установки, апарати, прилади, механізми, інструменти й оснащення, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, обчислювальна техніка і т.ін. Деякі види рухомого майна підлягають реєстрації в державних органах. Наприклад, автотранспортні засоби реєструються в органах ДАІ, котельні і енергетичні установки – у відповідних органах технічного нагляду.

На відміну від об'єктів нерухомості машини, обладнання і транспортні засоби не пов'язані жорстко із землею, вони можуть бути переміщені в інше місце, можуть бути такими, що стоять окремо і є функціонально самостійними, а можуть спільно утворювати технологічні комплекси. В той же час можна зустріти й такі види устаткування, які складають невід'ємну частку будівель (ліфти, системи вентиляції й освітлення і т.ін.) і які природно враховуються у складі нерухомого майна.

Методика оцінювання машин, устаткування і обладнання тісно пов'язана із методикою оцінювання нерухомості, але, в той же час, істотно від неї відрізняється. Відзначимо основні відмінності між цими методиками.

1. Відмінний характер об'єктів оцінювання

Вартість об’єктів нерухомості, які безпосередньо пов'язані із землею, перебуває під впливом чинників, зумовлених цією «земельною залежністю» (географія, місце розташування, навколишня інфраструктура, цінність земельної ділянки й найближчих територій і т.ін.). Машини й обладнання є рухомим майном, тому при їхньому оцінюванні земельний або територіальний чинник не відіграє практичної ролі і, в той же час, набувають значення інші чинники (технічна досконалість, надійність і якість, рівень зносу, моральне старіння й подібне).

2. При оцінюванні машин, устаткування, обладнання, транспортних засобів важливою є проблема ідентифікації об'єктів оцінювання. Завдання ідентифікації таких об'єктів є значно складнішим, аніж при оцінюванні об'єктів нерухомості.

Кількість оцінюваних об'єктів тільки на одному підприємстві може досягати декількох тисяч одиниць найрізноманітнішого за призначенням, пристроями і характеристиками устаткування. При цьому оцінювач машин, устаткування і транспортних засобів часто зіштовхується із складністю розмежування як одиниць обладнання, так і об'єктів, що відносяться до інших видів активів підприємства. З одного боку, об'єкти машин і обладнання мають бути відмежовані від об'єктів нерухомості. При цьому в більшості випадків проблем не виникає. Проте, існують такі об'єкти, які настільки міцно пов'язані із будівлею або спорудою, що можуть бути рівнозначно віднесені як до нерухомості, так і до устаткування. Наприклад, вентиляційні, опалювальні і освітлювальні системи в будівлях по суті є устаткуванням, але відносяться до нерухомості. Їхня вартість є складовою частиною вартості будівлі. Ліфт в будівлі, його кабіна, привід і управління – це устаткування, а шахта ліфта – це споруда і до устаткування не відноситься. Чітке розмежування між об'єктами устаткування і нерухомості особливо важливе при веденні обліку майна на підприємстві, реєстрації майнових прав, а також при оцінюванні майна всього підприємства, коли оцінювання нерухомості може проводити одна група оцінювачів, а об'єктів машин, обладнання і транспортних засобів – інша.

З іншого боку, машини, обладнання і транспортні засоби як компоненти основних засобів треба відрізняти від малоцінних і швидкозношуваних предметів, які відносяться до оборотних засобів. Це засоби праці з терміном служби менше року, незалежно від їхньої вартості, і з терміном служби більше року, але з первинною вартістю менше встановленого нормативними документами рівня. Зрозуміло, що зміна облікової вартості деяких недорогих об'єктів за наслідками оцінювання може позначитися на їхньому положенні як облікових одиниць.

3. При оцінюванні машин і обладнання виключно важливу роль відіграє чинник зносу. Земля, як відомо, не схильна до зносу, будівлі зношуються, але дуже повільно. Знос машин, обладнання і транспортних засобів відбувається вельми інтенсивно. В більшості випадків оцінювачеві доводиться мати справу з технікою, що має певний рівень зносу, причому як фізичного, так і морального.

4. На вартість машин, обладнання і транспортних засобів можуть впливати такі нематеріальні активи, як товарний знак, винахід, ноу-хау і т.ін., тоді як при оцінюванні нерухомості ці елементи ролі не відіграють.

5. Ринок машин, обладнання і транспортних засобів складно структурований. Практично кожна група машин має свій сектор товарного ринку, і цих секторів значно більше, аніж на ринку нерухомості. Причому характер ринку в різних секторах різний. Для багатьох видів машин, обладнання і транспортних засобів масового застосування характерний олігополістичний ринок. Ринок спеціальної і унікальної техніки в основному монополістичний.

6. Для багатьох видів спеціалізованих і спеціальних машин і обладнання ринок є обмеженим. Лише окремі види машин, обладнання, устаткування і транспортних засобів (автомобілі, трактори, комп'ютери, побутова й офісна техніка, універсальні верстати й ін.) представлені на активному масовому ринку. Значна частка спеціального устаткування виготовляється за індивідуальними замовленнями і не має відкритого ринку, тому його оцінювання доводиться провадити із застосуванням витратного підходу.

7. Ринок машин, обладнання, устаткування і транспортних засобів вельми рухливий, порівняно із ринком нерухомості, що зумовлено систематичним оновленням асортименту продукції промислово-технічного призначення і появою нових зразків взамін морально застарілих.

8. Нерухомість (будівлі, споруди) створюються галуззю капітального будівництва. Машини, обладнання, устаткування і транспортні засоби є продуктами галузей машинобудування. Галузеві чинники (виробничі і операційні технології, організація виробництва, серійність виробництва, використовувані матеріали, стандарти і технічні вимоги до продукції, кооперовані зв'язки між підприємствами і т.ін.) істотно впливають на собівартість, а, отже, і на ціни об'єктів.

9. Оскільки виробники обладнання, як правило, прагнуть реалізувати його на можливо більшому числі ринків збуту в різних регіонах, проведені ними маркетингові і рекламні витрати можуть істотно вплинути на ціну одиниці обладнання.

10. При оцінюванні машин, обладнання, транспортних засобів слід також враховувати залежність вартості об’єкта від стадії життєвого циклу, на якому він перебуває.

Оцінювання майна завжди має цільовий характер. Стосовно машин і обладнання доцільно виділити наступні актуальні цілі і мотиви оцінювання:

– переоцінка активів підприємств для цілей бухгалтерського обліку і оподаткування;

– визначення загальної вартості майнового комплексу при створенні акціонерних товариств, повторній емісії акцій і в інших аналогічних випадках;

– визначення заставної вартості машин і обладнання у випадках кредитування під заставу конкретного об'єкта або всього майнового комплексу в цілому;

– визначення страхової вартості машин і обладнання при їхньому страхуванні і/або визначенні розмірів нанесеного збитку;

– визначення вартості машин і обладнання для фінансового менеджменту (наприклад, у випадках визначення можливих джерел повернення кредитів у зв'язку з ризикованим залученням позикових засобів);

а також визначення вартості машин і обладнання:

• при переговорах і укладанні угод (купівлі-продажу, товарообмінні, бартерні і т.п.);

• при їхньому передаванні в оренду або лізинг;

• при визначенні майнових часток в статутному капіталі (у випадках виходу одного або декількох акціонерів, розподілу прибутку і т.ін.);

• при злитті або розподілі підприємств (для розподілу майна і/або прибутку);

• при санації або ліквідації підприємства;

• при здійсненні стягнень майна у випадку примусового відчуження (конфіскації);

• при банкрутстві підприємства й вимушеному розпродажі його майна для відшкодування боргів;

• при розробці бізнес-планів і інвестиційних проектів;

• при митному контролі;

• при ліквідації й утилізації машин і обладнання через неможливість або недоцільність їхньої подальшої експлуатації;

• у випадку примусового відчуження (конфіскації);

• інше, наприклад, переоцінка основних фондів.

Залежно від цілей і мотивів оцінювання об'єктом оцінювання можуть виступати:

– одна, окремо узята машина або одиниця обладнання, коли визначаються ринкова вартість, страхова вартість, ліквідаційна вартість, вартість орендованого обладнання, вартість утилізації (оцінювання «врозсип»);

– безліч умовно незалежних одна від одної одиниць машин і обладнання, коли визначається відновна вартість (повна вартість відтворення) (оцінювання «потоком»);

– комплекс машин і обладнання із урахуванням наявних виробничо-технологічних зв'язків як між окремими елементами комплексу, так і між ними, з одного боку, і з оточуючою інженерно-технічною інфраструктурою з іншого, коли визначаються ринкова вартість, ліквідаційна вартість, інвестиційна вартість («системна оцінка» або «оцінка виробничо-технологічних систем»).

Цілі і мотиви оцінювання визначальним чином впливають на вибір об'єкта оцінювання, використовувані підходи до оцінювання, визначувані види оцінних вартостей і методи їхнього визначення.

Таким чином, той самий комплект обладнання залежно від цілей оцінювання може оцінюватися по-різному, і сумарна вартість цього комплекту буде при цьому різною.

Переоцінка основних фондів

Для переоцінки машин і обладнання може бути використане оцінювання «потоком», або оцінювання «врозсип». Використовувані методи визначення вартості залежать від того, чи є акція переоцінки обов'язковою, такою, що проводиться за рішенням державних органів управління, тоді вид вартості (відновна вартість) і методики її розрахунку встановлюються відповідними нормативними актами (можливе використання індексів і коефіцієнтів).

Оцінювання машин і обладнання з метою купівлі-продажу

Залежно від уточнених цілей і умов операції, а саме: якщо обладнання отримане для використання на тому ж місці, де воно встановлене і функціонує, і планується його подальше використання без зміни функціонального призначення, тоді, як правило, застосовується «системна оцінка» і визначається вартість об'єкта при існуючому використанні на основі методів всіх трьох підходів.

Якщо передбачається, що обладнання буде переміщене в інше місце для використання за існуючим або іншим функціональним призначенням, в цьому випадку, як правило, застосовується оцінювання «врозсип» і визначається ринкова вартість об'єкта.

У разі, коли продаж машин і обладнання здійснюється вимушено і в стислі терміни, наприклад, при банкрутстві підприємства і його ліквідації, застосовується «системна оцінка», яка в деяких випадках може призвести до вищої ціни реалізації комплексу машин і обладнання. Коли не вдається знайти покупця на комплекс обладнання, здійснюється оцінювання «врозсип». В обох випадках розраховується ліквідаційна вартість. Причому, якщо у продавця є деякий період часу на здійснення комплексу заходів, що приводять до підвищення ліквідності устаткування, тоді очікувано визначатиметься планомірна ліквідаційна вартість. Якщо у продавця немає відповідної можливості, і він вимушений реалізовувати машини і обладнання терміново, в тому вигляді, в якому вони перебувають, і в тому місці, де вони знаходяться, визначатиметься вимушена ліквідаційна вартість.

Оцінювання машин і обладнання при розробці і здійсненні бізнес-планів і інвестиційних проектів

З огляду можливостей придбання необхідного для здійснення проекту обладнання здійснюється його оцінка «врозсип» і визначається його ринкова вартість з переважним використанням методу порівняння продажів.

З іншого боку, придбане, встановлене і введене в експлуатацію згідно з проектом обладнання може володіти інвестиційною вартістю виходячи із його потенційної прибутковості для конкретного бізнесу. Як правило, при визначенні інвестиційної вартості проводиться «системна оцінка» машин і обладнання з обов'язковим використанням методів дохідного підходу.

Оцінювання страхової вартості машин і обладнання: оцінювання «врозсип» або «потоком». Визначається ринкова вартість, розрахована переважно за порівняльним і витратним підходами.

Оцінювання для визначення частки в статутному капіталі: оцінювання «врозсип»; ринкова вартість розраховується за можливістю із використанням всіх трьох підходів.

Оцінювання з метою застави. Як правило, оцінювання «врозсип»; ринкова або ліквідаційна вартості розраховуються із використанням всіх трьох підходів.

Оцінювання при злитті і розподілі підприємств: будь-яка, але частіше «системна оцінка»; інвестиційна вартість розраховується з використанням всіх трьох підходів.

Оцінювання вартості як наука базується на фундаментальних положеннях економічної теорії й інших суміжних наук. Між теорією оцінювання і теорією ціноутворення існує подібність. Якщо зважати на те, що ринкова вартість є найбільш вірогідною ціною, виявляється, що і при оцінюванні, і при ціноутворенні мета є однаковою - визначення ціни. Більшість практичних прийомів для розрахунку ціни використовують і оцінювачі, і фахівці з ціноутворення.

Водночас, варто зауважити на істотні відмінності між оцінюванням і ціноутворенням[10]. Об'єкти ціноутворення – це продукти або товари, які виробляються підприємствами і надходять у продаж. Об'єкти оцінювання – це різноманітні активи, які є у фізичних і юридичних осіб. Визначення ціни на машини, що виробляються підприємством – це справа фахівців із ціноутворення, а визначення вартості подібних машин, які входять до майна якогось підприємства, експлуатуються або зберігаються на ньому – справа оцінювачів. Ціноутворення стосується нових, щойно вироблених об'єктів, а оцінювання - об'єктів, які вже впродовж певного часу експлуатувалися і є частково зношеними. Фахівець із ціноутворення на підприємстві або безпосередньо індивідуальний підприємець-виробник є учасниками комерційного процесу, і їх цікавить величина ціни на вироблений товар: від правильно запропонованої покупцеві ціни залежать успіх бізнесу, прибуток і обсяги виручки від реалізації машин і обладнання як товару. Оцінювачем може бути незалежний експерт, завданням якого є забезпечення достовірності отриманого результату оцінюваної вартості (ціни). Оцінювач в своїй діяльності активно використовує ринкову інформацію про ціни, тобто, він використовує результати процесу ціноутворення. При застосуванні окремих методів оцінювач намагається ніби змоделювати вірогідний ціноутворюючий процес.

Відмінність між фахівцями із ціноутворення і оцінювачами відображується і на способах пред’явлення підсумкових результатів. Вільне ринкове ціноутворення не вимагає від учасників угоди купівлі-продажу якихось обґрунтувань договірної ціни. На переважну більшість товарів, що вільно обертаються на ринку, фахівцям із ціноутворення не потрібно надавати підтвердження їхньої ціни в які-небудь органи. Розрахунок ціни є внутрішньою інформацією підприємства, яку зазвичай утаємничують. В ринковому ціноутворенні вагоме значення мають інтуїція, досвідченість, професійне відчуття ринкової ситуації, психологічний вплив на клієнта й інші суб'єктивні чинники. Завдання оцінювача інше. Оцінювач зобов'язаний скласти ґрунтовний звіт про оцінювання і документально підтвердити отримані розрахунки і результати. Тому при оцінюванні провідна роль належить умінню оцінювача знаходити початкову інформацію, аналізувати її і за допомогою загальновизнаних методів розраховувати шукану вартість. Таким чином, оцінювач не може посилатися на інтуїцію і власні суб'єктивні відчуття.

Фундаментальні положеннях економічної теорії, теорії оцінювання й теорії ціноутворення є підґрунтям принципів оцінювання, які обов'язково слід враховувати при оцінюванні вартості. Загальноекономічні принципи оцінювання за змістовним аспектом є спільними для всіх видів майна, але стосовно машин, обладнання, устаткування і транспортних засобів їхня практична інтерпретація деякою мірою відрізняється, наприклад, від нерухомості.

Принципи оцінювання підрозділяють на такі групи:

– принципи, засновані на уявленнях власника майна;

– принципи, обумовлені чинниками функціонування об'єкта і його взаємодії з іншими об'єктами майна;

– принципи, пов'язані з ринковим середовищем;

– принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання.

◘ Перша група включає принципи, засновані на уявленнях власника майна.

Принцип корисності полягає в тому, що ключовим критерієм вартості об'єкта є його корисність, тобто, здатність задовольняти якісь потреби людей. Досліджувати корисність машин і обладнання як оцінюваного об'єкта – означає визначити, для кого, з якою метою і через які властивості даний об'єкт може зацікавити когось, хто принципово може бути його можливим покупцем (інвестором), як може змінитися корисність об'єкта в перспективі і під впливом яких чинників.

Принцип заміщення виходить з того, що ціна машин і обладнання, яку може запропонувати можливий покупець, не перевищить цін, що склалися на ринку, на аналогічні за призначенням і споживчими властивостями об'єкти. На основі даного принципу побудовані широко поширені в практиці оцінювання методи порівняльного підходу, коли вартість машин і обладнання визначається порівнянням із ринковими цінами на аналогічні й ідентичні об'єкти.

Принцип очікування підкреслює готовність покупця (інвестора) вкласти свої кошти у придбання або виготовлення об'єкта в даний час, очікуючи отримання доходів (вигод) від володіння даним об'єктом в майбутньому. Цей принцип надає можливість визначити вартість машин і обладнання на даний момент часу на основі прогнозу майбутніх доходів від їхньої експлуатації і прийнятній для покупця (інвестора) нормі прибутковості на вкладений капітал. Тим самим закладається методологічна база для реалізації дохідного підходу при оцінюванні машин і обладнання.

◘ Друга група включає принципи, обумовлені чинниками функціонування об'єкта і його взаємодії з іншими об’єктами майна.

Принцип формування вартості під впливом чинників виробництва полягає в наступному. Оцінюваний машинний комплекс, за допомогою якого виготовляється яка-небудь продукція або виконуються які-небудь роботи, розглядається як підсистема у виробничій системі підприємства (бізнес-одиниці), прибутковість якої, як випливає з економічної теорії, визначається чотирма чинниками: землею, працею, капіталом і менеджментом. Чистий дохід – результат дії всіх чотирьох чинників, і тому на основі оцінювання доходу визначається вартість всієї виробничої системи. Для оцінювання вартості машинного комплексу потрібно або встановити його частку (внесок) у формування доходу всієї системи, або застосувати метод залишку, тобто, шукана вартість комплексу визначається відніманням із вартості всієї системи вартості інших активів (нерухомості, земельної ділянки, нематеріальних активів і гудвілу).

Принцип внеску стосовно машин і обладнання полягає в тому, що оснащення об'єкта додатковими пристроями, що розширюють функціональні можливості об'єкта, не призводить до зростання вартості об'єкта на величину витрат з придбання і встановлення цих пристроїв. Внесок додаткових пристроїв в приріст вартості машин і обладнання визначається тим, наскільки підвищується прибутковість їхнього функціонування від застосування цих пристроїв. Наприклад, якщо технологічну машину оснастити роботом для автоматизації допоміжних операцій, то вартість отриманого технологічного комплексу визначатиметься продуктивністю, надійністю, економічністю й іншими показниками, що впливають на дохідність його функціонування. Таким чином, будь-які додаткові елементи до машини виправдані тоді, коли отримуваний приріст вартості машини перевищує витрати на придбання цих елементів.

Принцип збалансованості (пропорційності) стосовно машин і обладнання слід розуміти так, що всі об'єкти, які входять до машинного комплексу, мають бути узгоджені між собою за пропускною спроможністю й іншими характеристиками. При недотриманні цього принципу додавання ще одного або декількох об'єктів до складу комплексу не забезпечує адекватного зростання виробничої потужності, а, отже, і вартості машинного комплексу.

◘ До третьої групи входять принципи, безпосередньо пов'язані із ринковим середовищем.

Принцип відповідності об'єкта вимогам ринку. Один той самий об'єкт різними категоріями покупців (інвесторів) оцінюється по-різному. Наприклад, комфортабельний легковий автомобіль високо цінується в умовах міста, цей же автомобіль не має особливої цінності для сільського мешканця, особливо в умовах бездоріжжя. Якщо в деякому регіоні є багато промислових підприємств, тоді на місцевому регіональному ринку буде підвищений попит на верстати, преси й інші технологічні машини, відповідно, і ціни на це устаткування будуть не низькими. Через даний принцип обов'язковим елементом процедури оцінювання має бути аналіз ринку, встановлення відповідності оцінюваного об'єкта запитам ринку.

Принцип орієнтації на рівноважні ціни вимагає того, щоби при оцінюванні використовувалися рівноважні ціни аналогів. За теорією ціноутворення на нормально функціонуючому ринку ціни стабільні і прагнуть до рівноважного рівня, при якому настає відповідність між попитом і пропозицією. Рівноважні ціни можна назвати також узгодженими, справедливими цінами, однаково вигідними і для продавців, і для покупців. Вартість машин і обладнання, що розраховується при оцінюванні за цими цінами, також стає справедливою вартістю.

Принцип урахування характеру конкуренції полягає в тому, що товарні ринки можуть істотно різнитися за характером і станом конкуренції і, відповідно, рівнем їхньої монополізації. Характер конкуренції відбивається на процесі ціноутворення. Так, в умовах монополізованого ринку ціни зазвичай спотворені на користь монополіста і містять підвищену частку його прибутку. В умовах вільного конкурентного ринку відбувається зрівнювання прибутковості вкладень, рентабельність продажів в цінах підтримується приблизно на стабільному рівні. Завдяки конкуренції економічна структура цін стає стабільною і прозорою, це відкриває можливості використання витратного підходу при оцінюванні вартості.

Принцип зміни (рухливості) вартості вимагає урахування чинника непостійності вартості одного і того ж об'єкта в часі. Загальноекономічна інфляція в країні, а також зміни в структурі окремих товарних ринків викликають динаміку цін і, відповідно, вартості машин і обладнання. Звідси слідує вимога того, що кожне оцінювання вартості повинне містити вказівку про дату оцінювання, тобто, про той момент календарного часу, за станом на який визначена вартість.

Принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання вимагає того, щоб оцінювання вартості машин і обладнання, які можуть бути використані по-різному, проводилася за умови їхнього якнайкращого і найбільш ефективного використання. Стосовно машин і обладнання згідно із цим принципом будь-яка машина повинна оцінюватися, припускаючи, що вона застосовується за прямим призначенням, забезпечується повне завантаження машини в часі і за потужністю, дотримуються правила технічного обслуговування і ремонту, підтримується нормальний режим експлуатації, робітничий персонал має відповідну кваліфікацію. Труднощі із дотриманням даного принципу виникають тоді, коли оцінюють об'єкти багатофункціональні і з декількома сферами застосування. Наприклад, трактор може застосовуватися і на будівельному майданчику, і на сільськогосподарських роботах, і на промисловому підприємстві. Прибутковість трактора в кожній сфері застосування є різною, відповідно, різною буде і оцінювана вартість. Як базову сферу застосування для оцінювання трактора оцінювач вибере ту, в якій найбільш повно реалізуються функціональні можливості цієї машини.

Машини і обладнання – складні, багатокомпонентні вироби. При проведенні оцінювання ринкової вартості цих об'єктів застосовують не лише перераховані вище загальноекономічні принципи, але і інші загальноприйняті в наукових дослідженнях принципи і підходи, серед яких відзначимо такі, як системний аналіз, функціональний підхід, статистичне моделювання і принцип життєвого циклу.

Системний аналіз припускає розгляд оцінюваного об'єкта як складної технічної системи, що складається з взаємозв'язаних різнорідних елементів і має входи і виходи зв'язків з іншими системами (зовнішнім середовищем). Інтеграційні властивості системи мають особливі якості і не зводяться до алгебраїчної суми властивостей вхідних до системи елементів. Системний аналіз включає такі операції, як структуризація системи, дослідження зв'язків між елементами й із зовнішнім середовищем, визначення параметрів елементів і системи в цілому. Системний підхід може бути застосований також при аналізі техніко-економічних показників об'єкта. При цьому комплексний показник розглядається як система часткових показників різного рівня.

Функціональний підхід полягає в тому, що будь-який матеріальний об'єкт розглядається як носій певних функцій. Функції можуть бути корисними і даремними. Наявність даремних функцій приводить до невиправданого дорожчання об'єкту. При цьому вартість об'єкта досліджується як сукупна вартість його функцій. Принцип функціонального підходу лежить в основі теорії вартісного аналізу і вартісного інжинірингу (відомого ще під назвою функціонально-вартісного аналізу).

Статистичне моделювання – методологія, що спирається на положення теорії математичної статистики і дає оцінювачеві інструмент для побудови економіко-математичних кореляційних моделей. Як у оцінюванні, так і в ціноутворенні набули широкого поширення методи кореляційно-регресійного і дисперсійного аналізу для моделювання залежності ціни від технічних параметрів машин, а також для побудови цінових трендів. Статистичне моделювання дозволяє також провести аналіз помилок результатів оцінювання, розробити і обґрунтувати економічні нормативи витрат і рентабельності, які потім використовуються в розрахунках вартості.

Принцип життєвого циклу припускає дослідження параметрів всіх етапів життя машин і обладнання: проектування, виготовлення, продажу, експлуатації і утилізації. На кожному етапі життєвого циклу оцінюють і аналізують доходи і витрати, тобто, грошові потоки. Положення теорії життєвого циклу допомагають вирішувати такі практичні завдання, як оцінювання ефективності функціонування машин і обладнання, прогнозування терміну корисного використання (терміну служби), оцінювання рівня старіння (зносу) та інші.

Перераховані вище принципи і підходи можна розглядати як залучені із інших наук для вирішення завдань оцінювання вартості машин і обладнання. В той же час теорією і практикою оцінювання вироблено три методичні основоположні підходи до визначення вартості: порівняльний, витратний і дохідний.

У практиці оцінювання застосовують багато видів вартості і відповідних ним визначень. Найчастіше мова йде про ринкову вартість, тобто вартість розглядається під кутом зору ринку, а не з позиції абстрактного уявлення про абсолютну цінність об'єкту. Під ринковою вартістю об'єкта оцінювання, в даному випадку - машин і обладнання, розуміється найбільш вірогідна ціна, за якою ці об’єкти можуть бути відчужені на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють розумно, маючи в своєму розпорядженні необхідну інформацію, а на ціні угоди не відбиваються які-небудь надзвичайні обставини.

Таким чином, ринкова вартість, визначена оцінювачем, є його думкою про те, яку вірогідну ціну може мати оцінюваний об'єкт в умовах відкритого, конкурентного, активного первинного або вторинного ринку. Реальна ціна об'єкта в конкретному випадку може відрізнятися від раніше призначеної оцінювачем, перш за все, з тієї причини, що конкретний випадок купівлі-продажу може відрізнятися від умов активного, «ідеального» ринку.

Суміжними відносно ринкової вартості є поняття ціни і собівартості. Ціна – сума, яку оплачує покупець (інвестор) при придбанні об'єкта як товару. Ціна призначається підприємством–виробником або продавцем-дилером в процесі ціноутворення. Теорія ціноутворення досліджує різні види цін: попиту, пропозиції, операції, гуртові, роздрібні, збутові, відпускні і т.ін. У ринковій економіці ціни виконують низку важливих функцій (обліку показників обсягу, розподілу доходу, регулювання попиту та інші). У практиці оцінювання вартості машин і обладнання ціни слугують первинним базовим інформаційним матеріалом, на якому обґрунтовується судження про ринкову вартість.

Собівартість продукції – виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції є економічним показником багатоцільового застосування, він обчислюється і для цілей бухгалтерського, податкового і управлінського обліку, і для цілей планування й економічного аналізу виробництва, і для цілей ціноутворення. Обчислення собівартості одиниці продукції (зокрема, одного виробу) називається калькуляцією. Розрізняють декілька видів собівартості і відповідно калькуляції: планова, нормативна, звітна або фактична, повна, цехова, технологічна та інші. Крім того, треба розрізняти собівартість виробу і собівартість продукції або послуг, які виробляються за допомогою даного виробу. Останнє зауваження особливо важливе для машин і обладнання, що оцінюються на основі витратного підходу. А при застосуванні дохідного підходу не обійтися без розрахунку собівартості продукції або послуг, які надаються за допомогою оцінюваного об'єкта. Повна собівартість об'єкта, що включає витрати і на його виробництво, і на його реалізацію, впливає на ринкову вартість об'єкта, проте однозначно її не визначає. Витратна у виготовленні машина може виявитися малокорисною або за своєю якістю непривабливою для споживачів і мати ринкову вартість, нижчу за її собівартість.

Значна кількість термінів, що стосуються різних видів вартості, пов'язана ще й з тим, що разом з видами вартості, які використовуються тільки в теорії оцінки, є види вартості, якими оперують в інших сферах економічної діяльності, наприклад, в бухгалтерському обліку, в оподаткуванні, в зовнішньоекономічній діяльності.

Видами вартості, відмінними від ринкової вартості є: вартість об'єкта оцінювання з обмеженим ринком, вартість заміщення, вартість відтворення, вартість об'єкта при існуючому використанні, інвестиційна вартість, ліквідаційна вартість, вартість утилізації і спеціальна вартість.

Вартість об'єкта оцінювання з обмеженим ринком – вартість такого об'єкта, продаж якого на відкритому ринку неможливий і вимагає додаткових витрат порівняно із витратами, необхідними для продажу товарів, що вільно обертаються на ринку. Цей вид вартості характерний, наприклад, для спеціального обладнання, устаткування, машин і транспортних засобів, які можуть бути виготовлені тільки за індивідуально укладеними угодами з виробником.

Вартість заміщення – сума витрат на створення об'єкта, аналогічного об'єкту оцінювання, за ринковими цінами, діючими на дату оцінювання із урахуванням зносу об'єкта. Із визначення видно, що вартість заміщення об'єкта може бути визначена тоді, коли її оцінювання здійснюється через порівняння з аналогічними об'єктами, ціни яких відомі. Зазвичай вартість заміщення розраховується спочатку як повна, тобто, без врахування знецінення, викликаного зносом, порівнянням із новими аналогічними об'єктами, а потім як залишкова, тобто, вирахуванням з отриманої повної вартості знецінення, викликаного зносом.

Вартість відтворення – сума витрат за ринковими цінами, діючими на дату оцінювання, на створення об'єкта, ідентичного об'єкту оцінки, із застосуванням ідентичних матеріалів і технологій, з урахуванням зносу об'єкта оцінювання. Повна вартість відтворення може бути визначена або за цінами, що діють на момент оцінювання, або за ціною ідентичного об'єкта. Для машин і обладнання за ідентичний вважається об'єкт тієї ж моделі і модифікації, що й оцінюваний об'єкт. Або ця вартість визначається одним із методів витратного підходу. Потім з розрахованої повної вартості віднімається знецінення, викликане зносом, і отримують залишкову вартість.

Вартість об'єкта при існуючому використанні – вартість об'єкта оцінювання, визначена виходячи із існуючих умов і цілей його використання. Оцінювання цього виду вартості має сенс для таких машин і обладнання, на вартість яких істотно впливають місце їхнього застосування, наявність комунікацій, фундаменту і огорож, пристосованість приміщення, укомплектованість допоміжними пристроями (наприклад, устаткування енергосистем, котельні установки, засоби зв'язку й подібне).

Інвестиційна вартість – вартість об'єкта оцінювання, визначена виходячи із його прибутковості для конкретної особи при заданих інвестиційних цілях. Інвестиційна вартість визначається стосовно певного інвестиційного проекту. Один той самий об'єкт машин і обладнання може мати різну інвестиційну вартість для різних проектів. Це залежатиме від ефективності проектів, їхнього рівня ризику і необхідної прибутковості з боку інвестора.

Ліквідаційна вартість – вартість об'єкта оцінювання у випадку, якщо цей об'єкт має бути відчужений в строк менший за звичайний термін експозиції аналогічних об'єктів. Ліквідаційна вартість відповідає ціні при вимушеному і терміновому продажі. За ліквідаційною вартістю оцінюються машини і обладнання при розпродажі на відкритому аукціоні майна збанкрутілого підприємства, при набутті права заставодержателя на майно заставника, при арешті майна в результаті судового виконання, при арешті майна на митниці й подібне.

Ліквідаційну вартість розраховують шляхом внесення до заздалегідь оціненої ринкової вартості так званої ліквідаційної знижки. Величина ліквідаційної знижки залежить від ліквідності оцінюваного об'єкта і призначеного терміну на реалізацію. Чим нижчою є ліквідність і жорсткішими терміни реалізації, тим більшою є ліквідаційна знижка.

Вартість утилізації – вартість об'єкта оцінювання, рівна ринковій вартості матеріалів, які він включає, з урахуванням витрат на утилізацію об'єкта оцінювання. Зазвичай вартість утилізації машин і обладнання оцінюють для дуже зношених об'єктів, коли існує низька вірогідність їхнього продажу на вторинному ринку. Вартість утилізації можуть оцінювати також для об’єктів, що виявилися з певних причин (безпека експлуатації, екологічний чинник, поява конкуруючих технологій і т.ін.) непотрібними і не підлягають продажу іншим особам для подальшого застосування за своїм призначенням. Вартість утилізації може бути для власника величиною негативною, це можливо тоді, коли витрати на утилізацію перевищують доходи від продажу металобрухту і залишків машин і обладнання. Вартість утилізації може виявитися і вищою за залишкову ринкову вартість, це має місце тоді, коли спостерігалося різке зростання цін на рідкісні матеріали, з яких колись була виготовлена машина.

Спеціальна вартість – вартість, для визначення якої в угоді про оцінювання або нормативному правовому акті обумовлюються умови, не включені в поняття ринкової або іншого виду вартості. До спеціального виду вартості відносять, зокрема, митну вартість, розрахунок якої виконується за спеціальною методикою. Міністерства, відомства і місцеві органи управління можуть встановлювати порядок розрахунку вартості під оренду і лізинг майна своїх підвідомчих (казенних, унітарних, муніципальних й ін.) підприємств.

При визначенні вартості машин і устаткування в оцінній практиці прийнято виділяти два типи вартості:

– вартість в користуванні – коли передбачається подальше використання об'єкта оцінювання у тому ж місці і з тією ж метою, навіть в разі його продажу на вільному, відкритому і конкурентному ринку;

– вартість в обміні (вартість при переміщенні), коли передбачається можливий продаж машин і обладнання на вільному, відкритому і конкурентному ринку і при цьому, як мінімум, передбачається або зміна місця розташування об'єкта, або альтернативне подальше використання.

Правильне визначення типу вартості машин і обладнання дозволяє оцінювачеві визначити те, наприклад, яким чином враховувати при визначенні їхньої вартості за витратним підходом транспортно-заготівельні витрати, прямі витрати, пов'язані з установкою і наладкою обладнання, непрямі витрати, пов'язані з придбанням, установкою і запуском.

Враховуючи те, що оцінена вартість майна надалі підлягає бухгалтерському обліку і віддзеркаленню у фінансових звітних документах, слід зупинитися на тих видах вартості машин і обладнання, які застосовуються в системі бухгалтерського обліку.

Вартість майна, відбивана в балансі підприємства, називається бухгалтерською балансовою вартістю. Інколи цю вартість називають також обліковою вартістю. Для цілей обліку основних фондів, в тому числі машин і обладнання, застосовують 3 види балансової вартості: первинну, відновну і залишкову. Первинна вартість – сума фактичних витрат підприємства на придбання, спорудження і виготовлення об'єкта за станом на дату його постановки на облік. При переоцінці основних засобів первинна вартість замінюється на відновну (повну відновну) вартість. Відновна вартість – сума витрат, які повинне було б здійснити підприємство, що володіє основними засобами, якби воно повністю замінило даний об'єкт на аналогічний об'єкт за ринковими цінами і тарифами, що існують на дату переоцінки, включаючи витрати на придбання (будівництво, виготовлення), транспортування і установку об'єкта. Слід зазначити, що відновна вартість не враховує знос об'єкта.

Залишкова вартість – вартість об'єкта майна, рівна первинній вартості, якщо об'єкт не переоцінювався, або останній відновній вартості, якщо об'єкт піддавався переоцінці, за вирахуванням суми нарахованої амортизації. Таким чином, в залишковій вартості врахований знос об'єкта через механізм нарахування амортизації.

Слід зазначити, що бухгалтерські терміни первинної, відновної і залишкової вартості досить широко уживаються в практиці оцінювання машин і обладнання, однак, їхній зміст деякою мірою відрізняється від приведених вище визначень. По-перше, зазначені види вартості отримують не обов'язково як суму витрат, хоча можливий і витратний підхід. По-друге, в залишковій вартості знос не завжди оцінюється сумою нарахованої амортизації, можуть застосовуватися й точніші способи визначення зносу. Таку вартість, в якій знос врахований за цінами вторинного ринку, інколи називають ринковою залишковою вартістю, але не варто плутати її з бухгалтерською залишковою вартістю, в якій знос визначається за нарахованою амортизацією.

З приведених вище визначень видно, що різні види вартості мають різне призначення і по-різному розраховуються. Тому, щоб прийти до правильного результату, розпочинаючи оцінювання слід точно з'ясувати, який вид вартості потрібно розрахувати, виходячи з поставленого завдання і виниклої ситуації.