§ 2.2. Метод регулювання в адміністративно-процесуальному праві

Як зазначалось у попередньому параграфі, основним критерієм галузевого поділу вітчизняної системи права є предмет регулю­вання. Але цього критерію не завжди достатньо для повного та чіт­кого розмежування усіх існуючих галузей. З цією метою в юри­дичній теорії часто використовується додаткова підстава - метод правового регулювання. Метод правового регулювання - це си­стема закріплених юридичними нормами прийомів правового регу­лювання (дозвіл, припис та заборона), яка має на меті встанов­лення бажаного для держави вольового стану суб 'єктів соіїіальних відносин у стосунках між: собою та щодо до результатів їх пове­дінки.

«Тріаду» прийомів, з яких складається загальний метод право­вого регулювання, становлять: дозвіл, заборона та припис.

- дозвіл - прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб'єктів юридичних відносин. У фор­малізованому вигляді зміст цього прийому може бути виражений таким чином: «можеш обрати запропонований законодавцем варіант-

ПОВЄДІНКИ, ЯКЩО баЖаЄШ». ■.-,-■,-, ; ,.Л : .■:■:,,„}О(- :-

26

- заборона («не вчиняй так») - спосіб впливу на поведінку суб'єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності;

- припис («дій так, як це зазначено в законі - іншого не дано») - закріплення необхідної поведінки суб'єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов'язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права.

Цільове призначення дозволу, заборони та припису полягає у специфічному впливі на поведінку суб'єктів правових відносин. Означений вплив полягає у зверненні з боку держави до волі суб'єктів і має на меті спрямування цієї волі у необхідному для неї (держави) руслі.

У методі будь-якої окремої галузі права завжди наявні усі зазна­чені прийоми. Жодна галузь не може складатися виключно з норм заборонного, уповноважувального або зобов'язального характеру. Саме тому диференціація галузей права відбувається за принципом домінування того чи іншого прийому в методі їх регламентації.

Переходячи від загальних положень до розгляду ролі предмета регулювання в галузевій детермінації адміністративно-проце­суального права, слід відмітити таке. У даному випадку метод правового регулювання відіграє суто допоміжну роль.

Суворо кажучи, за ознакою метода можуть бути розмежовані лише адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також на­ближені до них галузі.

Так, наприклад, цілком очевидно, що серед кримінально-пра-вових норм переважну більшість становлять норми заборонного характеру. Відповідно метод цієї галузі характеризується прева­люванням такого прийому правової регламентації, як заборона. Від нього суттєво відрізняється метод цивільного права, у якому чільне місце посідає дозвіл. Держава надає суб'єктам цивільних правовідносин самим вирішувати питання про форму їх реалізації. Метод цієї галузі називається договірним, або диспозитивним. Ос­нову ж адміністративно-правового метода регулювання становить припис, за що він і отримав назву імперативного.

Проте, якщо даний критерій досить добре спрацьовує на рівні трьох зазначених галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Оскільки специфіка методу конкретної галузі полягає у питомій вазі певного прийому, то практично неможливо розрізнити за цією ознакою ті галузі, у регулюванні яких превалює

27

однаковий прийом. Те саме стосується порівняння галузей, де усі прийоми займають приблизно однакове місце в методі правової регламентації.

Приміром, порівнюючи галузі трудового та земельного права не важко помітити, що у використовуваних ними методах чільне ста­новище займає такий прийом, як припис. Відтак, перед дослідни­ком постають два шляхи: або визнати, що названі галузі викорис­товують адміністративно-правовий метод регламентації - тобто метод, котрий належить зовсім іншій галузі права; або спробувати обґрунтувати відмінність пропорційного співвідношення прийомів у методах трудового та земельного права, що об'єктивно не­можливо.

Загальний аналіз нормативного масиву адміністративно-проце­суальної галузі зображує таку картину. Переважна більшість галу­зевих норм втілює такі прийоми правової регламентації, як припис та дозвіл. Ця обставина є цілком очевидною. Адже, в адміністрати­вно-процесуальному праві уповноважувальних та зобов'язуваль-них норм значно більше від тих, які несуть у собі заборону.

Що ж стосується співвідношення самих припису й дозволу, то практично неможливо з точністю встановити, котрий з цих прийо­мів насправді переважає в методі адміністративно-процесуального права. Дана галузь охоплює своїм регуляторним впливом настіль­ки широке коло суспільних відносин, що неможливо бодай при­близно вирахувати, яка частина її норм носить уповноважуваль-ний, а яка - зобов'язувальний характер.

З цього приводу в літературних джерелах висуваються абсо­лютно протилежні думки. Порівняймо лише слова російського прав-ника С. М. Махіної: «Незважаючи на достатньо значущу роль імперативних приписів, у адміністративно-процесуальному праві превалює дозвіл»^] та цитату з офіційного сайту Одеської націона­льної юридичної академії: «Адміністративно-проііесуальне право використовує імперативний метод регулювання суспільних відно­син. Найбільш вираженим елементом цього методу є припис...» . Але слід мати на увазі, що будь-яке твердження такого роду - це

¹ Махина С. Н. Управленческий и административньпі процесові: пробле­ ми теории и перспективні правового регулирования: Дис. ... канд. юрид. на­ ук.- Воронеж, 1998.- С. 179.

² Ьир:/М\¥\у.п1а.осі.иа/осіЄ85а/ги5/сісрагі;3/ітіе1:ос1_1 .Ьіт. ;ТЧШЩТОЦ

28

не більше, ніж гіпотеза, яка сьогодні не має емпіричного підтвер­дження.

За відсутності повної визначеності у цьому питанні, єдиним прийнятним варіантом є погодитись з тим, що прийоми припису і дозволу займають приблизно однакове положення в методі адмініст­ративно-процесуального права. По-перше, таке їх співвідношення достатньо точно відображає об'єктивний стан речей. А по-друге, саме відносний паритет названих прийомів та їх обопільне доміну­вання над прийомом заборони і є тією специфічною рисою, котра дає змогу чітко відрізнити метод адміністративно-процесуального права від багатьох інших галузевих методів - кримінального, адмі­ністративного, цивільного, трудового, митного права тощо.

Отже, адміністративно-процесуальній галузі властивий ім­перативно-диспозитивний метод правового регулювання. Го­ловна його особливість - превалювання припису й дозволу над прийомом заборони - допомагає виокремити адміністративно-процесуальне право з ряду інших галузевих утворень. Та все-таки (і це необхідно визнати) це правило діє не завжди.

Імперативно-диспозитивний метод регламентації, справді, є до­сить вдалим критерієм для розмежування адміністративно-проце­суального права з багатьма галузями, але галузями матеріальними. Що ж стосується процесуальної частини вітчизняної системи пра­ва, то тут справа стоїть дещо інакше.

Дві інші фундаментальні галузі процесуального права (кримі­нально-процесуальне і цивільно-процесуальне право) використо­вують у своїх методах приблизно ту саму комбінацію прийомів правової регламентації. Адже ядро кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей також складають уповноважува-льні та зобов'язувальні норми. Відтак, диференціація процесу­альних галузей за ознакою метода їх регулювання навряд чи можлива.

У даному випадку, очевидно, постає така проблема, як від­сутність додаткового критерію диференціації процесуальних га­лузей.

З цього приводу зауважимо, що будь-яка процесуальна галузь «обслуговує» певну систему матеріальних норм. У цьому полягає її сервісна функція та похідна роль щодо матеріального права. Так, основним завданням кримінально-процесуальної галузі є реаліза­ція кримінально-правових відносин; цивільно-процесуальне право

29

«опікується» цивільно-правовими відношеннями; адміністратив-но-процесуальне право визначає порядок реалізації норм одразу кількох матеріальних галузей права - адміністративного, земель­ного, митного, трудового та інших.

Як уже зазначалось, кожна з перелічених матеріальних галузей (галузевих груп) має власний метод правового регулювання. Це відповідно: заборонний, диспозитивний та імперативний методи. З нашої точки зору, названі методи допомагають не лише розріз­нити три великі групи матеріальних галузей права (кримінально-, цивільно- та адміністративно-правову), а й розмежувати проце­суальні галузі, які ці групи обслуговують.

Таким чином, допоміжним критерієм диференціації проце­суальних галузей є метод відповідної матеріальної галузі (га­лузей) права. Звідси випливає таке положення: однією з додатко­вих детермінант галузі адміністративно-процесуального права є імперативний метод регулювання, властивий матеріальним галузям, які нею обслуговуються.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття метода правового регулювання та його прийомів. У чому полягає специфіка методів окремих галузей права?

2. Якими особливостями характеризується метод адміністративно-проце­ суального права? Наведіть його визначення з урахуванням поняття загально­ го метода правового регулювання.

3. Яку роль у детермінації галузі адміністративно-процесуального права відіграє імперативний метод обслуговуваних нею матеріальних галузей?