§ 13.4. Учасники адміністративного судочинства

Учасником адміністративного судочинства є особа, яку чинним законодавством України наділено процесуальними правами та обов'язками щодо участі в адміністративній справі в адміністра­тивних судах. Тобто це особа, яка може або повинна здійснювати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, хоча б в одній зі стадій цього провадження.

Класифікацію учасників адміністративно-позовного проваджен­ня здійснюють за різними критеріями.

Законодавець розподілив учасників адміністративно-позовного провадження за підставою наявності в них юридичної заінтересова­ності у результатах розв'язання адміністративної справи.

Виходячи з цього, учасників адміністративно-позовного про­вадження можна поділити на дві основні групи: особи, які заінте­ресовані в результаті справи, та особи, які не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи.

Перша група визначена законодавцем як особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, реалізують надані їм проце­суальні права та обов'язки в зазначеному проваджені для того, щоб досягти певного правового результату, в якому вони зацікав­лені. Саме ознака наявності юридичного інтересу в результаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у справі, від ін­ших учасників провадження. Характер юридичної заінтересова­ності в адміністративній справі не є однаковим для всіх осіб, які беруть участь у справі. Деякі з них мають матеріально-правовий інтерес в результаті справи, це - сторони та треті особи; інші ма­ють процесуально-правовий інтерес, це - представники сторін та третіх осіб.

Сукупність процесуальних прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі, визначають їхнє процесуальне положення та да­ють їм можливість відігравати активну роль у зазначеному адміні­стративному провадженні.

Для ефективного захисту та реалізації своїх прав, свобод та ін­тересів у сфері публічно-правових відносин особи, які беруть участь у справі, наділені значним обсягом процесуальних прав, які вони здійснюють під час розгляду справи в адміністративному суді. Наявність широкого кола особливостей процесуальних прав

308

у осіб, які беруть участь у справі, є ще однією відмінністю цієї групи осіб від інших учасників провадження.

Особи, що беруть участь у справі, наділені також певними обов'язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу суду здійснювати ефективний розгляд адміні­стративної справи.

Процесуальні права й обов'язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливи­ми ніж права й обов'язки іншої особи, яка бере участь у справі.

Головний обов'язок усіх осіб, які беруть участь у справі,- це обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуаль­ними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Статтею 49 КАС України встановлено основні процесуальні права осіб, які беруть участь у справі. Цей перелік визначений для всіх осіб цієї групи, та в ньому містяться два види процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі: змагальні та диспозитивні.

Змагальні права - це надані законом можливості брати участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, які беруть участь у справі. До змагальних прав належать: право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та сто­суються їхніх інтересів; право ознайомитися з матеріалами справи; право заявляти клопотання і відводи; право давати усні та письмо­ві пояснення, доводи та заперечення; право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; право висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціаліс­там, перекладачам; право подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, ознайомлюватися з технічним за­писом та журналом судового засідання і подавати письмові заува­ження до них; право робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень тощо. Також законом передбачене право осіб, які беруть участь у справі, за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвід­ченні копії документів і витяги з них.

Диспозитивні права - це встановлені законом можливості особи, яка бере участь у справі, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. До диспозитивних прав, наприклад, належить право осіб оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.

309

Головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких не можливий судовий процес, виступають сторони.

Сторонами в адміністративно-позовному провадженні є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв'язання в адміністративному судочинстві.

Сторони шукають у суді захисту, коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відно­син. Тобто публічно-правовий спір може мати місце й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не мало місця в дійсності. Суд повинен розглянути такий спір, тому що правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Сто­рони мають юридичний інтерес у результаті вирішення справи. Цей інтерес має особистий як матеріальний, так і процесуаль­ний характер. Характерною рисою сторін є також те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть у тому випадку, коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі.

Сторонами в адміністративно-позовному провадженні є пози­вач та відповідач.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої пода­но адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Позивач може заявити в суд вимогу про захист особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, в суд можуть зверну­тися інші особи.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, уста­нови, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Позивач є ініціатором порушення адміністративно-позовного про­вадження.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повно­важень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Слід зазначити, що відповідачем в адміні­стративній справі може бути не тільки суб'єкт владних повноважень. Відповідачами в такому провадженні можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їхні об'єднання,

310

юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень. Проте законодавцем чітко визначено, що це можливо за адміністратив­ним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову за­борону (припинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднан­ня громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) На­ведений перелік не є вичерпним - у законодавстві можуть бути встановлені інші аналогічні випадки.

У ході розгляду адміністративної справи суд може з'ясувати, що одна з сторін, яка бере участь у справі, є неналежною.

Неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не нале­жить право вимоги за поданим адміністративним позовом, а нена­лежним відповідачем - особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим адміністративним позовом.

У випадку, коли буде встановлено, що позивач або відповідач за адміністративною справою є неналежним, суд може здійснити заміну однієї з сторін. Умови такої заміни: по-перше, згода пози­вача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, по-друге, заміна можлива, якщо вона не потягне за собою зміни підсудності адміністративної

справи.

Питання щодо заміни неналежного позивача може бути вирі­шено по-різному залежно від обставин справи. Так, коли первіс­ний позивач є неналежним і суд визначив належного, за наявності згоди неналежного первісного позивача, суд своєю ухвалою замі­нює позивача. У випадку, коли первісний позивач є неналежним і суд визначив належного, проте неналежний позивач не погоджу­ється вибути з процесу, а належний бажає вступити в процес, суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимо­ги на предмет спору.

Заміна неналежного відповідача може здійснюватись у декіль­кох варіантах.

По-перше, якщо судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним, за наявності належного відповідача та згоди позива­ча, суд здійснює заміну відповідача.

По-друге, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. При

311

відмові у задоволенні адміністративного позову до такого відпові­дача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. По-третє, якщо належного позивача немає, а позивач заперечує проти вибуття зі справи неналежного відповідача, то справа роз­глядається у звичайному порядку.

Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє само­стійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Тобто це означає, що процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не мають сили для належних сторін. Треба зазначити, що заміна не­належної сторони можлива в суді першої інстанції в ході всього розгляду справи.

У зазначеному провадженні передбачена участь третіх осіб. Третіми особами визнаються учасники адміністративно-по­зовного провадження, які вступають у вже порушену в суді адмі­ністративну справу між сторонами для захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Треті особи мають юри­дичний інтерес в результатах розгляду судом справи. Це пов'язано з тим, що рішення, прийняте судом у справі, може вплинути на правове становище цих осіб. Позиція третіх осіб у справі зумовле­на тим, що вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існую­чих між ними і сторонами правовідносин.

У зазначеному провадженні беруть участь дві категорії третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги на пред­мет спору, та ті, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору - це учасники провадження, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу, заявивши позов на предмет спору до сторін, з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів фі­зичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Характерними особливостями третіх осіб, які заявляють са­мостійні вимоги, є такі: вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; вступають у процес, який уже порушено; їхні інте­реси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; вони втручаються у спір між сторонами, що вже

312

виник; вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм бажанням у будь-який час до закінчення судового розгляду. Для цього вони пред'являють адміністративний позов до сторін.

Адміністративний позов подається третіми особами, які заяв­ляють самостійні вимоги, у формі позовної заяви, яка повинна від­повідати всім вимогам ст. 106 КАС України. Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оплачується судовим' збором (ст. 89 КАС України). У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміні­стративної справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,- це учасники адміністративно-позовного провадження, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу на сто­роні позивача або відповідача з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Одна й та сама особа може брати участь в адміністративно-позовному про­вадженні у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці тільки однієї сторони. Підставою виник­нення юридичного інтересу в третьої особи, яка не заявляє само­стійних вимог, є її допроцесуальний зв'язок з однією із сторін адмі­ністративної справи, в яку вона вступає. При вирішенні питання про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних ви­мог, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін правових відносин і можливість впливу рішення суду по справі між сторонами на цю особу. Треба зазначити, що постанов­лене судом рішення по справі за участю третіх осіб, які не заявля­ють самостійних вимог на предмет спору, може, насамперед, ви­значити наслідки взаємовідносин сторін та цих третіх осіб, тобто вплинути на їхні права та обов'язки щодо однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу за своєю ініціативою, можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

У процесі розгляду адміністративно-правового спору права або обов'язки суб'єктів спірних матеріальних правовідносин ще до завершення процесу внаслідок різних обставин можуть перейти до

іншої особи, яка не є учасником даної конкретної справи. У цьо­му випадку відбувається процесуальне правонаступництво, тоб­то заміна однієї із сторін процесу іншою особою - правонаступ­ником.

Правонаступництво відбувається у випадках вибуття або заміни сторони чи третьої сторони адміністративно-позовного провад­ження.

Вибуття сторони може відбутися з різних причин: у зв'язку зі смертю (фізичні особи), у зв'язку з реорганізацією (юридичні особи).

Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідносинах, коли новий суб'єкт права (позивач або відповідач, або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попе­редника. Отже, йдеться про універсальне або сингулярне правона­ступництво у матеріальному праві.

Розподіл правонаступництва у матеріальному праві на універ­сальне та сингулярне пов'язане з об'єктом прав обов'язків, які пе­реходять до правонаступника.

Універсальне правонаступництво (тобто, перехід всіх правомоч-ностей до іншої особи) наявне у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у по­рядку реорганізації, а між громадянами - у порядку спадкування.

Сингулярне правонаступництво відбувається тоді, коли сторона своє право переуступає у конкретних матеріальних правовідноси­нах. Порівняльний аналіз положень ЦПК України та ГПК України дає можливість стверджувати, що у процесуальних правовідно­синах наявне, головним чином, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки (правонаступництво вимоги, прийняття боргу іншої особи на себе, переведення боргу).

Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях ад­міністративно-позовного провадження.

Статтею 56 КАС України в адміністративному судочинстві пе­редбачена можливість участі представника.

Представництво є правовим інститутом, який опосередковує відносини, що виникають у зв'язку з діяльністю однієї особи від імені та в інтересах іншої особи, спрямованою на реалізацію прав та обов'язків того, кого представляють.

Процесуальне представництво в адміністративному судо­чинстві має свою специфіку: це процесуальна діяльність особи

314

(представника), спрямована на захист публічних суб'єктивних прав та інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, публічних інтересів, а також сприяння адміністративному суду в з'ясуванні об'єктивної істини справи, прийнятті обґрунтованого, справедли­вого і законного рішення.

Адміністративне процесуальне представництво є правовідноси­нами, у яких одна особа (представник) на підставі повноважень, наданих їй договором або законом, вчиняє у адміністративно-позовному провадженні процесуальні дії, спрямовані на захист прав та інтересів іншої особи, а також публічних інтересів.

Представником може бути фізична особа, яка відповідно до час­тини другої ст. 48 КАС України має адміністративну процесуальну

дієздатність.

За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, які досягли 18-річного віку. Винятки стосуються лише батьків, які щодо своїх дітей не лише можуть, а й повинні виконувати функції законних представників і в тих випадках, коли самі є неповнолітніми.

Залежно від значення волевиявлення сторін для виникнення правовідносин зазвичай виокремлюють його два види - обов'яз­кове, яке зумовлене законом і не залежить від волі того, кого пред­ставляють, і добровільне, яке ґрунтується на волі довірителя і ви­значає повноваження представника.

При цьому добровільне представництво за своїм характером є практично завжди приватноправовим. Водночас як обов'язкове представництво також може бути приватноправовим, але частіше є публічно-правовим, що виражається у підставах виникнення, зна­ченні волі сторін, межах розсуду представника у виборі поведінки тощо. Якщо підставою виникнення добровільного представництва є така типова для приватного права категорія, як договір, то для обов'язкового представництва підставами є категорії публічного права: адміністративний акт, прямий припис закону тощо.

Має значення такий поділ і при характеристиці суб'єктного складу представництва, де традиційно виокремлюють три катего­рії суб'єктів: той, кого представляють; представник; суд.

При обов'язковому представництві тим, кого представляють, може бути й недієздатний, бо його волевиявлення значення

не має.

Щодо добровільного представництва, котре ґрунтується на волевиявленні сторін, то тут до представника висуваються певні

315

вимоги. Зокрема, при добровільному представництві припускається наявність дієздатності того, кого представляють. Це пов'язано з тим, що він виражає свою волю, обираючи представника. Сказане певною мірою стосується і представника, який є ще одним учас­ником внутрішніх правовідносин представництва. При обов'яз­ковому представництві, де наявний публічний елемент, воля пред­ставника для встановлення внутрішніх правовідносин представ­ництва значення практично не має. У той час як добровільне представництво є результатом договору між ним і тим, кого пред­ставляють.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеці­аліст, перекладач та свідок.

Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в су­ді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи (ст. 56 КАС України).

Представник, який має належним чином оформлені повнова­ження, стає самостійним учасником адміністративно-позовного провадження і набуває право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Повноваження представника поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні повноваження представника - це право ознайомлю­ватися з матеріалами адміністративної справи, робити з них витя­ги, отримувати копії судових рішень, копії технічного запису су­дового засідання, інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, надавати докази, брати участь у їхньому до­слідженні, подавати клопотання, заявляти відводи, надавати пись­мові та усні пояснення суду, а також здійснювати інші процесуа­льні права.

Спеціальні повноваження представника пов'язані із виконан­ням дій, спрямованих на розпорядження предметом спору та роз­виток провадження. До спеціальних повноважень законодавець відносить такі: право повністю або частково відмовитися від адмі­ністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повно­важення представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення. Право на здійснення спеціальних повноважень має бути спеціально обумовлене у виданій представнику довіреності. При

316

цьому вимагається спеціально обумовити кожну з процесуальних

дій окремо.

Представник в адміністративно-позовному провадженні має діяти в інтересах особи, яку представляє. Контроль за виконанням цієї вимоги покладено на адміністративний суд, який повинен встановити, чи не суперечать дії представника інтересам особи, яку він представляє, а також чи не порушують такі дії чиїхось прав та охоронюваних законом інтересів.

Якщо суд установить суперечливість дій законного представни­ка інтересам особи, яку він представляє, суд залучає відповідний орган чи 'особу, яким законом надано право захищати права, сво­боди та інтереси інших осіб.

Інша група учасників цього провадження - це секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спе­ціаліст, перекладач, спільним для яких є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністра­тивної справи. Саме ознака наявності юридичного інтересу в ре­зультаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у справі, від інших учасників провадження.'

Разом з тим процесуальне положення інших учасників прова­дження не однакове, що дає змогу поділити їх на дві групи.

Перша - це особи, які обслуговують позовне провадження. До них можна віднести секретаря судового засідання, судового розпо­рядника та перекладача.

©сновними обов'язками цієї групи учасників адміністративного процесу є: надання кваліфікованої допомоги всім учасникам адмініст­ративного процесу, забезпечення належного ходу судового засідання із вживВДШм усіх передбачених законодавством засобів тощо. ' Секретар судового засідання здійснює організаційне забезпе-чейня роботи/суду, до його повноважень віднесено:

1) здійснювати судові виклики і повідомлення; і 2) перевіряти наявність та з'ясовувати причини відсутності осіб, якй;х було-'викликано до суду, і доповідати про це головуючому;

■3) забезпечувати контроль за повним фіксуванням судового за­сідання технічними засобами; • щ) вс'сти журнал судового засідання; 1 І5) оформляти матеріали адміністративної справи; '

6) виконувати інші доручення головуючого у справі. '■' Відповідно до ст. 132 Закону України «Про судоустрій України»,

І

317

у кожному суді діє служба судових розпорядників. Основним при­значенням судового розпорядника є забезпечення додержання особами, що перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні тощо. Судові розпорядники призначаються на посаду і звільняються з поса­ди головою відповідного суду (Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.).

Судовий розпорядник під час судового засідання зобов'яаний:

1. забезпечувати належний стан в залі судового засідання і за­ прошувати до неї учасників адміністративно-позовного провад­ ження;

2. оголошувати про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3. стежити за дотриманням порядку особами, присутніми у Залі судового засідання;

4. приймати від учасників адміністративно-позовного провад­ ження та передавати документи і матеріали суду під час судового засідання;

5. виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6. запрошувати до зали судового засідання свідків та виконува­ ти розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7. виконувати інші розпорядження головуючого, пов'язані із за­ безпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

Наявність у судовому засіданні судового розпорядника створює максимально сприятливі умови для всебічного та ефективного розгляду адміністративної справи. Діяльність судового розпоряд­ ника дає змогу секретарю судового засідання зосередити всі свої зусилля на повному фіксуванні судового засідання технічними та іншими засобами, оскільки в разі відсутності судового розпоряд­ ника, його функції виконує секретар судового засідання. ^

Перекладач - це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійс­нюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови і на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухи­ми, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається до участі у провадженні ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається

З ІНІЦІаТИВИ Суду. ,,„,,,„ ,. .,„...,, ...... ,„,_д ;., , ., ,_;. _;.аШ-!Ш. •:

318

^? Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

Перекладач має право відмовитися від участі в адміністратив­ному провадженні, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхід­ному для перекладу, право ставити питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на ком­пенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

За викликом перекладач зобов'язаний з'являтися до суду, здій­снювати повний і правильний переклад та своїм підписом посвід­чувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі.

Водночас законодавцем передбачена кримінальна відповідаль­ність перекладача за завідомо неправильний переклад або за від­мову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Так, ст. 384 КК передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або об­меження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий пе­реклад, зроблений перекладачем у суді. У частині 2 цієї ж статті встановлене покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обви­нуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штуч­ним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Стаття 385 КК за відмову перекладача від виконання покладе­них на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Друга група — особи, які сприяють розгляду справи. До неї на­лежать: свідок, експерт та спеціаліст. Представники цієї групи по­винні насамперед з'являтися за викликом суду та надавати у роз­порядження суду всі дані, що стосуються справи.

Свідком у суді (ст. 65 КАС України) може виступати кожна особа, яка володіє відомостями про обставини, що належить з'ясу­вати у справі. Свідком може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікуваль­ному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом

319

правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, 1 та давати з цього приводу показання. ■

Законодавцем не встановлено обмеження за віком - свідком може бути і неповнолітня особа, яка не володіє повним обсягом дієздатності. Проте судом обов'язково враховується вік неповно­літнього, рівень його розвитку та здатність сприймати обставини, що мають значення для справи.

Хоча родинні або інші близькі стосунки не є обмеженням для залучення у якості свідків, проте законом передбачена можливість фізичної особи відмовитися від давання показань щодо себе, чле­нів сім'ї чи близьких родичів (перелік наведено у статті).

Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

З'явлення до суду та надання правдивих доказів - це обов'язок свідка, від якого він може відмовитися тільки за обставин, перед­бачених судом, та який забезпечується юридичним примусом.

У разі нез'явлення свідка до судового засідання, суд може ви­рішити питання про привід свідка (ст. 272 КАС України). Крім цього, в законодавстві передбачена також адміністративна відпо­відальність свідка.

У разі не можливості свідка з'явитися на судове засідання, він повинен завчасно повідомити про це суд, що звільняє його від не­сприятливих наслідків.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмови­тися від давання показань у випадках, встановлених законом, а та­кож на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з не передбачених законом підстав свідок несе кримі­нальну відповідальність.

Так, згідно зі ст. 384 КК, завідомо неправдиве показання свідка в суді карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів об­винувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на сірок від двох до п'яти років. Також ст. 385 КК передбачає за від-320

мову свідка від давання показань у суді з непередбачених законом підстав, накладення штрафу від п'ятдесяти до трьохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців¹.

Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій доручаєть­ся дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження ма­теріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фа­хівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення окремих судових експертиз можуть залучатися та­кож судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції Украї­ни", атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з пев­ної спеціальності. Законом передбачені також обмеження щодо осіб, які не можуть бути судовими експертами. За загальним пра­вилом, не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недіє­здатними, а також ті, які мають судимість³.

Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати об­ґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставле­них йому питань, у разі необхідності - з'явитися за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з пов-

¹ Кримінальний кодекс України: Затверджений Законом України від 05.04.2001 // Відомості Верховної Ради України.- 2001-№ 25-26.-Ст. 131.

² Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: Наказ Міністерства юстиції України від 9 серп­ ня 2005 р. // гакоп.гас1а.§оу.иа.

' Про судову експертизу: Закон України від 25.02.2004 II Відомості Вер­ховної Ради України.- 1994.- № 28.- Ст. 232. .

32*

ним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

Якщо в експерта відсутні необхідні знання, які потрібні для проведення експертизи, або є необхідність у залученні інших екс­пертів, він невідкладно повинен повідомити про це суд. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт не­відкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або по­відомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за по­ставленими питаннями.

Законодавцем суворо заборонено передоручення проведення експертизи іншій особі.

Експерт не може брати участі в зазначеному провадженні та відводиться за таких підстав: якщо він прямо чи побічно заінте­ресований у результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклуваль­ник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта. Експерт, крім то­го, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо він: перебував або перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо матеріалів, які використовуються при розгляді даної справи; з'ясу­вання обставин, які мають значення для справи; матеріали експер­тизи виходять за межі сфери його спеціальних знань (ст. 29 КАС України).

Частиною 10 ст. 66 КАС України визначено права експерта в адмі­ністративно-позовному проваджені. А саме, він має право:

1) ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; ' '.,; "■,■/.'".'" , ^;'У;'⁴' і' ^:

322

2. заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріа­ лів і зразків;

3. викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

4. бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що сто­ суються предмета і об'єктів дослідження;

5) ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам. Відповідно до ст. 92 КАС України, експерт має право також на

оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних при­чин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

Так, ст. 384 КК передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або об­меження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий висновок експерта в суді.

Згідно з ч. 2 тієї самої статті встановлене покарання у виді ви­правних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти ро­ків за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особли­во тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинува­чення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Стаття 385 КК за відмову експерта від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арешт на строк до шести місяців.

Треба зазначити, що КУпАП України у ч. 2 ст. 185-3 встанов­лює адміністративну відповідальність за злісне ухилення експерта від явки до суду у виді штрафу від шести до дванадцяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консуль­тації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

323

"> Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративно-позовному проваджені за ухвалою суду для надання безпосеред­ньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного ха­рактеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

На відміну від висновку експерта, консультації та роз'яснення спеціаліста не є джерелом доказів. Вони лише допомагають суду та всім учасникам адміністративного процесу орієнтуватися в масиві інформації та вилучати з неї ті відомості, що стосуються справи. Це є однією з відмінностей між експертом та спеціалістом.

Головним обов'язком спеціаліста так само, як свідка та експерта є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відповідати на поставлені судом питання. Це забезпечується можливістю здійс­нення примусового приводу спеціаліста (ст. 272 КАС України). Крім цього, спеціаліст зобов'язаний давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обстави­ни чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу.

Питання для самоконтролю

.- 1. Хто є учасниками адміністративного судочинства? ' -'■ ''

¹ 2. Який зміст містить поняття «змагальні права»?

д 3. Перелічіть права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

4. Хто є сторонами в адміністративно-позовному провадженні?

5. Який правовий статус у позивача в адміністративно-позовному про­ вадженні?

6. Який правовий статус у відповідача в адміністративно-позовному про­ вадженні?

7. Перелічіть характерні риси, які притаманні третім особам. . ,_; 8. Що таке процесуальне правонаступннцтво?

... 9. Які повноваження представника в суді?

10. Хто не може бути представником у адміністративному суді?

11. Який правовий статус у осіб, не заінтересованих у юридичному ре­ зультаті вирішення адміністративної справи учасників адміністративно-позов­ ного провадження?

12. Який правовий статус у експерта?

13. Який правовий статус у свідка?

14. Які права і обов'язки перекладача в адміністративио-позовному про­ вадженні?

324

? § 13.5. Адміністративно-позовне провадження

Адміністративно-позовне провадження - це регламентована адміністративно-процесуальними нормами послідовна діяльність адміністративних судів іцодо розгляду і вирішення правових спо­рів, що виникають у сфері діяльності публічної адміністрації між громадянами (юридичними особами) та органами публічної адмі­ністрації, їхніми посадовими особами, яка відбувається в ході роз­гляду індивідуально-конкретної справи.

За змістом КАС України можна виділити дві основні групи ста­дій розгляду індивідуально-конкретних справ у судах адміністра­тивної юрисдикції.