Тема: Рекреаційне районування території України

Наукова мета: формування теоретичних знань про рекреаційне районування території України, осмислення факторів впливу на розвиток рекреації, формування знань про таксономічні одиниці рекреаційного районування.

Виховна мета: розвинути у студентів зацікавлення до розвитку рекреаційної діяльності на території України.

Розвивальна мета: розвиток критичного мислення, аналізу, аналітичних здібностей.

Обладнання: туристична карта України.

Тип заняття: лекція з елементами бесіди.

Список рекомендованої літератури:

1. Бейдик О. О. Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географії туризму). — К.: ВПЦ “Київ. ун-т”, 1993. — 56 с.

2. Масляк П. О. Рекреаційна географія : [навч. посіб.] / Масляк П. О. — К. : Знання, 2008. — 343 с.

3. Тімець О. В. Основи рекреаційної географії. Природа, ресурсний потенціал регіонів : [навч. посіб. для студ.-геогр. педун-тів / О. В. Тімець, С. В. Совгіра. — К. : Наук. світ. — 2005. — 254 с.

Хід лекції:

1. Вступна частина (5 хв). Привітання викладача зі студентами . Повідомлення теми лекції. Визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури

2. Основна частина (60 хв). Висвітлення кожного питання окремо. Показ логічного переходу від одного питання до іншого, здійснення підсумку після кожного етапу. Обґрунтування понять, термінів, концепцій, виокремлення ознак. Для розвитку інтересу до змісту лекції вільне міркування, узагальнення.

3. Домашнє завдання.

4. Підсумок заняття. План

1.Поняття рекреаційного районування.

2.Таксономічні одиниці рекреаційного районування.

3. Рекреаційне районування території України.

1.Поняття рекреаційного районування

Концентрація рекреаційної діяльності обумовлює формування рекреаційних територій. Рекреаційна територія являє собою частину земельного фонду, задіяну для організації туризму, лікування та відпочинку. Загальна площа рекреаційних територій усіх функціональних типів становить в Україні близько 3% її території. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель в цілому по Україні складає 20%: максимальна — в Закарпатській і Рівненській областях (понад 50% території), мінімальна — в південних і східних областях, крім Херсонської (менше 20%).

Виходячи із світового досвіду, можна відзначити дві тенденції у формуванні рекреаційних територій:

а) розвиток урбанізованих рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій (курорти і курортні місцевості, приморські рекреаційні райони тощо);

б) розвиток рекреації на міжпоселенських територіях шляхом створення рекреаційних парків. В Україні базою для їх створення можуть бути природні національні та ландшафтні парки.

Існують різні підходи до класифікації рекреаційних територій. Найбільш поширеним є такий їх поділ:

• урбанізовані, міжпоселенські, проміжні (в сільській місцевості);

• для короткочасної і тривалої рекреації;

• постійні, сезонні, тимчасові;

• природно-рекреаційні, аграрно-рекреаційні, індустріально-рекреаційні, змішані тощо.

Однак не кожна рекреаційна територія є рекреаційною системою. Даного статусу вона набуває лише тоді, коли починає задовольняти всі вимоги до базової моделі рекреаційної системи. В більшості теоретичних досліджень рекреаційних систем за основу взята базова модель рекреаційної системи В. Преображенського. За концепцією В. Преображенського, рекреаційна система включає такі підсистеми:

-природні та культурні комплекси, включає рекреаційні ресурси і умови і виступає як субстрат розвитку системи;

-технічні системи для забезпечення нормальної життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Характер і рівень розвитку інфраструктури рекреаційних територій має велику амплітуду: від міст-курортів і курортополісів до місць відпочинку з мало зміненою природою;

- обслуговуючий персонал, завданням якого є професійне і якісне обслуговування рекреантів;

-орган управління, який здійснює контроль за оптимальним співвідношенням усіх підсистем;

- рекреанти (група відпочиваючих) — основний елемент системи, який визначає вимоги до всіх інших, виходячи з соціальної, вікової, національної, професійної, релігійної належності певних груп людей, а також: умов і ресурсів рекреації. Рекреанти є не лише суб'єктом, а й об'єктом рекреаційної діяльності, що вимагає індивідуального підходу в наданні послуг (бажання відпочивати з друзями, сім'єю, одинаком). Група відпочиваючих характеризується особливостями поведінки, що вступають в цикли рекреаційної діяльності.

Кожна підсистема може розглядатись як самостійна система, що включає кілька елементів, а окремі з них — навіть здатні до саморегуляції.

Територіальна рекреаційна система характеризується єдиною територією, що має значний рекреаційний потенціал, сукупністю рекреаційних установ, які функціонують на основі тісних виробничих контактів, єдністю організаційних форм управління, які забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на даній території.

ТРС сформувалися внаслідок рекреаційного природокористування, в якому провідною системоутворюючою галуззю виступає невиробнича сфера. Головне завдання ТРС — відновлення психофізіологічних сил населення і духовне збагачення людини на базі місцевих рекреаційних умов і ресурсів.

Зміст поняття «ТРС» є ширшим порівняно з рекреаційною системою, оскільки містить територіальну прив'язку. Хоча частина рекреаційних систем не входить до ТРС, що звужує обсяг останньої. ТРС є не дуже поширеною формою організації рекреаційної діяльності, але незаперечна її роль в інтенсивному освоєнні певної території. Хоча освоєння території з рекреаційною метою, як правило, не досягає налагодженого рівня.