43. Поняття про емоції. Інформаційна теорія емоцій п.Симонова.

Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значу­щість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Найхарактерніша ознака емоцій — їх суб'єктивність. Якщо сприй­няття і мислення дозволяють людині до певної міри об'єктивно відо­бражати навколишній і незалежний від неї світ, то емоції відображають лише суб'єктивне ставлення її як до себе, так і до навколишнього світу. Саме емоції відображають особисту значущість пізнання через натх­нення, пристрасність та інтерес.

Емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або зга­дуються. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.

Інформаційна теорія емоцій

Інформаційна теорія (П.В.Симонов) — сила та якість людських емоцій визначаються силою потреби та оцінкою можливостей її задо­волення у конкретній ситуації.

Інформаційна теорія узагальнюється формулою :

Е=-П(Ц)*(Н-С),

де Е — емоція; - П(Ц) — потреба (ціль), знак «-» застосовується тому, що потреба (ціль) постає як збудження, від'ємне в біологічному розумінні для організму (щось необхідне, а воно відсутнє);

Н — інформація, прогностичне необхідна для організації дій щодо задоволення цієї потреби, досягнення мети;

С — інформація, яка може бути використана в конкретній ситуації (ситуативна інформація) для цілеспрямованої поведінки. Термін «ін­формація» застосовують у широкому розумінні — відомості, їхня зміс­товна цінність, приріст відомостей, досвід тощо.

Можна викласти п'ять основних наслідків використання формули інформаційної теорії емоцій:

1. Е = О, якщо П (Ц) = О; емоції не виникають за умов відсутності потреб (цілей) і зникають при їх задоволенні (досягненні).

2. Е = О, якщо Н = С; емоції не виникають (або суттєво послаб­люються) у повністю поінформованій системі навіть при досить значних П (Ц); емоції не можна пов'язувати лише з фактом потреби (її семантикою: голод, спрага, небезпека тощо), вона має прагмати­чну природу і існує в системі «потреба (ціль) — дія — задоволення (досягнення)».

3. Е > 0, якщо С > Н; емоція позитивна за умов, що ситуативна ін­формація (С) переважає прогностичне необхідну (Н); позитивна емоція тим більша, чим більша поінформована система.

4. Е < 0, якщо Н > С; емоція стає негативною за умов непоінформо­ваності або інформації, недостатньої для задоволення потреб, досяг­нення цілей.

5. Поінформованість системи «потреби (ціль) — дія — задоволення (досягнення)» не тільки впливає на знак емоції, а й змінює її знак у процесі зміни стану інформаційного забезпечення діяльності.

42. Мова та мовлення.

Мова — суспільне зумовлена система словесних знаків, яка виник­ла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, ви­раження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя ін­телектуальної діяльності.

Мова складається із знаків (слів), що зумовлюють єдність значення, забезпечують людині можливість класифікації й узагальнення образів, предметів, явищ, відношень тощо.

Крім загального значення, слово для людини стає носієм особистісного змісту, оскільки зазнає суб'єктивної інтерпретації залежно від хара­ктеру участі в її діях образу, позначеного словом предмета.

Як засіб спілкування мова розвивалася паралельно з розвитком людства, і в її граматичній структурі відображається загальна для люд­ства логіка взаємодій людей. Саме тому унікальні особливості кожної мови пов'язані з історичним розвитком народу, який говорить цією мо­вою. Коли людина оволодіває рідною мовою, то вона отримує слова — поняття — символи у готовому вигляді, що зумовлено історичним роз­витком народу — носія своєї мови.

Мовлення — процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення здійснюється певною мірою з дотриман­ням законів і правил цієї мови Закони і правила кожної мови, в свою чергу, виводяться з мовної прак­тики людей. Мовлення, таким чином, служить основою створення мови і є формою актуального її існування.

Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійсню­ватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зо­внішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.

Внутрішнє мовлення — це різновид мовної діяльності, що висту­пає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння.

Мовлення є формою існування мови, то вміння здійснюва­ти різні форми мовної діяльності визначають найсуттєвіші якості осо­бистості, що мають прояв у різноманітних ситуаціях і сферах життєдія­льності людини. До основних характеристик цих якостей особистості належать такі мовленнєві вміння: вміння читати вголос, вміння пись­мової мови та вміння читати «про себе».

Читання вголос пов'язане з умінням відтворювати звукову форму слів за їх літерно-графічним зображенням.

Оволодіння письмовою формою мови спирається на графічну сис­тему літерних знаків та правил орфографії. Особливістю письма є роз­бірливість почерку і точність передачі текстової інформації, одиниць мови і мовлення.

Читання «про себе» або мовчки — складний вид мовної діяльності з такими ознаками, як сприйняття тексту, його розуміння.