Кругообіг заощадження — інвестиції — заощадження

Як уже зазначалося, заощадження утворюються у всіх суб’єктів ринкових відносин — держави, місцевих органів влади, домашніх господарств, господарських одиниць будь-яких форм власності й організації виробництва. Водночас усі вони є інвесторами. Отже, відбувається рух грошових потоків: від заощаджень до інвестицій і знову до заощаджень (рис. 12.2).

Вільні грошові кошти-заощадження, які вивільнюються з процесу виробництва і споживання, акумулюють фінансові й кредитні інституції. Однак якщо економічна чи політична обстановка в країні нестабільна або якщо інфраструктура фінансового ринку недостатньо розвинена, частина заощаджень вивозиться за кордон або перетворюється в скарби — золоті злитки, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, антикваріат, іноземну валюту. При цьому може виникнути такий парадокс, що за значних сум заощаджень у країні формуються лише дуже обмежені суми позичкового капіталу, можливості інвестування скорочуються. Якщо галузі економіки в країні привабливі для інвестування, то заощадження можуть припливати з-за кордону.

В економіці відбувається рух грошових потоків від заощаджень в інвестиції, що стимулює економічний розвиток і зростання добробуту (рис. 12.2). Заощадження поміщаються в реальні й фінансові активи, їх раціональне використання стимулює зростання прибутку в агентів економічних відносин, відбувається розширення зайнятості, збільшуються доходи домашніх господарств, що сприяє зростанню заощаджень і відповідному збільшенню інвестицій в економіку. Проте якщо цей процес ламає економічна криза, тоді весь рух може стати зворотним.

Рис. 12.2. Кругообіг заощаджень і інвестицій

12.3. Регулювання ринку капіталів Загальні принципи законодавчого регулювання фінансового ринку

Фінансовий ринок — найбільш регульована сфера фінансової системи. Як відзначають американські автори, у США фінансовий ринок, з одного боку, є найвільнішим ринком із погляду введення інновацій, з іншого — він найбільш регульований ринок у світі¹. Сучасний глобалізований, інтернаціоналізований фінансовий ринок не може функціонувати без державного втручання. Величезні обороти фондових бірж і позабіржових систем передбачають введення обов’язкових норм, правил і принципів організації торгівлі цінними паперами.

Практика державного втручання в організацію торгівлі цінними паперами і нагляду за операціями показує, що однією з її основних цілей є захист майнових прав інвестора.

Інвестор — найважливіший суб’єкт ринку. Для того щоб продати акції й облігації, посередник компанії повинен знайти на ринку покупців цих цінних паперів, тобто інвесторів. Якщо вони не будуть захищені державою, їхні заощадження, як уже зазначалося, будуть перетворені в скарби або вивезені за кордон. Тому ухвалюються закони щодо недопущення відпливу заощаджень за кордон, створення сприятливих умов для їх акумуляції у фінансових інституціях, для інвестування у фінансові активи усередині країни.

Як відзначає англійський економіст А. Адамс, можна виділити дві основні вимоги до організації успішного захисту інтересів інвесторів, котрі вкладають свої гроші у фінансові активи. Перша полягає в тому, щоб створити умови для ефективного функціонування ринку, по можливості без упередження стосовно якогось певного суб’єкта ринку. Друга вимога передбачає заходи, які б захищали інвестора, а також торговця цінними паперами від того, щоб вони не стали жертвами шахрайства¹.

Організація державного регулювання фінансового ринку пройшла дві стадії розвитку. Перша почалася після світової економічної кризи 1929—1933 р., її особливість — прийняття законів про цінні папери. Друга стадія в США починається з 1938 р., у Великобританії — із 1986 р. На цій стадії в систему регулювання фінансового ринку були допущені недержавні саморегулюючі організації.