212. Суть концепції економічного мислення і поведінки людини в суспільстві

Економіка, на відміну від техніки, медицини, біології, географії, математики, фізики тощо, має невидимий механізм дії. Проте життя видає на поверхню наслідки дії економічних механізмів: гроші, то­вари, ціни, безробіття, інфляцію та ін.

Томас Гоббс (1588 — 1679), автор книги «Левіафан, або Матерія, форма та влада державна, церковна та світська» [29, с. 115] так розумів механізм за­гального співробітництва: «Люди настільки заклопотані самозахистом і задоволенням особистих потреб, що тільки СИЛА (або загроза її застосування) може примусити їх утримуватися від постійних нападів один на одного». Тому Гоббс вважав державу од­ним із засобів примусу людей до суспільного співробітництва, ут­римання від насильства, від захоплення чужої власності. В XVII ст., як відомо, в Європі панувала економічна філософія МЕРКАНТИЛІЗМУ, згідно з якою чим більше золота, товарів, землі мала країна, тим багатшою вона була (цей погляд став однією з причин колоніальних загарбань).

Але вже Адам Сміт (1723-1790) вважав, що в основі механізму суспільної координації лежить економічний спосіб мислення (ЕСМ), що не залежить від держави та уряду. Хоч і не він вперше використав термін «економічний спосіб мислення», але його тала­новита метафора щодо «невидимої руки», яка керує суспільними явищами, відіграла значну роль у формуванні економічної філософії капіталістичного типу.

У 1776 р. А. Сміт у книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів» розкрив ЕСМ як метод всебічного дослідження змін, що відбуваються в суспільстві. Пол Хейне роз­глянув ЕСМ вже з позицій 1982 року. На мою думку, П. Хейне є та­лановитим популяризатором ідей економічного способу мислення. Його твори можуть бути прикладом того, як треба вчити основам економіки. Ось чому є сенс і майбутнім бакалаврам, і майбутнім вчителям ознайомитися з основними тезами П. Хейне.

Хейне винайшов цікаву аналогію для розуміння ЕСМ: доро­жній рух в години «пік».

Дійсно, всі водії мають різні цілі, інтереси, маршрути, швидкос­ті, нічого не знають один про одного. Об'єднує всіх те, що кожен з них має бажання уникнути аварії і кожен знає правила дорожнього руху. Пол Хейне сформулював правила гри або «правила дорожньо­го руху», яких дотримуються різні суспільні механізми координації (бізнес, уряд, наука, сім'я, школа). Найважливішими є права влас­ності, які встановлюють, що кому належить, і точно визначають, який вибір зробить індивід, виходячи з власних інтересів.

«Правила дорожнього руху», які називає П. Хейне [128, с. 28], вважаються класичними у визначенні управлінських пріоритетів.

_

Пол Хейне вважав обов'язковою саме цю послідовність. Він казав: «Ви повинні чути запах диму до того, як його побачите...»

Економічна теорія стверджує, що, діючи у власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших, а суспільна коор­динація — це процес безперервного взаємного пристосування до змін у чистій вигоді, які виникають у результаті їхньої взаємодії. У кожному суспільстві, де існують гроші, людина прагне мати їх по­більше тому, що гроші розширюють можливості досягнення влас­них (не завжди егоїстичних) інтересів. І це допомагає передбачити людську поведінку.

Якщо співвідношення між зиском та витратами на якусь дію збільшується, то люди виконують цю дію частіше, якщо зменшуєть­ся — рідше. Тобто гроші — це мастильний матеріал механізму спі­вробітництва.

На рисунку 13 ми спробували відобразити чотири взаємозв'язані особливості економічного способу мислення, котрі П. Хейне виді­ляє як головні (на тлі конфліктуючих інтересів і необхідності взаєм­ного пристосування).

_

Ринкова економіка в розвинених країнах сформувалася в цілісну систему тільки внаслідок створення в її надрах суспільних регуля­торів конкурентної поведінки економічних суб'єктів.

Ці регулятори гарантують свободу економічної діяльності кожному суб'єкту, але зумовлюють практичну неможливість монополізації економіки окремими суб'єктами або їх угруповуваннями. Ефективні системи господарського механізму балансують як власні інтереси особистості, так і інтереси суспільства, спираючись на правову систему (право власності); культуру підприємництва; систему обліку.

Ще А. Сміт у вже згадуваному творі показав, що особистий інтерес кожної окремої людини як члена суспільства, яке ґрунтується на поділі праці, веде до зростання багатства всієї країни. Важливими передумовами цього є: власність, конкуренція, ринок, підприєм­ницьке середовище.

Повертаючись до «невидимої руки» А. Сміта, принагідне спробу­ємо з'ясувати, що саме важить більше для успіху: щасливий випа­док чи наполеглива праця (рис).

_

Учитель економіки також має зробити «видимим» механізм ре­гуляції економічної поведінки людини. Як саме? Це основна проб­лема методики викладання основ економіки.

Цікаву притчу про економічне мислення та поведінку розповів студент А. Дюкель. «Чому євреї не живуть у Вірменії?».

«Один єврей вирішив шукати нові землі. Приїхав він до Вірменії на ішаку. (Скотина добра, винослива, мало їсть. Економна!) О, Вір­менія! Благодатний край! Тепло! Їжі багато! «Добре було б оселити­ся тут із своєю родиною. А цікаво, які тут люди живуть?» — мірку­вав єврей. Бачить, біжить по дорозі хлопчик. «Ну, — думає, — які діти, такі й дорослі». Покликав єврей хлопчика, дав йому 4 копійки і каже: «Ось тобі гроші, нагодуй за них мене, мого ішака, та щоб і на майбутнє залишилось». Хлопчик взяв гроші та побіг. Через п'ять хвилин він повертається з кавуном і каже: « Кавун з'їж сам, ішаку віддай кірки, а зернятка посади на майбутнє. ЦЕ коштує дві копійки, а ще дві копійки я беру собі за послугу...» Узяв єврей кавун та по­думав: «В цій країні нам нічого робити». Ось чому євреї не живуть у Вірменії».

Ви зрозуміли, напевно, що не треба шукати в цій притчі чогось об­разливого для євреїв чи вірмен, а лише підтвердження того, що пока­жчиком економічної культури країни є економічна поведінка дітей.

Приклад реальної економічної поведінки наводить студентка А. Скитева. В Латвії у відповідь на необгрунтоване підвищення плати за проїзд у міському транспорті рижани зробили так: кожний, хто виходив з автобуса чи тролейбуса, передавав свій квиток тому, хто заходив. За кілька днів під впливом такого цивілізованого засобу економічного протесту колишні ціни було відновлено.