§ 1.3. Адміністративно-процєсуальнє право

як наука та навчальна дисципліна ''

Адміністративно-процесуальне право як непересічний фено­мен правової дійсності досліджується на рівні спеціальної юри­дичної науки. Наука адміністративно-процесуального права -

це особливий вид пізнавальної діяльності, заснований на універ-

Див.: Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес- X., 2001.- С. 6-9; Голосніченко І. ТІ., Стахурськиіі М. Ф. Адміністративний про­цес- К., 2003.- С. 7-25; Ко.чпаков В. К. Адміністративне право України.- К., 1999.-С. 50.

18

сальних законах логіки та філософії, і спрямований на узагаль­нення, систематизацію й творче переосмислення практичного та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері адміністратив­но-процесуальних відносин, з метою подальшого вдосконалення умов її функціонування.

Водночас адміністративно-процесуальне право - це не лише діяльність з пізнання об'єктивних закономірностей існування й розвитку відповідних суспільних відносин, а й упорядкована сис­тема знань, набутих у ході такої діяльності.

Коло питань, що розглядаються цією наукою, є надзвичайно широким - від визначення меж функціонування юридичної галузі до практичних проблем реалізації її окремих норм. Об'єкт науки адміністративно-процесуального права охоплює:

• нормативний, теоретичний, практичний, історичний, прогнос­ тичний та інші значущі аспекти функціонування однойменної га­ лузі права;

• суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду адмі­ ністративних справ уповноваженими органами публічної влади;

• власне, галузеву науку. Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що значною мірою наука вивчає саму себе. Наоч­ ним прикладом цього може слугувати будь-який історичний або порівняльний аналіз теоретичних концепцій, будь-яке визначення поняття науки, її об'єкта, методів і т.д.

Таким чином, структура науки адміністративно-процесуального права помітно відрізняється від структури однойменної галузі. У системі науки є розділи, котрих немає і не може бути в галузі права. Це, насамперед, стосується категоріального апарату. Чинне законодавство не оперує найзагальнішими поняттями: «адміністра­тивно-процесуальне право», «предмет адміністративно-процесуаль­ного права», «адміністративно-процесуальні відносини», «адмініст­ративне провадження» тощо. їх визначення цілком покладається на науку і залежить від неї.

Виключно до компетенції науки слід віднести питання внут­рішньої будови галузі, встановлення її місця у системі вітчизня­ного права. Поза межами нормативного регулювання залишають­ся фундаментальні принципи адміністративно-процесуального права та його функції. Вагоме місце в предметі будь-якої спеціаль­ної науки посідають тенденції і закономірності розвитку відпо­відної галузі. І тут адміністративно-процесуальне право також не

19

становить собою винятку. Не варто забувати про історичний та порівняльно-правовий аспекти, які пролягають далеко за межами функціонування юридичної галузі, проте органічно вписуються в предмет науки.

До сфери інтересів галузевої науки належать не лише нормативні проблеми регламентації відповідного сектора суспільних відносин, а й практика процесуальної діяльності. Цілий ряд її аспектів не охоплений регулювальним впливом адміністративно-процесуаль­них норм. Повна регламентація відносин, які складаються між учасниками адміністративного процесу, є неможливою через їхню надзвичайну різноманітність та багатогранність. Крім того, надмір­на формалізація згаданих відносин неодмінно призведе до суттє­вого гальмування й бюрократизації процесу вирішення адміністра­тивних справ.

Перелік питань, що не належать до змісту адміністративно-про­цесуальної галузі права, але якими опікується однойменна наука, є далеко не вичерпаним. Проте це не виключає тісного зв'язку між галуззю права і наукою.

Еволюція наукової думки супроводжує усе буття юридичної га­лузі. При цьому наука не відіграє роль пасивного спостерігача. Вона визначає концептуальні напрями розвитку галузі у світлі тен­денцій соціального, політичного та економічного розвитку країни. Тільки на основі відповідних теоретичних положень можливо здійснити системний аналіз вразливих ділянок сфери адміністра­тивно-процесуальних правовідносин, з'ясувати їх причини та пе­редумови, визначити оптимальні шляхи їх усунення. Вивчення ба­гатого досвіду світової та вітчизняної юриспруденції дасть змогу уникнути багатьох прорахунків у процесі функціонування й роз­витку галузі права і т. д.

Власне, без наукового обгрунтування не можна навіть ідентифі­кувати адміністративно-процесуальне право як галузь. Адже це потребує чіткого теоретичного уявлення як про принципи форму­вання загальної системи права, так і про критерії виділення у її структурні окремих компонентів.

Щодо зворотного впливу - впливу юридичної галузі на науку, то тут взагалі зайві будь-які коментарі. Адміністративно-про­ цесуальна галузь права становить собою «душу» науки. Без неї спеціальна наука втрачає предмет і будь-який сенс свого існу­ вання. . •;■.•■'_>■%■«■;: -.■ ■;

20

Таким чином, адміністративно-процесуальне право як елемент правової системи та адміністративно-процесуальне право як наука завжди виступають у діалектичній взаємообумовленості та взаємо­зв'язку. Наука адміністративно-процесуального права «виростає» з юридичної галузі, служить їй; у свою чергу, галузь адміністративно-процесуального права організовується і спрямовується наукою.

Як і будь-яка інша наука, адміністративно-процесуальне право використовує відповідні методи дослідження. Метод наукового дослідження - сукупність ідей, принципів, вимог, норм, правил, процедур, засобів та інструментів, спрямованих на пізнання об 'єк-та дослідником.

Загалом, методологічний інструментарій усіх юридичних наук є приблизно однаковим. До нього належать як загальнонаукові, так і спеціально-юридичні методи наукового пізнання:

• спостереження (полягає у систематичному цілеспрямовано­ му вивченні об'єкта);

• абстрагування (відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків та відношень предмета і виділення у ньому декількох рис, які цікавлять дослідника);

• аналіз (дає змогу поділяти предмет дослідження на складові частини);

• синтез (навпаки, припускає з'єднання окремих частин або рис предмета у єдине ціле);

• індукція (становить перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів робиться висновок про усі предмети цього виду);

• дедукція (є протилежністю індукції - висновок щодо конкрет­ ного предмета робиться на підставі знання про загальні властивос­ ті багатьох предметів, до якої він належить);

• системний підхід (полягає у комплексному дослідженні вели­ ких і складних об'єктів як єдиного цілого із узгодженим функціо­ нуванням усіх елементів і частин);

• моделювання (грунтується на використанні моделей - систем, які замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом знань про нього);

• історико-правовий метод (використовується при дослідженні генезису різноманітних правових явищ);

• порівняльно-правовий метод (реалізується шляхом безпосеред­ нього зіставлення визначених аспектів функціонування правових систем різних країн); , -

21

Питання для самоконтролю

- формально-правовий метод (зазвичай використовується при дослідженні змісту юридичних норм, їх структури та співвідно­шення) і т. д.

Якщо юридична галузь адміністративно-процесуального права регламентує кореспондуючі суспільні відносини, а наука адмініст­ративно-процесуального права досліджує адміністративно-проце­суальні явища, то однойменна навчальна дисципліна навчає усьому, що пов'язане з адміністративно-процесуальною сферою: історії, принципам, поняттям, теорії та практиці нормотворення й право-застосування тощо.

Адміністративно-процесуальне право як навчальна дисцип­ліна - це упорядкована згідно з вимогами навчальної методики система знань про однойменні юридичну галузь та науку, опану­вання якою сумовою здобуття юридичної освіти.

Будь-яка навчальна дисципліна завжди характеризується наяв­ністю внутрішньої структури. Проте, на відміну від системи галузі права та системи галузевої науки, система навчальної дисципліни не містить суворо визначеного переліку елементів і не вимагає їх розташування у визначеному порядку.

Структура дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» може достатньо вільно варіювати відповідно до принципів дидак­тики, котрі передбачають якомога доступніше викладання навчаль­ного матеріалу'. Так само може збільшуватись або зменшуватись обсяг зазначеної дисципліни (як правило, це залежить від того, у якому навчальному закладі вона викладається).

Загалом, у структурі навчальної дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» доцільно виділити загальну та особливу час­тини. У рамках загальної частини розкриваються предмет, метод, принципи та функції адміністративно-процесуального права, адмі­ністративно-процесуальні норми і правовідносини, юридичний статус суб'єктів адміністративно-процесуального права, а також інші питання загально-галузевого характеру. Натомість, особлива частина охоплює інформацію про функціонування окремих інсти­тутів галузі адміністративно-процесуального права - адміністра­тивних проваджень.

¹ Дидактика (від грец. сіісіаки'кох - той, що навчає) - розділ педагогіки, який охоплює закономірності засвоєння знань, вмінь та навичок, зміст і структуру освіти, методи й організаційні форми навчання тощо.

22

і 1. Розкрийте поняття науки адміністративно-процесуального права.

2. Визначте основні складові об'єкта галузевої науки.

2. У чому полягає відмінність науки адміністративно-процесуального права від однойменної галузі права?

2. У чому полягає їх зв'язок та взаємообумовленість?

2. Назвіть основні методи пізнання, які використовуються в науці адмініст­ ративно-процесуального права.

3. Охарактеризуйте адміністративно-процесуальне право як навчальну дис­ ципліну.