Питання для самоконтролю
Охарактеризуйте специфічні риси машин і обладнання як техніко-технологічної основи виробничого потенціалу підприємства.
Охарактеризуйте основні відмінності оцінювання машин і обладнання від оцінювання об’єктів нерухомості.
Охарактеризуйте зв'язок вартості машин і обладнання з ціною і собівартістю їхнього виробництва.
Охарактеризуйте принципи оцінювання машин і обладнання.
Які ситуації можуть спричиняти необхідність оцінювання машин і обладнання?
Які особливості машин і обладнання відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства?
Охарактеризуйте види вартості машин і обладнання.
Які машини і обладнання вважаються інвентарними об’єктами при оцінюванні?
На які різновиди поділяються машини і обладнання?
Який вплив здійснює матеріальний (фізичний) знос на вартість машин і обладнання?
Охарактеризуйте різновиди функціонального зносу машин і обладнання.
Охарактеризуйте зовнішній економічний знос машин і обладнання.
Охарактеризуйте порядок визначення сукупного зносу машин і обладнання.
Охарактеризуйте особливості застосування витратного підходу при оцінюванні машин і обладнання.
Охарактеризуйте особливості застосування порівняльного підходу при оцінюванні машин і обладнання.
Охарактеризуйте особливості застосування дохідного підходу при оцінюванні машин і обладнання.
Охарактеризуйте особливості оцінювання ліквідаційної вартості машин і обладнання.
Тема 8. Нематеріальні активи підприємства
8.1. Специфічні риси, класифікація і роль нематеріальних активів в господарській діяльності підприємства
8.2. Методологія оцінювання нематеріальних активів підприємства
8.1. Специфічні риси, класифікація і роль нематеріальних активів в господарській діяльності підприємства
Поняття «нематеріальні активи» тісно пов’язане з поняттям «інтелектуальна власність». Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі довготривалої практики юридичного закріплення за певними особами прав на використання результатів їхньої інтелектуальної праці. За законодавством Україні об’єктами інтелектуальної власності громадян визнаються твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, відкриття, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки товарів і послуг, комп’ютерні програми, бази даних, фірмові найменування, ноу-хау, результати науково-дослідних робіт тощо.
Нематеріальні активи – це принципово новий об’єкт фінансового обліку, особливий вид вкладення капіталу, який характеризує економічний потенціал підприємства та його фінансову стабільність. Під поняттям «нематеріальні активи» можна розуміти як умовну вартість об’єктів інтелектуальної власності підприємства, так і витрати на нематеріальні об’єкти. Термін «матеріальний» (англ. - tangible) походить від латинського «tangere» і означає «торкатися, відчувати», іншими словами, все те, що має матеріальну, відчутну суть. У свою чергу, «нематеріальний» (англ. – intangiblе) означає невідчутну, нематеріальну власність, яку не можна відчувати, тому що її субстанція є неречовою.
Науковці виділяють шість ознак, які повинні виконуватися, щоб об'єкт можна було віднести до категорії нематеріальних активів, а саме:
– актив має піддаватися ідентифікації і опису;
– повинен мати юридичний статус і підлягати правовому захисту;
– має бути об'єктом права приватної власності, яке може бути передане відповідно до закону;
– повинен мати деякий речовий доказ або прояв свого існування (контракт, ліцензію, список клієнтів, комплект фінансових звітів і т. ін.);
– має бути створений або повинен виникнути в момент часу, коли ідентифікується, або в результаті події, що ідентифікується;
– повинен підлягати знищенню або припинити своє існування у момент часу, коли ідентифікується, або в результаті події, що ідентифікується.
Хоча існування нематеріального активу має на увазі можливість отримання за його допомогою якихось поточних або майбутніх матеріальних вигод, сам факт існування нематеріального активу ще не свідчить про наявність у нього відмінної від нуля вартості. Про ненульову вартість нематеріального активу можна говорити в двох випадках.
1. Нематеріальній актив приносить своєму власникові певні вимірні економічні вигоди. Такими економічними вигодами можуть бути як зниження витрат, так і збільшення доходу в порівнянні із ситуацією, за якої даний нематеріальний актив не існував би взагалі.
2. Нематеріальній актив сприяє збільшенню вартості інших активів, з якими він пов'язаний (матеріальних або нематеріальних). При цьому збільшення вартості цих активів, проте, ще не характеризує величину вартості даного нематеріального активу, а швидше, свідчить лише про сам факт наявності ненульової вартості такого активу.
Вітчизняні науковці відмічають такі специфічні риси нематеріальних активів:
відсутність матеріально - речової (фізичної) структури активу;
використання у виробництві продукції, при виконанні робіт, наданні послуг, для управлінських потреб організації;
можливість ідентифікації (виділення, відділення) від іншого майна підприємства;
умовна невіддільність від об’єкта господарювання;
використання протягом тривалого часу, тобто, із терміном корисного використання понад 12 місяців, або у звичайному операційному циклі, якщо він триває понад 12 місяців;
здатність приносити підприємству економічну вигоду (дохід) в майбутньому;
невизначеність ефективності використання;
підвищений рівень ризику на стадіях створення і використання;
відсутність корисних відходів;
наявність належно оформлених документів, що підтверджують існування самого активу і виняткового права у підприємства на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва інші охоронні документи, угоди переуступки (придбання) патенту, товарного знаку і т. ін.).
За інвентарний об'єкт нематеріальних активів вважається сукупність прав, що виникають із одного патенту, свідоцтва, угоди про переуступку права на патент і т.ін. Основною ознакою, за якою один інвентарний об'єкт відрізняється від іншого, слугує виконання ним самостійній функції у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг або використанні для управлінських потреб організації.
Нематеріальні активи обліковуються за первинною і залишковою вартістю. Первинна вартість нематеріальних активів залежить від джерела їхнього придбання.
Нематеріальні активи обліковуються у бухгалтерському обліку у випадках:
– придбання;
– внесення засновниками як внесок в статутний капітал;
– отримання за договором дарування і у інших випадках безвідплатного отримання й інших надходжень.
При придбанні нематеріальних активів за плату первинною вартістю є величина фактичних витрат підприємства на придбання, до якої включають:
– вартість сплачених коштів за укладеною угодою купівлі-продажу;
– вартість оплачуваних інформаційних і консультативних послуг, пов'язаних із придбанням нематеріальних активів, отриманих від сторонніх організацій;
– винагороди посередникам, через яких залучаються нематеріальні активи;
– інші витрати, безпосередньо пов'язані із придбанням, і витрати на доведення нематеріальних активів до стану, придатного до використання.
Проблема визнання і віднесення об'єкта до нематеріальних активів є достатньо складною і суперечливою. Варто зауважити, що достатньо невизначеною є межа, що відокремлює нематеріальні активи від організаційних витрат майбутніх періодів. Об’єкти, що обліковуються як нематеріальні активи і як витрати майбутніх періодів можна згрупувати таким чином (табл.8.1).
Таблиця 8.1
Групування нематеріальних активів підприємства як об’єктів обліку
Об'єкти, що обліковуються як нематеріальні активи |
Об'єкти, що обліковуються як витрати майбутніх періодів |
Фірмові марки і найменування Авторські права Зобов'язання не вступати в конкуренцію Ліцензії і франшизи Гудвіл Права на експлуатацію Патенти Документовані консультації Товарні знаки Технології, рецепти, формули, креслення і логотипи Комп'ютерне програмне забезпечення (за умови відособленості від апаратних засобів) |
Реклама і пропаганда Авторські аванси Витрати на розробку програмних продуктів Комісійні витрати Маркетингові дослідження Організаційні витрати Витрати на підготовку кадрів Витрати на ремонт Судові витрати Вартість науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт
|
Аналіз структури нематеріальних активів і організаційних витрат дозволяє зробити висновок, що до того моменту, поки потенційний об'єкт нематеріальних активів не має правовизначуваних характеристик, всі витрати, пов'язані із його розробкою, пошуком, складанням, утворенням відносяться до «витрат майбутніх періодів». Як тільки об'єкт (проект, товарний знак, розробка і т.ін.) набуває правовизначуваних характеристик і отримується підприємством на термін, більший за 12 місяців, його відносять до нематеріальних активів.
Нематеріальні активи відрізняються від інших видів реального майна підприємства:
від основних засобів – відсутністю матеріально-речової форми;
від товарів – призначенням не для продажу;
від виробничих запасів – тривалим терміном корисного використання (понад рік);
від монетарних активів – нижчою ліквідністю, властивою всім необоротним активам.
Законодавчою базою регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності і нематеріальних активів є Цивільний Кодекс України, Закони України: «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Сутнісні ознаки і характеристики, численність нематеріальних активів і складність їхньої класифікації вимагають уваги при віднесенні до певного виду нематеріальних активів.
Об'єкти авторського права і суміжних прав
Авторське право означає право на твір, на виготовлення і розповсюдження його копій або самим автором, або з дозволу автора, а також право автора перешкоджати будь-яким спотворенням свого твору і отримувати протягом всього життя і 70 років після смерті дохід, який приносить твір. Авторське право розповсюджується на оригінальні опубліковані і неопубліковані твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і достоїнств твору, а також способу його вираження.
Об'єктами авторського права є:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, доповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу та постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
Авторське право не розповсюджується на ідеї, принципи, методи, процеси, системи, способи, концепції, повідомлення про події і факти, які полягають в основі охороняємих авторським правом творів.
Авторське право на твір не пов'язане із правом власності на матеріальний об'єкт, в якому твір виражений.
Патент на винахід
Винахід - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Патент є юридично закріпленим винятковим правом користування, виробництва і продажу продукції на основі патенту на період, передбачений законодавством (діє протягом 20 років з дати надходження заявки в Патентне відомство). Розповсюджується на нові і такі, що володіють істотними відмінностями технічного рішення завдання, що дають позитивний економічний ефект.
Корисна модель
До корисних моделей відносять конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їхніх складових частин. Корисній моделі надається правова охорона, якщо вона є новою і промислово застосовною. Корисна модель є новою, якщо сукупність її істотних ознак не відома з рівня техніки. Рівень техніки включає загальновідомі, опубліковані в світі відомості про засоби такого ж призначення, що й заявлена корисна модель, а також відомості про їхнє застосування і про запатентовані винаходи і корисні моделі.
Корисна модель є промислово застосовною, якщо вона може бути використана в промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я й інших галузях діяльності.
Права на корисну модель підтверджуються деклараційним патентом на корисну модель - різновидом патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель. Головні відмінності від патенту на винахід полягають в тому, що: по-перше, необхідний рівень технологічного прогресу корисної моделі нижчий, ніж при винаході; по-друге, максимальний термін охорони коротший (6 років), ніж передбачений згідно із законом про винаходи.
Промисловій зразок
Промисловій зразок - художнє або художньо-конструкторське вирішення, що визначає зовнішній вигляд продукції або послуги. За наявності перерахованих умов має правовий захист. Відноситься до сфери дизайну і характеризується новизною, оригінальністю. Декоративна сторона виробу може бути виражена у формі, структурі або кольорі, причому виріб має бути обов'язково відтворений промисловими засобами. Якщо ж виріб існує у одиничному екземплярі і не відтворюється промисловим способом, він охороняється законом про авторське право. Промислові зразки підтверджуються патентом на промисловий зразок.
Комерційна таємниця
Перелік інформації, що належить до комерційної таємниці, визначається внутрішнім положенням підприємства. Тільки підприємство забезпечує збереження інформації, яка вважається комерційною таємницею.
Товарний знак
Товарний знак і знак обслуговування - це позначення, здатні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних або фізичних осіб. Як товарні знаки можуть бути зареєстровані словесні, образотворчі, об'ємні і інші позначення або їхні комбінації.
Товарні знаки указують, хто несе відповідальність за якість пропонованих населенню товарів. Крім того, товарний знак виконує такі функції:
– указує покупцеві на якість товару (послуги);
– дозволяє розпізнати певний товар (послугу);
– дозволяє визначити власника товару (послуги);
– виділяє даний товар (послугу) серед аналогічних.
Класифікація товарних знаків здійснюється:
залежно від об'єкту маркування: корпоративний товарний знак (або знак фірми); товарний знак продукту фірми;
залежно від продукту: промисловий товарний знак; споживчий товарний знак;
за географічним охопленням: локальні (регіональні); національні; міжнародні;
за походженням (часом або місцем створення): вітчизняні; іноземні;
залежно від вибраної стратегії для просування товарного знаку: марка-атрибут (володіє іміджем, що вселяє упевненість у функціональних властивостях продукту); марка-прагнення (несе в собі інформацію не стільки про продукти, скільки про бажані їхніми покупцями стилі життя); марка-досвід (концентрує в собі асоціації і емоції, стоїть вище за устремління і пов'язана швидше із загальною філософією).
Від виду товарного знаку безпосередньо залежить технологія його просування на ринок, чинники, що впливають на його вартість, а, отже, оцінка. Наприклад, якщо при просуванні товарного знаку на споживчому ринку основним чинником є реклама, тобто, необхідно формувати привабливість найменування, то для товарного знаку промислової продукції необхідний імідж стабільного підприємства. Все це необхідно враховувати при оцінюванні товарного знаку.
Найменування місця походження товару або послуги
Найменування місця походження товару - це назва країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, використовувана для позначення товару, особливі властивості якого виключно або головним чином визначаються характерними для цього географічного об'єкту природними умовами або людськими чинниками, або природними умовами і людськими чинниками одночасно. Найменуванням місця походження товару може бути історична назва географічного об'єкта.
Право на припинення недобросовісної конкуренції
Право на припинення недобросовісної конкуренції - ухвалені в різних країнах закони про припинення всіх видів недобросовісної конкуренції, що базуються на загальноконституційних принципах, принципах цивільного кодексу, прецедентного права і спеціальних законах.
Види недобросовісної конкуренції:
– розповсюдження помилкових, неточних або спотворених відомостей, здатних заподіяти збиток іншому господарюючому суб'єкту або зашкодити його діловій репутації;
– введення споживачів в оману щодо характеру, способу і місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару;
– некоректне порівняння господарюючим суб'єктом вироблюваних або таких, що реалізовуються ним, товарів із товарами інших господарюючих суб'єктів;
– продаж товару із незаконним використанням результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконання робіт, послуг;
– отримання, використання, розголошування науково-технічної, виробничої або торгівельної інформації, зокрема комерційної таємниці, без згоди її власника.
Ліцензія
Ліцензія - дозвіл (право) на здійснення виду діяльності, що ліцензується, при обов'язковому дотриманні ліцензійних вимог, виданий ліцензуючим органом юридичній особі або індивідуальному підприємцеві. Вид діяльності, що ліцензується - вид діяльності, на здійснення якого на території країни потрібне отримання ліцензії.
Ліцензія може передбачати:
– дозвіл на використання іншими фізичними або юридичними особами винаходів, технологій, технічних знань, виробничого досвіду і т.ін;
– дозвіл, що видається державними органами на здійснення певної господарської діяльності. Ліцензія видається окремо на кожен вид діяльності, що ліцензується.
Спираючись на специфіку правового захисту різних видів ліцензій можна згрупувати їх таким чином (табл.8.2).
Таблиця 8.2
Класифікація ліцензій
Класифікаційна ознака |
Вид ліцензії |
Обсяг передаваних прав
|
Виняткова Невиняткова (проста) Повна Субліцензія Опціон |
Наявність правової охорони об'єктів промислової власності |
Патентні Безпатентні |
Особливості державних правових норм
|
Добровільна Примусова Відкрита |
Об'єкті промислової власності, що є предметом торгівлі
|
Винаходи Промислові зразки Товарні знаки Фірмові найменування Знаки обслуговування Ноу-хау |
Види ліцензій:
Ліцензія виняткова – правовий документ з використання об'єктів нематеріальних активів в обумовлених межах. Найчастіше ці межі встановлюються для термінів і території дії даної ліцензії. Основна відмінність виняткової ліцензії полягає в тому, що ліцензіар (продавець ліцензії) не може користуватися правами сам або переуступати їх третій особі в обумовлених межах.
Ліцензія одинична видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.
Ліцензія невиняткова (проста) – право ліцензіара, яке дозволяє ліцензіату (покупцеві ліцензії) використовувати предмет договору в межах територій, обумовлених угодою, зберігаючи за ліцензіаром право самостійно користуватися ним на певній території і впродовж певного терміну, а також продавати ліцензії на аналогічних умовах третім особам.
Ліцензія перехресна – правовий документ про взаємне надання патентних прав різними патентодавачами.
Ліцензія повна – правовий документ, за яким ліцензіар надає ліцензіату всі права із використання об'єктів нематеріальних активів (на термін дії ліцензійної угоди). Якщо термін дії ліцензійної угоди перевищує термін дії патенту або дорівнює йому, то такі ліцензійні угоди на винаходи, промислові зразки і товарні знаки за своїм техніко-економічним змістом рівноцінні продажу патенту. При продажу патенту право власності на предмет угоди переходить до покупця, а при наданні повної й інших видів ліцензій це право до ліцензіата не переходить. Власником предмету угоди залишається ліцензіар, хоча він і передає право використання ліцензії в повному обсязі ліцензіату (але тільки на певний термін дії ліцензії).
За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію). Субліцензія - правовий документ, відповідно до якого власник винаходів, технологічних знань, досвіду, секретів виробництва і т. ін. передає своєму контрагентові право на використання (у обумовлених межах) цих об'єктів інтелектуальної діяльності. У ліцензійній угоді визначається вид ліцензії, характер і обсяг прав на використання об'єкта ліцензії, виробнича сфера, територіальні межі, спосіб передачі технології.
Відкрита ліцензія – ліцензія, за заявою патентовласника, направленою до Патентного відомства, про надання будь-якій особі права на використання об'єкта промислової власності.
Ліцензія примусова – правовий документ, який видається за рішенням компетентної інстанції у обов'язковому порядку за наявності визначених законом обставин (невикористання об'єкта промислової власності, недостатнє використання, суспільна потреба в ширшому використанні винаходу) в разі неможливості досягти згоди з володарем власності на патент.
Добровільна ліцензія – дозвіл (угода) на повне або часткове використання винаходу, що видається патентовласником за прямою двосторонньою угодою між ним і іншою особою.
Ліцензійна угода патентна - правовий документ, об'єктом якого є науково-технічні досягнення, захищені патентами або іншими охоронними документами. Різновидом патентних ліцензійних угод є примусові ліцензійні угоди, тобто дозвіл на право використання запатентованого об'єкта з виплатою винагороди патентовласнику. Примусові ліцензійні угоди видаються без згоди патентовласника за спеціальним рішенням відповідних органів, визначених законодавством.
Ліцензійна угода безпатентна - правовий документ, об'єктом якого є науково-технічні досягнення, що не мають правової охорони в країні ліцензіата і у країнах, вказаних в ліцензійному договорі.
Право користування природними ресурсами
Зазначене право включає право користування землею, водними і лісовими ресурсами і надрами відповідно до чинного законодавства.
Право користування майном
Право користування майном включає право користування: матеріальним майном, рухомим і нерухомим; нематеріальним майном, яке включає: ліцензії на право використання нематеріальних активів і ліцензії на право здійснення якоїсь діяльності.
Право користування природними ресурсами і майном можна передавати на основі ліцензійних і інших передбачених законодавством договорів і угод.
Ділова репутація фірми - «гудвіл»
Ділова репутація фірми - вартісна категорія, що представляє різницю між вартістю фірми як єдиного цілісного майново-фінансового комплексу і вартістю всіх її активів. У даному випадку цей вид нематеріальних активів розглядається як «різниця між купівельною і оцінною вартістю майна». Чинниками, визначальними для гудвілу є: ефективність діяльності, висока кредитоспроможність, першокласні кадри, культура обслуговування, порядність керівництва.
Фактична величина «гудвілу» є порівнянням ринкової вартості матеріальних і нематеріальних активів із вартістю підприємства. Якщо вартість підприємства перевищує ринкову вартість всіх активів, виникає «гудвіл позитивний». І навпаки, якщо вартість підприємства є нижчою за ринкову вартість всіх активів, виникає «гудвіл негативний».
У практичній роботі слід враховувати такі ознаки класифікації і формування нематеріальних активів:
За правовою ознакою:
об’єкти авторського права: письмові твори наукового, технічного та прикладного характеру (книги, статті, брошури), ескізи, креслення, проекти;
об’єкти суміжних прав виконавців (акторів, співаків, музикантів), виробників фонограм, організацій радіо і телеефіру;
об’єкти науково-технічної інформації: науково-технічна інформація, наукові відкриття;
об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки товарів і послуг, сорти рослин, породи тварин, фірмові найменування, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, секретні об’єкти промислової власності;
об’єкти права користування у природному середовищі: земельні ділянки, надра, геологічна та інша інформація про навколишнє середовище, інші природні ресурси;
об’єкти права користування: економічні та інші привілеї, монопольне становище на ринку.
За ознакою цілісності:
– нематеріальні активи, невіддільні від підприємства: репутація підприємства, сукупність постійних клієнтів, партнерські зв’язки, переваги територіального розміщення;
– нематеріальні активи, невіддільні від індивіда: особиста репутація, особисті професійні якості, комерційні здібності, талант, ерудиція інтелект, комунікаційні якості;
– нематеріальні активи, у загальному випадку віддільні від підприємства чи індивіда: фірмові найменування, фабричні марки, товарні знаки, секретні рецепти та технології, авторські права.
За участю у виробництві:
нематеріальні активи, які функціонують;
нематеріальні активи, які не функціонують, але можуть використовуватися в майбутньому.
За терміном корисного використання:
– ті, що функціонують, використання яких приносить підприємству дохід у поточному періоді;
– ті, що не функціонують, не використовуються з різних причин, але придатні і можуть використовуватись в майбутньому.
За оборотністю (тривалістю використання):
поточні, що використовуються не більше року через швидку втрату споживчої вартості;
довгострокові, що використовуються більше року і підлягають амортизації.
За можливістю відчуження:
– відчужувані – здатні цілком передаватися при продажу, оренді;
– невідчужувані, що залишаються у власності підприємства при частковому переданні прав на використання.
За впливом на фінансові результати діяльності підприємства:
об’єкти прямого впливу на доходи підприємства за рахунок експлуатації нематеріальних активів;
об’єкти опосередкованого впливу на фінансові результати діяльності підприємства.
За рівнем правового захисту:
– захищені охоронними документами (авторськими правами, патентами, ліцензіями, свідоцтвами про реєстрацію);
– не захищені охоронними документами.
За придбанням, походженням і рівнем вкладення індивідуальної праці працівників даного підприємства:
власні, одноосібні – розроблені особисто засновниками чи фахівцями підприємства;
пайові – розроблені разом із іншими фізичними чи юридичними особами за дольовими угодами;
придбані зовні – отримані від інших фізичних чи юридичних осіб за плату чи безоплатно.
За середовищем утворення і акумуляції:
– внутрішні (у внутрішньому середовищі підприємства: технології, виробничі ноу-хау, організаційна культура підприємства);
– зовнішні (у зовнішньому середовищі підприємства: імідж, репутація торгівельної марки, вплив на канали розподілу товару і т.ін.).
За джерелом утворення:
перетворені з потоку інформації із зовнішнього середовища (технології, нововведення і т.ін.);
перетворені із зовнішнього корпоративного потоку інформації (імідж, репутація торгівельної марки і т. ін.);
перетворені з внутрішнього корпоративного потоку інформації (організаційна культура, внутрішній імідж, управлінські навики і т. ін.).
За сферою застосування:
– для внутрішнього застосування;
– для накопичення на підприємстві;
– для продажу.
За частотою використання:
- одноразові;
- багаторазові.
За потенціалом:
– радикальні (базові);
– комбінаторні (використовувані в різних поєднаннях);
– доповнюючі.
За стадією життєвого циклу товару, на якій використовуються нематеріальні активи:
використовувані на стадії технічної підготовки, НДДКР, впровадження;
використовувані на стадії виробництва;
використовувані на стадії реалізації (включаючи тактичний маркетинг);
використовувані на стадії післяпродажного сервісу, здійснюваного виробником.
Нематеріальні активи вельми неоднорідні за своїм складом, за характером використання або експлуатації, за рівнем впливу на фінансовий стан підприємства і результати господарської діяльності, тому необхідно диференційовано підходити до їхнього аналізу і включення в економічний оборот.
До складу нематеріальних активів не включаються інтелектуальні і ділові якості персоналу організації, кваліфікація і здібності працівників, оскільки вони невіддільні від своїх носіїв і не можуть бути використані без них.
Нематеріальні активи зручно класифікувати і за їхнім зв'язком із іншими елементами діяльності. Так, Р.Рейлі і Р.Швайс в своїй монографії виділяють десять типів нематеріальних активів, які пов'язані із:
маркетингом – товарні знаки, фірмові назви, назви торгівельних марок (бренди), логотипи;.
технологіями – патенти на технологічні процеси, патентні заявки, технічна документація, технічне ноу-хау і т.ін.;
творчою діяльністю – літературні твори і авторські права на них, музичні твори, видавничі права, постановочні права. Ці права є одними з довготривалих. Так, в США, Росії відповідні авторські права діють впродовж життя автора і 50 років після його смерті, в Україні – 70 років. Разом з тим, ця категорія є достатньо складною для оцінювання: у багатьох випадках взагалі складно визначити, чи володіє такий нематеріальний актив відмінною від нуля вартістю;
обробкою даних – запатентоване програмне забезпечення комп'ютерів, авторські права на програмне забезпечення, автоматизовані бази даних, маски і шаблони для інтегральних схем;
інженерною діяльністю – промислові зразки, патенти на вироби, інженерні креслення і схеми, проекти, фірмова документація. Цей тип нематеріальних активів також достатньо складний при оцінюванні. Часто подібні нематеріальні активи мають характер опціонів, тобто їхня наявність означає для власника право отримання економічних вигод в певному випадку, наприклад, в разі випуску продукції з використанням патенту, реалізації проекту і т. ін.;
клієнтами – списки клієнтів, контракти із клієнтами, стосунки з клієнтами, відкриті замовлення на постачання. При цьому відносини можуть бути зафіксовані юридично (договірні відносини з клієнтом), так і не бути юридично закріпленими. Нематеріальні активи цієї групи тісно пов'язані з гудвілом компанії, а також з маркетинговими НМА. Як наслідок, і вартість цієї групи активів складно відокремити від вартості гудвілу підприємства або вартості активів, пов'язаних із маркетингом;
контрактами – вигідні контракти з постачальниками, ліцензійні угоди, договори франшизи, угоди про неучасть в конкуренції. Зазвичай активи даної групи відносно легко ідентифікувати, оскільки ця група активів найчастіше пов'язана з поточними економічними вигодами для їхнього власника;
людським капіталом - до цієї категорії відносяться відібрана і навчена робоча сила, договори найму, угоди з профспілками;
земельною ділянкою – права на розробку корисних копалини, права на повітряний простір, права на водний простір і т. ін.;
поняттям «гудвіл» (ділова репутація) – гудвіл організації, гудвіл професійної практики, особистий гудвіл фахівця, гудвіл знаменитості, загальна вартість бізнесу діючого підприємства.
Гудвіл (ділова репутація) є особливим нематеріальним активом. У загальному випадку гудвіл – це та частка вартості компанії, на яку ринкова вартість діючого підприємства перевищує сукупну вартість його матеріальних і ідентифікованих нематеріальних активів при купівлі. Гудвіл вельми різнорідний за своєю природою. Можна виділити такі компоненти гудвілу:
– існування активів і їхня готовність до використання. Багатьма дослідниками наголошується, що вартість створює вже сама готовність підприємства до функціонування. Така готовність має на увазі наявність управління компанією, наявність персоналу, наявність активів;
– наявність позитивного економічного доходу. Під позитивним економічним доходом розуміється перевищення доходу над споживаними ресурсами;
– вартість, що створюється є ефектом синергії при злитті і поглинаннях;
– очікування майбутніх подій, не пов'язаних безпосередньо з поточною діяльністю компанії.
Нарешті, при аналізі вартості активів підприємства до гудвілу відносять вартість нематеріальних активів, які в процесі аналізу не удалося ідентифікувати окремо.
Виходячи з існуючих визначень і описів суті нематеріальних активів, можна також зауважити на те, що їхня природа є двоїстою, адже вони створюються у взаємодії виробника і споживача за участю обох сторін. З одного боку, вони оцінюються з позиції виробника товарів і послуг, з іншого – істотну роль відіграють оцінки ринку і роль споживача як безпосереднього учасника створення нематеріальних активів. З позиції виробника нематеріальні активи відбиваються в бухгалтерському балансі підприємства. Ринок же розглядає їхню величину з позиції готовності споживача платити певну ціну. Ринкове сприйняття нематеріальних активів виявляється в капіталізації компанії. У основі двоїстості природи нематеріальних активів, діючих або наявних, полягає суперечність виробництва і споживання.
Створення нематеріальних активів супроводжується витратами для підприємства, які відбиваються в бухгалтерських звітах у вигляді витрат на створення патентів, авторських прав і на розробку нових технологій і т.ін З погляду споживача, отримання якіснішого або інноваційного продукту або послуги спричиняє підвищення рівня задоволення платоспроможного попиту.
Витрати на створення нематеріальних активів можуть бути як довготривалими, так і поточними, здійснюваними протягом одного календарного (бухгалтерського) року. Довготривалі вкладення в нематеріальні активи розглядаються як інвестиції. На цих підставах базуються два різних підходи до оцінювання нематеріальних активів – бухгалтерський і фінансовий (інвестиційний). Наявність цих двох підходів до визначення нематеріальних активів так само є підтвердженням двоїстості їхньої природи. Крім того, двоїстість природи нематеріальних активів виявляється в суперечності короткострокових і довгострокових вкладень, які чітко позначені в бухгалтерському і фінансовому підході.
Двоїста природа нематеріальних активів вимагає як особливих методів їхнього оцінювання, так і способів управління ними. Тому модель двоєдиного підходу до розуміння економічної природи нематеріальних активів може бути представлена в наступному вигляді (рис. 8.1):
Рис. 8. 1. Модель двоїстої природи нематеріальних активів
У даній моделі бухгалтерський підхід, він же витратний, припускає облік конкретних засобів, витрачених на створення, розвиток і підтримку нематеріальних активів. В рамках даного підходу досить легко простежуються витрати, зроблені підприємством протягом року. Фінансовий підхід, він же інвестиційний, пов'язаний із здійсненням довгострокових вкладень у формування нематеріальних активів. Разом з тим, додаткові вкладення засобів в нематеріальні активи не завжди приносять очікувані результати. Аналіз того, якою мірою необхідно розвивати нематеріальну складову активів підприємства, в цьому випадку стає одним з ключових питань стратегічного управління. Нематеріальні активи формуються впродовж тривалого періоду часу і вимагають значних інвестицій.
Двоїста природа нематеріальних активів показує, що їхній облік має бути пов'язаний як з бухгалтерським методом оцінювання, так і з фінансовим, зумовленим положенням підприємства на ринку, а також з оцінкою з боку споживача, який є одним із основних учасників ринку. Бухгалтерський метод дає досить чітку оцінку того, що було вкладене в створення, розвиток і підтримку нематеріальних активів, але він не може дати навіть приблизної оцінки того, як, зрештою, певний вид активу подіяв на реалізацію конкретного товару або послуги. Він не відповідає на питання, чи зросли продажі в результаті створення саме цього нематеріального активу.
Вагому роль в діяльності підприємства відіграє позиціонування товару на ринку, і цей чинник неможливо розглядати в межах винятково бухгалтерського аналізу. Тому використання фінансового аналізу дає можливість хоч би побічно оцінити, як реалізується політика підприємства в області створення нематеріальних активів. Разом з тим, слабким місцем даного підходу є те, що оцінювання величини нематеріальних активів підприємства здійснюється побічно, через капіталізацію підприємства при реалізації її активів на ринку, а щорічна точна бухгалтерська оцінка в балансі фірми не з'являється. З позиції фінансового підходу можна лише приблизно оцінити, як відбувається розвиток і зміцнення частки нематеріальних активів на підприємстві. Даний підхід дозволяє зрозуміти загальну картину грошової оцінки активів підприємства на фінансовому ринку і дає можливість усвідомлено управляти його активами. Тому необхідне комплексне оцінювання нематеріальних активів підприємства із урахуванням аспектів двоїстості, наведених в моделі на рис. 8.1.
Жоден спосіб визначення величини нематеріальних активів підприємства не є однозначним. Оцінна вартість підприємства на ринку, створюється не лише матеріальними активами, значну роль в ній відіграють і нематеріальні активи. У вартості сукупних активів підприємства на ринку, особливо нематеріальних, значною мірою бере участь споживач, який, зрештою, і купує товари і послуги підприємства.
Зауважимо, що нематеріальні активи створюються не для того, щоб перепродувати підприємство як сукупність матеріальних і нематеріальних активів, а з метою успішного його функціонування. Саме лояльність покупців робить функціонування підприємства успішною, тому урахування впливу споживача на величину оцінки нематеріальних активів підприємства можна вважати за необхідний аспект управління нематеріальними активами сучасного підприємства. Не лише продукція підприємства, яка купується на ринку, приносить йому дохід, але й отримує визнання та частка нематеріальних активів, які, на думку споживача, накопичило підприємство-виробник і матеріалізувало в пропонованому товарі або послузі.
У цих умовах підприємство на інтуїтивному рівні усвідомлює необхідність створення системи управління, що враховує сприйняття споживачем нематеріальних активів і лояльність покупця до продукції підприємства. Такий підхід до управління нематеріальними активами приведе не лише до максимізації доходів, але й до зростання прихильності споживачів до продукції підприємства. Як показує аналіз численних прикладів і спеціальних досліджень, споживачі в більшості випадків готові переплачувати за бренд, за імідж компанії. На цій підставі комплексна оцінка нематеріальних активів підприємства потребує включення до її складу оцінки сприйняття споживачем на підставі моделі двоїстості.
До прикладу, вартість бренда фірми визначається як високими фінансовими показниками, так и сильною позицією на ринку. Іноді, навіть при тимчасовому погіршенні показників дохідності, інвестиції в бренд можуть привести до кращих довгострокових результатів, посилити бренд й підвищити його вартість.
В міжнародній практиці визначення рейтингу вартості брендів відомих компаній для того, щоби бренд потрапив до рейтингу, по-перше, його вартість повинна перевищувати $1 млрд. дол.; по-друге, він повинен бути глобальним, тобто за межами країни його «народження» повинно продаватися не менше третини усіх товарів під цим брендом і, по-третє, компанія повинна мати відкриту фінансову і маркетингову інформацію про вироблювані продукти.
Так, Соса-Соla є найдорожчим брендом в світі. Незважаючи на кризу, за 2008 рік компанії вдалося підвищити вартість бренду на 3%, і на сьогодні вона складає $68,7 млрд. дол. Активна політика компанії під час економічного спаду допомогла їй утримати перше місце в світовому рейтингу Interbrand, на якому вона перебуває вже дев’ятий рік. В 2008 році Соса-Соla запустила 700 нових продуктів по всьому світу.
До десяти найдорожчих брендів світу у 2008 році увійшли: 1) Coca-Cola; 2) IBM; 3) Microsoft; 4) General Electric; 5) Nokia; 6) McDonald's; 7) Google; 8) Toyota; 9) Intel; 10) Disney[141].
Управління зростанням капіталізації компанії значною мірою пов'язане з умінням управляти зростанням цінності нематеріальних активів. Величина останніх вельми мінлива залежно від кон'юнктури ринку, зміни лояльності покупців і інших чинників. Клієнтоорієнтовані компанії, що інвестують в нематеріальні активи, сприяючи зростанню лояльності споживачів, показують значні темпи зростання величини нематеріальних активів.
Слід зазначити, що використання комплексної оцінки на основі двоїстої природи нематеріальних активів дозволяє підприємству отримати додатковий інструмент управління нематеріальними активами, що дає можливість укріпити потенціал підприємства.
У діяльності підприємства виникає багато ситуацій, в яких необхідним є облік та оцінювання нематеріальних активів. Основними з них є:
визначення ціни товарів, які виготовляються з використанням нематеріальних активів;
страхування об’єктів нематеріальних активів;
розрахунок авторської винагороди;
визначення прибутку від використання нематеріальних активів;
облік нематеріальних активів на балансі підприємства;
вибір оптимального варіанта використання нематеріальних активів (власне використання чи реалізація ліцензій);
реорганізація чи ліквідація підприємства;
продаж підприємства;
обґрунтування вартості нематеріальних активів в процесі судово-арбітражних суперечок.
Оцінювання – це комплекс заходів юридичного, економічного, організаційно-технічного й іншого характеру, направлених на встановлення цінності і вартості об'єкта нематеріальних активів.
Мета оцінювання і подальше використання його результатів мають бути чітко визначені, оскільки від цього залежать стандарти оцінювання, обсяг і структура необхідної для оцінювання інформації, можливі рекомендації щодо подальшого використання нематеріальних активів.
Цінність нематеріальних активів для підприємства зумовлена їхньою здатністю тривалий час бути корисними для отримання доходу чи інших вигод. За своєю суттю – це засоби виробництва, що не мають матеріальної основи, але володіють грошовою вартістю.
Як і інші засоби виробництва, нематеріальні активи повинні відображатися в облікових документах. Характерною особливістю є те, що об’єктом обліку є не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав дає змогу реально управляти нематеріальними активами. До того ж, господарчої корисності об’єкти інтелектуальної власності набувають лише за умови залучення їх до господарського обороту підприємства. До цього нематеріальні активи перебувають у пасивному стані з прихованими потенційними можливостями. Поза виробництвом нематеріальні активи позбавлені своєї вартості і не приносять власникові вигоди.
Залучаючи нематеріальні активи до господарського обороту, підприємство має враховувати:
якісні характеристики об’єктів з позицій корисності;
вартість нематеріальних активів з позиції як висновку оцінювача, так і власного уявлення про їхню цінність;
вплив нематеріальних активів на вартість кінцевої продукції;
термін використання нематеріальних активів;
ефект від використання нематеріальних активів з позицій дохідності та конкурентоспроможності;
оцінку нематеріальних активів з товарних позицій, тобто, як об’єктів купівлі-продажу.
З позицій вартості науковці пропонують розглядати нематеріальні активи в таких аспектах [245]:
– джерело походження нематеріального активу;
– придбання і позбавлення прав власності;
– залежність величини вартості від обсягу прав на нематеріальні активи;
– вплив на процес виробництва;
– можливість несанкціонованого використання, особливо об’єктів, що не мають правового захисту;
– урахування можливостей відчуження;
– механізм формування ціни в процесі придбання і у процесі взяття на баланс підприємства.
Визначаючи особливості ціноутворення на об’єкти інтелектуальної власності потрібно пам’ятати, що в багатьох випадках ціну на них неможливо визначити на основі ринкових механізмів. Більшість нематеріальних активів за своєю суттю є унікальними і мають споживчу вартість тільки стосовно певного майнового комплексу. Встановлена ціна нематеріального активу є компромісом між цими двома чинниками.
При оцінюванні нематеріальних активів, як і інших складових потенціалу підприємства, визначають різні види вартості нематеріальних активів.
Різновидом вартості в обміні є ринкова вартість. Під нею розуміється найбільш вірогідна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, за якою на дату оцінювання власність могла б перейти від добровільного продавця до добровільного покупця в результаті комерційної угоди на відкритому конкурентному ринку за умови, що обидві сторони діють компетентно, обачливо, без примусу і догода є взаємовигідною. При формуванні ринкової вартості нематеріальних активів необхідно враховувати наступне:
між сторонами угоди немає ніяких особливих взаємин (наприклад, материнська і дочірня компанії), і вони діють незалежно, кожна у власних інтересах, без змови і шахрайства;
тривалість експозиції (маркетинговий період) у будь-якому випадку має бути достатньою, щоб власність привернула до собі увагу адекватної кількості покупців;
ринкова вартість розуміється як вартість майна, розрахована без врахування торгівельних витрат і яких-небудь супутніх податків. Стандарт ринкової вартості розраховується завжди, коли замовником оцінки є продавець.
Під вартістю в користуванні мається на увазі вартість об'єкта власності в представленнях конкретного користувача і з урахуванням його обмежень. Оскільки вартість в користуванні пов'язана з потребами конкретного суб'єкта, її часто називають суб'єктивною вартістю. Найбільш часто використовуваною формою такої вартості є інвестиційна вартість. Це вартість власності для конкретного інвестора або групи інвесторів, що мають певну мету і критерії оцінювання інвестиційного проекту. Ця вартість розраховується, як правило, виходячи з даних, що надаються замовником оцінювання нематеріальних активів, без перевірки їхньої відповідності рівню попиту і пропозиції на ринку.
Ліквідаційна вартість – вартість об'єкта інтелектуальної власності при вимушеному продажі, банкротстві. Визначається ліквідаційна вартість під час інвентаризації і оцінювання всього майна підприємства - боржника.
Вартість заміщення визначається як найменша вартість еквівалентного об'єкта інтелектуальної власності. Ця вартість розраховується виходячи з передбачуваних витрат на створення або придбання аналогічного об'єкта інтелектуальної власності, з урахуванням зносу об'єкта оцінювання.
Основними показниками, що визначають вартість об'єктів нематеріальних активів, на думку авторів різних наукових публікацій є:
– надійність правової охорони відповідного об'єкта;
– можливість оцінюваного об'єкта вільно застосовуватися на ринку без порушення прав третіх осіб (показник патентної чистоти об'єкта);
– техніко-економічна значущість об'єкта правової охорони;
– витрати власника виняткових прав на створення (розробку) об'єкта правової охорони;
– витрати власника виняткових прав на патентування (реєстрацію) об'єкта промислової власності, включаючи мито, збори й інші витрати на підтримку охоронних документів в силі, а також оплату послуг патентного повіреного або представника;
– витрати на організацію використання об'єкта промислової власності, включаючи витрати на його маркетинг;
– витрати на страхування ризиків, пов'язаних із об'єктом промислової власності;
– термін дії охоронного документа (патенту, свідоцтва) на момент оцінювання його вартості або термін дії ліцензійного договору;
– витрати власника виняткових прав на вирішення правових конфліктів по оцінюваному об'єкту промислової власності, зокрема в судовому або добровільному порядку (на придбання прав третіх осіб);
– очікувані надходження ліцензійних платежів по даному об'єкту промислової власності (за умови фіксації обсягів ліцензійних платежів);
– очікувані надходження у формі компенсаційних (штрафних) виплат (платежів) за умови підтвердження факту(ів) порушення виняткових прав власників об'єкта промислової власності;
– термін корисного використання оцінюваного об'єкта;
– чинник морального старіння оцінюваного об'єкта;
– середньостатистичні ставки роялті для даного виду об'єктів правової охорони;
– промислову (виробничу) готовність оцінюваного об'єкта;
– витрати, пов'язані з необхідністю сплати податків і зборів.
Підставами для боніфікації (надбавки до ціни товару, якість якого є вищою за передбачену угодою, стандартом, базовою кондицією), незалежно від терміну дії охоронного документа на момент його оцінювання, можуть слугувати критерії:
– конкурентоспроможності об'єкта;
– економічної ефективності використання об'єкта;
– обсягу і надійності правової охорони об'єкта;
– рівня новизни об'єкта й інші чинники.
Підставами для знижки можуть слугувати чинники ризику, пов'язані із невисокою достовірністю початкових техніко-економічних показників, інструментальними помилками при прогнозуванні показників ефективності використання оцінюваного об'єкта, низькою надійністю правової охорони даного об'єкта й іншими суб'єктивними і кон'юнктурними чинниками.