4.Становлення і розвиток особистості.

Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві.

Для розуміння глибинних процесів розвитку та формування особис­тості бажано сприймати як аксіоматичні такі висновки-твердження провідних психологів:

• особистістю людина не народжується, а стає;

• властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність,

• індивіда відповідати на певні об'єктивні впливи адекватними психіч­ними діями;

• психічні властивості особистості водночас і виявляються в її пове­дінці, діях та вчинках і формуються ними;

• властивості особистості проявляються у діяльності і стають її при­чиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком;

• особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми;

• вирішальним фактором формування особистості є повторні дії в структурі діяльності за умови, що виникає постійна потреба у прояві психічних (бажано позитивних) процесів, станів та властивостей;

• властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам'яттю, яка перетворює окремі короткочасні процеси у психічні ста­ни, а їх — у психічні властивості.

В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяль­ність, репрезентується певною системою неперервних зв'язків; психіч­ні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.

5.Основні підходи до опису структури особистості.

Сучасна психологія особистості виділяє такі основні підходи до опису структури особистості:

Системно-структурний підхід, су­тність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукуп­ність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відно­шення зв'язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особис­тості та закони її функціонування.

Структурна теорія особистості розвивалася в роботах Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платанова.

Платонов уявляє структуру особистості як певну ієрархічну побудову, в якій нижчі ступені підпорядковуються і керуються вищи­ми, а вищі включають у себе нижчі й спираються на них. За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має чотири підструктури:

Перша підструктура — це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання.

Друга підструктура — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологі­чними властивостями.

Третя підструктура форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості.

Четверта підструктура — біологічно зумовлена (темперамент, ві­кові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.

Особливістю класифікації Платонова є те, що ієрархія і субординація основних підструктур особистості взаємопов'язані з відповідними видами формування властивостей кожної підструктури: тренування — вправи — навчання — виховання.

В робо­тах Мерліна вважається, що структуру особистості не можна характеризувати як систему, що складається з певних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості. Одні з них (наприклад властивості темпераменту), взагалі не вважаю­ться властивостями особистості, а інші (характер, здібності, спрямова­ність) уявляються не як різні «підсистеми, а як різні функції одних і тих самих властивостей особистості.

Структурні моделі особистості Ананьєва і Ковальова схожі з попередніми моделями. Тут також використовується принцип ієрархічного упорядкування рівнів відповідно до прояву в них біологі­чних і соціальних властивостей особистості.

Зауваження Мерліна про те, що в якості висхідних елементів структури особистості мають бути її властивості, оскільки кожна властивість водночас виражає і спрямованість, і характер, і здібності, і формується в діяльності та тією чи іншою мірою є біологіч-но-генозумовленою.

З позиції практичної психології діяльності доцільно спирати­ся на прагматичний підхід, коли цінність знань (понять, суджень, умовиводів) визначається корисністю для людини, наслідків дій, що базуються на цих знаннях.