84. Стимули навчання та їх види.

Стимулювання навчання (від лат. збуджую) – спонукання учнів до активної навчальної діяльності. В укр. Школі ґрунтується на виробленні правильних мотивів навчання. У дітей виховують усвідомлення важливості й необхідності знань для життя в сучасному суспільстві. З цією метою при вивченні кожого навчального предмета розкривається історія науки і праці, виховується любов до праці. Ця робота ведеться відповідно ло вікових особливостей учнів, враховується, що на кожному новому ступені навчання зростає їхня свідомість і здатність до абстрактного мислення.

85. Активізація навчальної діяльності: поняття, призначення, методи і прийоми.

Для того, щоб активізувати навчальну діяльність слід у формах організації спільноі діяльності суб'ектів пізнання розгорнути в модельно­му вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну діяльність в мак­симально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну діяльність. Знания при цьому засвоюються не заради самого засвоення або успішного складання екзаменів

За такої організації навчання перехід від навчальної діяльності до професійної забезпечується поступовою трансформацією мотивів з навчальних у професійні Накладення системи нових знань, що їх потрібно засвоїти, на своерідну матрицю типових професійних ситуацій, оріентація на предметний і соціальний зміст прак­тичної діяльності якраз і забезпечуе виникнення пізнавальних і професійних мотивів та інтересів студентів, осмисленість засвоення знань, активну позицію по відношенню до свого загального та про-фесійного розвитку.

Модульна структура організаціі навчання, що передбачае розподіл материалу дисципліни на логічно завершені відносно автономні мо­дулі — частини теоретичного, практичного та дослідницького ха­рактеру з відповідними системами навчально-пізнавальної діяльності, інформаційно-методичного забезпечення, діагностики та контролю навчального процесу, вимагае чіткого визначення обсягу навчально­го материалу, обсягу індивідуальних завдань, вимог до знань та вмінь, які студент має отримати и продемонструвати. Усе це сприяе систематичній ритмічній роботі студентів, планомірному засвоенню на­вчального матеріалу, а також дае змогу урізноманітнювати викорис­тання форм та методів навчальної діяльності шляхом створення методичних систем, що забезпечують досягнення мети навчання.

У процесі реалізації описаної технологи навчання переосмислюються і перебудовуються всі форми навчальної діяльності студентів: лекції семінари, організація самостійної роботи, система контро­лю і оцінювання знань студентів, заліків і екзаменів, взаемовідносини викладачів і студентів. Лекції інформативного характеру втрачають своє виняткове значения, що вони його мають в умовах традиційного навчання. Перевага надаеться концептуально-аналітичним, проблемним, оглядовим та настановчим лекціям. Широко використовуються такі типи лекцій, як: лекції-бесіди (діалог з аудиторіею), лекції з елементами колективного дослідження, лекції з аналізом конкретних ситуацій і т. ін. Застосування прийомів активізації навчальної діяльності студентів дозволяе виявити наявний рівень їхніх знань і досвіду, підвищити ефективність сприйняття нав­чального матеріалу, забезпечуе розвиток аналітичного мислення, зв'язок теорії з практикою.

86. Мотивація, стимулювання та активізація навчальної діяльності: порівняльна характеристика.

2)Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинкік людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що неприпусти. Мотив - це будь-яке психічне явище, то збуджує до дії, а стимул - явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, але за умов, що його буде «перероблено» особистістю і відображено свідомістю. Через це один і той самий стимул у різних особистостей може викликати різні мотиви.

Для того, щоб активізувати навчальну діяльність слід у формах організації спільноі діяльності суб'ектів пізнання розгорнути в модельно­му вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну діяльність в мак­симально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну діяльність. Знания при цьому засвоюються не заради самого засвоення або успішного складання екзаменів

89. Прийоми і методи стимулювання і мотивації авчальної діяльності.

К таковым относятся методы форми­рования познавательных интересов и методы, направленные на фор­мирование чувства долга и ответственности в учении.

Методы формирования познавательных интересов требуют при­менения таких приемов: создания эмоционально-нравственных си­туаций, ситуаций занимательности, занимательных аналогий, удив­ления (вследствие необычности приведенного факта, парадоксаль­ности опыта и т. п.); сопоставления научных и житейских толкований, например явлений природы. Важнейшим приемом этих методов яв­ляется эмоциональная, яркая, в какой-то мере художественная речь педагога, которая увлекает слушателей и стимулирует их учебно-по­знавательную деятельность.

Ценным методом стимулирования интереса к учению может быть метод познавательной деловой игры. Для образова­ния игры важны прежде всего тем, что могут активизировать учебный процесс, а также служат средством развития теоретического и практического мышления, актуализации знаний.

К методам стимулирования и мотивации учения относится метод создания познавательного спора (учебные дискуссии, учебные диспуты). Его назначение — создание повышенного интереса к теме. Включе­ние обучаемого в ситуации научного спора не только углубляет, его знания, но и вызывает на этой основе особый интерес к учебе.

Как видим, познавательный интерес к учению возникает не сам по себе;

он зависит от тех потребностей и мотивов, которые побуждают человека к деятельности. Мотивационная сторона процесса учения имеет три группы мотивов: внешние (поощрение и наказание); со­ревновательные (успех в сравнении с кем-то или с самим собой); внут­ренние (раскрываемые как поле для плодотворной деятельности). Внутренние мотивы обеспечивают наиболее стойкий интерес к уче­нию. Поэтому правильное понимание мотивации служит необходи­мой предпосылкой продуктивной работы преподавателя, который, используя инновационные методы и подходы к обучению, активизи­рует, целенаправленно развивает и углубляет познавательный инте­рес к изучаемому предмету, вовлекая обучаемых в эксперименталь­ную деятельность, применяя формы и методы активного обучения (проблемного и других видов).

В развитии и углублении познавательных интересов обучаемых немаловажное место занимают методы и приемы самостоятельной работы студентов. К ним относятся методы работы с учебником, справочной литературой, выполнения заданий по алгоритму, прове­дения опытов, анализа обучаемыми незнакомых для них ситуаций, генерирования субъективно новой информации, методика написания курсовых и дипломных работ.

90. Зміст навчання та його основні функції.

Зміст освІти — один із головних елементів у структурі процесу навчання.

Це категорія історична: вона змінюеться під впливом розви­тку виробництва, науки, культури, а також у зв'язку з прогресом дидактики і методик, історичною є й теорія змісту освіти.

Наведемо кілька визначень поняття «зміст освіти»:

«Під змістом освіти розуміється система знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у них світогляду і моралі та відповідну до них поведінку, готує їх до життя і праці».

«Зміст освіти являє собою точно окреслене коло систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою для всебічного розви­тку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів».

Визначень змісту освіти існує кільканадцять, але вони за своїм категоріальним наповненням суттево не відрізняються від наведених.

Проблема змісту освіти знайшла теоретичне обгрунтування в концепції Лернера. Вихідне положения ціеї концепції полягае в тому, що глобальна функція навчання — передавання моло­дому поколінню змісту соціальної культури для її збереження (Відтворення) і розвитку.

Індивід стає особистістю, оволодіваючи цим змістом соціального досвіду.