Основні проблеми трансграничної неплатоспроможності

Розвиток транснаціональних компаній і банків, зростаючі потоки руху капіталів, товарів і послуг між країнами обумовили проблеми трансграничної неплатоспроможності. Материнські і дочірні компанії функціонують у різних країнах зі своєю специфічною юрисдикцією. Тому у разі неплатоспроможності дочірньої компанії виникає проблема: за законами якої країни регулювати це питання.

Зауважимо, що ні правова теорія, ні правова практика не виробили однакової системи регулювання. Правова невизначеність призводить до колізій, тривалих процесів у прийнятті рішень. Завдання трансграничної неплатоспроможності ускладнюються тим, що в національних законах права кредиторів і боржників різні, сама система регулювання неплатоспроможності організована на підставі різних принципів. Як наслідок, у неплатоспроможного підприємства знецінюються активи, зупиняється виробництво. Така ситуація не може задовольнити ні боржника, ні кредитора.

На практиці питання вирішується з урахуванням належності країн до міжнародних угод, обопільного членства в інтеграційних союзах, історичних та економічних зв’язків і, нарешті, через дипломатичні переговори. Якщо цього немає, то розгляд триває роками.

Теоретичні основи для підготування міжнародних угод

В економічній теорії визначені два підходи до розгляду трансграничної неплатоспроможності:

• перший ґрунтується на теорії єдиного виробництва;

• другий — на теорії рівнобіжних територіальних виробництв¹.

Відповідно до першого підходу всі основні юридичні процедури повинні відбуватися в одному місці (в одній країні), переважно там, де ведеться основний бізнес або розташована материнська компанія. Згідно з другим підходом, юридичний розгляд справи про неплатоспроможність відбувається одночасно в двох або кількох країнах, де розташовані територіальні виробництва. У юридичній літературі робиться висновок, що шляхи розроблення питання трансграничної неплатоспроможності слід шукати в теоретичній доктрині єдиного виробництва.

Зблизити національні закони про неплатоспроможність буде легше на ідеї єдиного виробництва. Ця концепція дає змогу зберегти виробництво, його технологію, застосовувати методи реабілітації і реорганізації, що відповідає макроекономічним цілям країни боржника і країн кредиторів. Проте на практиці під час вирішення питань трансграничної неплатоспроможності враховуються міждержавні відносини, які часто не сприяють проведенню розгляду в одній із країн. У цьому разі відбувається паралельний розгляд питання у двох-трьох або більше країн залежно від розміщення виробництва.

Необхідно зазначити, що в розглянутих вище національних законах є деякі положення про регулювання трансграничної неплатоспроможності. Так, німецькі суди можуть визнати іноземні судові рішення стосовно активів, що перебувають на території Німеччини. У США суд за заявою іноземної фірми може порушити справу про неплатоспроможність додатково до іноземного розгляду, примусово виконати судове рішення щодо боржника, передати іноземній фірмі або її представникові майно неплатоспроможної особи. У Великобританії для захисту місцевих кредиторів може бути відкрито повний або додатковий до зарубіжного розгляд. Французькі кредитори, що мають активи на території Франції, можуть порушити справу про неплатоспроможність стосовно будь-якого боржника. Національне законодавство захищає інтереси національних кредиторів.