Питання для самоконтролю

1. У чому розмежовуються поняття «контроль» та «нагляд»? " '

2. Наведіть дефініцію «контрольне провадження».

3. Які ознаки притаманні «контрольному провадженню»?

4. Які види контрольних повноважень притаманні суб'єктам контролю?

5. Визначте стадії контрольних повноважень.

6. Дайте стислу характеристику контрольного провадження.

Глава XVI. Виконавче провадження

Виконавче провадження - це діяльність уповноважених суб 'єк-тів щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані у добровільному порядку.

Виконавче провадження здійснюється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України «Про вико­навче провадження», іншими нормативно-правовими актами, а та­кож рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

До переліку рішень, які підлягають примусовому виконанню, належать:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних та адмініст­ ративних справах;

• судові накази;

~ вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах та справах про адміністративні делікти (у частині майнових стягнень);

• рішення інших суб 'єктів розгляду справ про адміністративні делікти у випадках, передбачених законом;

• рішення, ухвали, постанови господарських та третейських судів; •

• рішення Європейського Суду, іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

• виконавчі написи нотаріусів;

• рішення комісій з трудових спорів; '-^:/ .,:•■,

383

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу;

• рішення органів державної влади у випадках, передбачених законом;

- визнана у встановленому порядку претензія тощо. Суб'єкти виконавчого провадження. Стаття 10 Закону України

«Про виконавче провадження» чітко окреслює коло учасників ви­конавчого провадження. До таких належать:

• державний виконавець;

• сторони (стягувач і боржник);

• представники сторін;

• експерти;

• спеціалісти;

• перекладачі;

• суб'єкти оцінювальної діяльності - суб'єкти господарювання. Крім того, для проведення виконавчих дій можуть залучатися

поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представни­ки органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу служ­бу», примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної вико­навчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, мі­стах (містах обласного значення), районах у містах.

Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, лише на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

З метою реалізації завдань виконавчого провадження державні виконавці мають право:

• одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояс­ нення, довідки, іншу інформацію;

• накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилу­ чати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

• на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кош­ ти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які пере­ бувають на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредит­ них установах, на рахунки в цінних паперах;

384

• викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

• накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і поса­ дових осіб у випадках, передбачених законом;

• при виконанні судових рішень безперешкодно входити на зе­ мельні ділянки, в житлові та інші приміщення боржників — фізич­ них осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, опечатувати ці приміщення, за необхідності примусово відкривати їх в установ­ леному порядку, арештовувати, опечатувати та вилучати належ­ не боржникові майно, яке там перебуває.

Вимоги державного виконавця щодо примусового виконання рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконан­ня цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Окрім державних виконавців, котрі є провідними суб'єктами адіміністративного процесу, ключову роль у виконавчому прова­дженні відіграють зацікавлені сторони - стягувач і боржник. . Стягувач - фізична або юридична особа, на користь чи в інте­ресах якої видано виконавчий документ. У випадках, коли при­мусове стягнення здійснюється в доход Державного бюджету України, стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення.

Боржник - фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рі­шенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягу-вачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може до­ручити участь у виконавчому провадженні одному із співучас­ників.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сто­ рона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. г-

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них

385

виписки, знімати коші, подавати додаткові матеріали, заявляти кло­потання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої до­води, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи, оскаржувати дії (бездіяльність) дер­жавного виконавця з питань виконавчого провадження та користува­тися іншими правами, відповідно до чинного законодавства.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення ви­конавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належ­ність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами тощо.

Заінтересовані сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через пред­ставників. Водночас особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника. Повно­важення представника мають бути підтверджені довіреністю, ви­даною і оформленою відповідно до вимог закону.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досяглії віку 18 років, крім випадків, передбаче­ них законом;

2. особи, щодо яких встановлено опіку чи піклування;

3. судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого прова­ дження;

4. інші особи, які, відповідно до закону, не мозісуть здійснюва­ ти представництво.

Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сто­рін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а за не­обхідності - кількох спеціалістів або експертів, для оцінювання май­на - суб'єктів оцінювальної діяльності - суб'єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка діє^ здатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід робо­ ти у відповідній галузі. ■.■:.,. :

386

Копія постанови державного виконавця про призначення у ви­конавчому провадженні експерта або спеціаліста у триденний строк з дня її винесення надсилається сторонам.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій держав­ний виконавець або сторони (їхні представники) можуть запросити перекладача.

Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний викона­вець надає строк для його запрошення, який не може перевищува­ти 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю по­становою державний виконавець.

До провадження виконавчих дій можуть бути залучені поняті. Присутність понятих у кількості не менше ніж дві особи обов'яз­кова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із:

• примусовим входженням до нежитлових приміщень і схо­ вищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі;

• примусовим входженням до житлових будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них;

• примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, що має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду;

- проведенням огляду, арешту, вилученням і передачею майна. Понятими можуть бути будь-які дієздатні громадяни, які не

мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого про­вадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтроль-ністю.

Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати вико­навчих дій, під час провадження яких він був присутній. Заува­ження понятого підлягають занесенню до акта відповідної вико­навчої дії.

Державний виконавець, експерт, спеціаліст, суб'єкт оцінювальної діяльності - суб'єкт господарювання, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо во­ни є близькими родичами сторін, їхніх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтере­совані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

387

Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Стадії виконавчого провадження. Як правило, у науковій лі­тературі виділяють три стадії виконавчого провадження:

I. Відкриття виконавчого провадження.

II. Здійснення виконавчого провадження.

3. Закінчення виконавчого провадження.

4. Оскарження постанови про закінчення виконавчого прова­ дження.

/. Відкриття виконавчого провадження. Державний викона­вець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача (його представника) про примусове виконання рішення та вико­навчого документа. До переліку виконавчих документів належать:

• виконавчі листи, що видаються судами на підставі рішень, вироків, ухвал, постанов судів;

• рішення, ухвали, постанови судів (у тому числі - іноземних) у випадках, передбачених законом;

• судові накази;

• виконавчі написи нотаріусів;

• посвідчення комісій з трудових спорів;

• постанови органів (посадових осіб), уповноважених розгля­ дати справи про адміністративні правопорушення у випадках, пе­ редбачених законом;

• рішення органів державної влади, прийняті з питань воло­ діння і користування культовими будівлями та майном;

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

• рішення інших органів, установ, організацій, виконання яких за законом покладається на державну виконавчу службу тощо.

Виконавчий документ передається до виконавчої служби безпо­середньо стягувачем або, у передбачених законом випадках, пере­силається державному виконавцю тим органом, яким він був при­йнятий.

Прийняття виконавчих документів здійснюється діловодом відпо­відного підрозділу державної виконавчої служби. Діловод реєструє отримані документи і передає їх начальнику підрозділу держав­ної виконавчої служби не пізніше наступного дня після їх над­ходження. Після цього начальник підрозділу державної виконавчої

388

служби своїм рішенням призначає конкретного виконавця (вико­навців) провадження.

Загальні вимоги до змісту й форми виконавчих документів за­кріплені у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у виконавчому документі обов'язково мають бути за­значені:

1. назва документа, дата видачі та найменування органу, поса­ дової особи, що видали документ;

2. дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3. найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їхнє місцезнахо­ дження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код стягувача та боржника (для юридич­ них осіб), індивідуальний ідентифікаційний код стягувача та борж­ ника (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відо­ мості, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню (наприклад, дата і місце народження боржника, місцезнаходження його майна тощо);

4. резолютивна частина рішення;

- 5) дата набрання чинності рішенням;

' 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою по­садовою особою і скріплений печаткою.

У разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у вико­навчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а та­кож сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Пред'явлення виконавчого документа до виконання здійснюєть­ся у визначені процесуальні строки, пропущення яких виключає по­дальше провадження у справі. Для різних типів виконавчих доку­ментів встановлюються різні строки пред'явлення до виконання:

• виконавчі листи та інші судові документи - пред 'являються до виконання протягом трьох років;

• посвідчення комісій з трудових спорів - протягом трьох мі­ сяців;

• постанови органів (посадових осіб), уповноважених розгля-. дати справи про адміністративні правопорушення,- протягом трьох місяців; —.-лм-.-л'-, «'...-.•.л^- члі.»-жл\№ , >■. -а'.\л • •\\>\.:.&у.^.і*-у»<'ії

389

• рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліц­ твом чи іншим ушкодженням здоров 'я, втратою годувальника тощо) - протягом усього періоду, на який присуджені платежі;

• інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового ви­конання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого до­кумента до виконання, має право звернутись із заявою про понов­лення пропущеного строку до суду, який видав відповідний доку­мент, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

За іншими виконавчими документами пропущені строки понов­ленню не підлягають.

Державний виконавець у триденний строк з дня надходження виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконав­чого провадження.¹ У зазначеній постанові встановлюється строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищува­ти семи днів, а рішення про примусове виселення - п'ятнадцяти днів (у разі відкриття провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів або за­безпечення позовних вимог, строк для добровільного виконання не встановлюється). Крім того, постанова про відкриття виконавчого провадження містить попередження боржника про примусове ви­конання рішення після закінчення встановленого строку зі стяг­ненням з нього виконавчого збору й витрат, пов'язаних з прова­дженням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пі­зніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Якою зволікання у вчиненні виконавчих дій створює загрозу невиконання рішення, державний виконавець постановою про від­криття виконавчого провадження має право накласти арешт на

' Це правило передбачає один виняток, зокрема, у ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» зазначається: «Якщо рішення підлягає негай­ному виконанню, державний виконавеііь відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів ...».

390

майно боржника та оголосити заборону на його відчуження. Од­ночасно з винесенням такої постанови державний виконавець мо­же провести опис і арешт майна боржника.

На стадії відкриття провадження державний виконавець здійс­нює й інші процесуальні дії, спрямовані на забезпечення своєчас­ної та ефективної реалізації виконавчих документів. У літературних Джерелах такі дії називають підготовчими. Зазвичай вони поляга­ють у встановленні місця проживання та роботи боржника, з'ясу­ванні розміру його заробітної плати, повідомленні боржника про день і час примусового виселення тощо.

Так₄ у разі відсутності відомостей про місце проживання (пере­бування) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання ди­тини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце зазначення майна борж­ника за зазначеними виконавчими документами державний вико­навець виносить постанову про розшук майна.

Безпосередньо розшук громадянина-боржника, дитини та роз­шук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутріш­ніх справ, а розшук боржника - юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює Державна виконавча служба (ст. 42 За­кону України «Про виконавче провадження»).

За наявності обставин, що виключають провадження у справі (їхній детальний перелік наводиться у ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»), державний виконавець виносить вмотивовану постанову про відмову у відкритті виконавчого про­вадження. Копія зазначеної постанови у триденний строк надсила­ється сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Заявник має право оскаржити постанову про відмову у відкрит­ті виконавчого провадження начальникові відповідного органу Державної виконавчої служби або до суду протягом десяти днів з моменту її одержання.

//. Здійснення виконавчого провадження відбувається у ви­значені процесуальні строки. За загальним правилом, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання

391

рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення не-майнового характеру - у двомісячний строк. В окремих випадках законодавець встановлює інші строки здійснення виконавчого провадження.

Так, за виконавчим документом про конфіскацію майна, стяг­нення періодичних платежів або забезпечення позовних вимог, державний виконавець зобов'язаний розпочати виконавчі дії у п'яти­денний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчо­го провадження. Деякі інші рішення (наприклад, про стягнення аліментів, заробітної плати, про поновлення на роботі або посаді тощо) підлягають негайному виконанню.

Слід зазначити, що Закон України «Про виконавче проваджен­ня» суворо регламентує не лише загальні процесуальні строки, а й час здійснення окремих процесуальних дій. Відповідно до ст. Зі вказаного Закону, виконавчі дії провадяться державним виконав­цем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визна­чається державним виконавцем (при цьому обов'язково повинні бути враховані пропозиції сторін виконавчого провадження).

Проведення виконавчих дій в неробочі та святкові дні допуска­ється у випадках, коли зволікання неможливе або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника. У нічний час виконавчі дії можуть проводитись лише тоді, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян. Здійснення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, а також у нічний час відбувається виключно на підставі окремої постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного органу держав­ної виконавчої служби.

Починаючи виконувати рішення, державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження і чи були ним здійснені дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження була одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого він був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у вста­новлений строк, державний виконавець зобов'язаний відкласти провадження виконавчих дій та поновити боржникові термін для добровільного виконання рішення.

392

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений строк, державний виконавець складає про це від­повідний акт, який є підставою для закінчення виконавчого про­вадження.

Якщо ж боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його при­мусове виконання.

Примусове виконання рішень здійснюється шляхом:

1. звернення стягнення на майно боржника;

2. звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,, стипендію боржника;

3. вилучення у боржника і передачі стягувачеві певних пред­ метів;

4. вжиття інших заходів, зазначених у рішенні.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, зазначених у виконав­чому документі, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору .

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу зверта­ється на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цін­ності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів тощо.

За відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно. При цьому боржник має право зазначити ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити відповідні вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

¹ При примусовому виконанні рішення майнового характеру з боржника постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі де­сяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна. У разі приму­сового виконання рішення немайнового характеру з боржника-громадянина стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а з боржника - юридичної особи - виконавчий збір у роз­мірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (див.: ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження»).

393

Звернення стягнення на майно юридичних осіб реалізується у визначеній черговості:

у першу чергу стягується майно, яке безпосередньо не викорис­товується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранс­порт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, облад­нання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призна­чені для здійснення виробництва.

Необхідно зазначити, що стягнення за виконавчими докумен­тами не може бути звернено на деякі види майна. Зокрема, не під­лягають стягненню в порядку виконавчого провадження:

• носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні (одяг, взуття, білизна, постіль, посуд, холодильник, меблі, дитячі речі у визначеній законом кількості);

• продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні;

• паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрі­ вання приміщення;

• одна одиниця великої рогатої худоби;

• корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збирання нових кормів;

• насіння, потрібне для сезонних посівів, та незнятий урожай в осіб, які займаються сільським господарством (за винятком зе­ мельних ділянок, на які накладено стягнення);

• інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні тощо).

Встановлення обмежень на стягнення зазначених видів майна є запорукою реалізації конституційної гарантії права кожного гро­мадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України).

394

Звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника. Стягнення на заробітну плату (за­робіток), пенсію, стипендію та інші доходи звертається за від­сутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного по­криття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців поспіль, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.

Відрахування із заробітної плати чи стипендії громадян про­водить адміністрація підприємств, установ і організацій на під­ставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих доку­ментів.

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

Із заробітку боржника до повного погашення заборгованості може бути утримано таку частку:

а) у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою го­ дувальника, та збитків, заподіяних злочином,- п'ятдесят відсотків заробітної плати боржника;

б) за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом,- двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробіт­ної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обме­ження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповно­літніх дітей (у таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати може досягати сімдесяти відсотків).

На допомогу з державного соціального страхування та на допо­могу з безробіття стягнення може бути звернено тільки за рішен­нями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втра­тою годувальника.

395

Умови звернення стягнення на пенсію громадян закріплюються у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону, з пенсії може бути відраховано не більш як п'ятдесят відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти); на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій; на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у зв'язку зі смертю потерпілого; на повернення перепла­чених сум заробітної плати. Розмір відрахування з пенсії обчис­люється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

Стаття 73 Закону України «Про виконавче провадження» закріп­лює перелік виплат, на які не може бути звернено стягнення. До нього належать:

• вихідна допомога, яка виплачується у разі звільнення пра­ цівника;

• компенсація за невикористану відпустку;

• компенсація працівникові витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

• кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

• матеріальна допомога особам, які втратили право на допомо­ гу з безробіття;

• допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; ,-..-:->

• одноразова допомога при народженні дитини; "'"' ■'-'^/і-

• різні види допомог з догляду за дитиною; ^! • ^рг- ■ ■" '•'':''

• допомога на лікування;

• допомога на поховання, а також інші виплати, на які, згідно із законодавством України, не може бути звернене стягнення.

Вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предме­тів. У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у вико­навчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження.

У випадку письмової відмови стягувана від одержання предме­тів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закінчення ви­конавчого провадження.

396

■■/:і.інші примусові заходи виконання рішень, як правило, застосо­вуються з метою виконання рішень у немайнових спорах (про по­новлення на роботі, про відібрання дитини тощо).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Таке рішення вва­жається виконаним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переве­дення. Після фактичного допущення працівника до роботи держав­ний виконавець складає акт про виконання рішення, який є підста­вою для закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні санкції в порядку та розмірах, визначе­них законодавством. Крім того, державний виконавець може звер­нутися до суду з поданням про притягнення боржника до криміналь­ної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України «Невиконання судового рішення».

Під час виконання рішення про відібрання дитини необхідні процесуальні дії провадяться з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, представників органів опіки і піклування. До виконавчих дій можуть долучатись також представ­ники установ освіти та медичні працівники. За необхідності дер­жавний виконавець може звернутися до суду з поданням про тим­часове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом (пе­реважно, це штрафні санкції). При цьому забороняється застосуву-вати будь-які заходи фізичного впливу до дитини, що відбирається.

Примусове виконання рішення про виселення боржника здійс­нюється не пізніше за 60 робочих днів з моменту закінчення строку, встановленого виконавчим документом для добровільного вико­нання відповідного рішення.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у ви­конавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише ті особи, які зазначені у виконавчому документі.

397

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити борж­ника про день і час примусового виселення. Виселення здійс­нюється у присутності понятих за сприяння органів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна державним виконавцем. Про виконання рішення про виселення боржника державним виконав­цем складається акт, який підписується всіма особами, котрі брали участь у виселенні.

Виконання рішення про заборону діяльності об'єднання грома­дян розпочинається за заявою органу, уповноваженого здійснюва­ти легалізацію такого об'єднання, на основі виконавчого докумен­та про примусовий розпуск об'єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до Державної виконавчої служби після офі­ційного повідомлення у друкованих засобах масової інформації про набрання чинності рішенням щодо заборони діяльності об'єд­нання громадян. На підставі такої заяви державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та здійснює необхідні процесуальні дії.

З метою виконання рішення про заборону діяльності об'єд­нання громадян державний виконавець витребовує у його керівни­ків такі документи: оригінали свідоцтва про державну реєстрацію та статуту об'єднання; документи органів внутрішніх справ, які підтверджують знищення печаток та штампів; дані від банківських установ про закриття рахунків; акт з податкової адміністрації про здачу звітності керівним органом об'єднання тощо. У разі невико­нання керівництвом об'єднання громадян зазначених вимог, держав­ний виконавець сам уживає заходів щодо їх виконання (вилучає свідоцтво, статут, печатку, штамп тощо).

Про виконання рішення суду про заборону діяльності об'єд­нання громадян державний виконавець складає акт, який підпису­ють державний виконавець і представник легалізуючого органу. Копії акта надсилаються до суду, який постановив рішення, та ле­галізуючому органу.

///. Закінчення виконавчого провадження. На цій стадії відбу­вається закриття виконавчого провадження, а також повернення виконавчого документа стягувачеві, якщо стягнення не провади­лося або було проведено частково.

Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: 1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рі­ шення суду; і ,

398

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником;

^ 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації

' юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо вико­нання їхніх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової осо­ би), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилуче- * них у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягуваче- ' ві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;

^! 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керую­чому у разі визнання боржника банкрутом;

8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання стягува- " чеві, до суду або іншого органу (посадової особи), які видали ви­ конавчий документ;

10. направлення виконавчого документа за належністю до ін­ шого відділу державної виконавчої служби;

11. в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 40 Закону України «Про виконавче провадження» міс­тить перелік обставин, за яких виконавчий документ повертається стягувачеві без виконання або виконаний частково. Згідно з по­ложеннями цієї статті, виконавчий документ, прийнятий держав­ним виконавцем до виконання, повертається стягувачеві у таких випадках:

• за письмовою заявою стягувача;

• якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і заходи щодо розшуку такого майна виявилися без-

л результатними;

• якщо стягувач відмовився одержати або залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

• якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій;

- якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів не- ... можливо з'ясувати місцеперебування (місце проживання) боржника.

399

Як правило, із закінченням виконавчого провадження припиня­ється чинність арешту майна боржника та будь-яких інших заходів примусового виконання рішення. Виняток становлять випадки по­вернення виконавчого документа стягувачеві, а також до суду або іншого органу (посадової особи), а також направлення виконавчо­го документа за належністю до іншого відділу державної виконав­чої служби. У разі закриття виконавчого провадження за вказаних обставин, раніше застосовані заходи примусового виконання рі­шення не скасовуються.

Закінчення виконавчого провадження оформлюється постано­вою державного виконавця, яка затверджується начальником від­повідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому орга­ну (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється у визначеній черговості. У першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій; у другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; у третю - задовольняються вимоги стягувача та стя­гується виконавчий збір. Сума, що залишилася після повного ви­конання рішення, використовується на сплату штрафів, накладе­них на боржника під час виконавчого провадження. Решта суми повертається боржникові.

IV. Оскарження постанови про закінчення виконавчого про­вадження є завершальною стадією виконавчого провадження. За­значена стадія має факультативний характер - вона здійснюється лише у разі незгоди боржника або стягувача з остаточним рішен­ням у справі.

Сторони виконавчого провадження мають право оскаржити по­станову державного виконавця про закінчення виконавчого прова­дження до старшого прямого начальника органу державної вико­навчої служби, а також до суду. Відповідна скарга подається у письмовій формі й має містити:

• назву органу - суб'єкта розгляду скарги;

• назву (П.І.Б.) стягувача та боржника, їхнє місце проживання (для фізичних осіб) або перебування (для юридичних осіб), а та­ кож назву (П.І.Б.) представника сторони виконавчого провадження (якщо скарга подається представником);

400

• реквізити виконавчого документа (назва, дата видачі, номер тощо);

• зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму закону, яку порушено;

• виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

- підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні до старшого прямо­го начальника органу державної виконавчої служби, розглядається ним у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про за­доволення чи відмову в її задоволенні. У свою чергу, рішення на­чальника органу державної виконавчої служби про відмову в задо­воленні скарги також може бути оскаржене до вищого органу державної виконавчої служби або до суду протягом 10 днів.

Якщо постанова державного виконавця про закінчення вико­навчого провадження або повернення виконавчого документа стя­гувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче про­вадження підлягає відновленню у триденний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Про відновлення виконавчого провадження державний викона­вець виносить постанову, копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову держав­ного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юри­дичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підля­гають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Питання для самоконтролю

1. Наведіть визначення виконавчого провадження. Які рішення підляга­ ють примусовому виконанню?

2. Охарактеризуйте суб'єктів виконавчого провадження.

3. Дайте характеристику окремих стадій виконавчого провадження:

а) відкриття виконавчого провадження;

б) здійснення виконавчого провадження;

' в) закінчення виконавчого провадження та оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження. , : ..- ,

401

Список літератури -

Глава І. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1. Алексеев С. С. Общая теория права.- Т.1.-М., 1982.-360 с.

2. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес- X., 2001.- 336 с.

3. Баландин В. Н., Павлушина А. А. О видах юридического процесса // Правоведение-2002.-№4.-С. 22-33.

4. БахрахД. Н. Административное право.- М., 1997.- 368 с.

5. Голосніченко І. П., Стахурський М. Ф. Адміністративний процес - К 2003.-256 с. ' "

6. Горшенев В. М., Крупин В. Г, Мельников Ю. И. и др. Теория юридичес­ кого процесса / Под общ. ред. В. М. Горшенева- X., 1985.- 191 с.

7. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики/ За заг. ред. В. Б. Авер'янова- К., 2003.- 384 с.

8. Додин Е. В. Доказательства в советском административном процессе - М., 1973.-191 с.

9. Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради України.- 2002.- № 27-28.- Ст. 180.

10. Котюргин С. И. О понятий административного процесса // Сб. ст. адьюнк- тов и соискателей Висшей школи МООП СССР.- М., 1966.- С. 3-8.

1 Х.Лукьянова Е. Г. Теория процесуального права.- М., 2003.- 240 с.

12. Лучин В. О. Процессуальнне норми в советском государственном праве.-М., 1976.-168 с.

13. Масленпиков М. Я. Административно-юрисдикционний процесе-Во­ ронеж, 1990- 188 с.

14. Правознавство / За ред. В. В. Копейчикова- К., 2001- 638 с.

15. Протасов В. Н. Основи общеправовой процессуальной теории - М • Юрид.лит, 1991,-143 с.

16. Салшцева Н. Г. Административньїй процесе в СССР.- М., 1964- 158 с.

17. Сорокіїн В. Д. Административньїй процесе и административно-про- цессуальное право.- СПб., 2002,- 474 с.

\%.Старшов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история перс­пективи- М., 2001.- 304 с.

19. Теория юридического процесса / Под ред. В. М. Горшенева - X 1985 - 191 с. "

20. Тихомиров Ю. А. О концепции развития административного права и процесса//Государство и право.- 1998.-№ 1.-С. 12-14.

21. Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» // Офіційний вісник України- 1999- №21.-Ст.32.

22. Указ Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суд­ дів» // Урядовий кур'єр.- 2004.- № 224.

23. Юридическая процесуальная форма: Теория и практика / Под ред % В. М. Горшенева и П. Е. Недбайла.- М., 1976.- 279 с. |

24. Гуржій Т. О. Адміністративний процес у парадигмі вітчизняного пра­ ва//Вісник Прокуратури-2007-№ 4.-.С. 97-103.

402