3. Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародна валютна система представляє собою сукупність валютно-грошових та кредитних відносин між суб’єктами різних країн, що діють на міжнародних золотовалютних ринках з приводу обміну валют, купівлі-продажу золота, проведення міжнародних розрахунків і кредитних операцій.

Основними елементами цієї системи є комплекс міжнародних платіжних засобів у поєднанні національних, іноземних та міжнародних валют, прядок обміну валют, у т.ч. валютні курси, валютні паритети та умови конвертованості валют; регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків: сукупність принципів, правил і норм, що діють на міжнародних ринках валюти і золота; мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахунки і кредитні операції, а також механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту.

Складовою міжнародної валютної системи є міжнародні валютні відносини, що існують між суб’єктами різних країн і міжнародними фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Основними етапами розвитку міжнародної валютної системи були система золотого стандарту, що сформувалася на початку ХІХ ст., система золотодоларового стандарту, юридично закріплена на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. У 1969 р. країни – учасниці Міжнародного валютного фонду домовились про створення міжнародної грошової одиниці – СДР – спеціальні права запозичення) та Ямайська валютна система, головні принципи якої були розроблені у 1976 р. До таких принципів належать:

• Перехід до “плаваючих” курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу.

• Юридичне закріплення процесу демонетизації золота, скасування офіційної ціни на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритет будь-яких обмежень для його) приватного використання.

• Посилення міжнародного валютного регулювання, зокрема через МВФ, вплив на механізм “плаваючих курсів”

У межах світової валютної системи найповнішого розвитку набула регіональна валютна система країн ЄС.

З 1 січня 1999 р.)було запроваджено євро спочатку у безготівковий обіг, а відтак – у готівковий

Механізм функціонування міжнародних валютних відносин розривається на валютному ринку.

Валютний ринок – це система міжнародних валютних відносин щодо організації та купівлі-продажу національних, іноземних і колективних міжнародних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Об’єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в іноземній валюті.

Операції на валютному ринку. Основні види валютних операцій:

• на умовах СПОТ,

• форвардного типу.

Операція СПОТ (англ.spot – наявний, оплачуваний) – валютна угода, за якою постачання валюти здійснюється, зазвичай, протягом 24 годин.

Відповідно до цього встановлюється і валютний курс СПОТ, який є базовим курсом на момент укладання угоди. Різниця в часі між постачанням і оплатою валюти зумовлена необхідністю проведення банківських розрахунків. Форвардна операція (англ. Forward – вперед) – позабіржова термінова угода, за якою рахунок здійснюється через певний час на заздалегідь узгоджену дату.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

На валютний курс впливає чимало чинників: стан платіжного балансу; рівень інфляції; співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти; міграція капіталів між країнами; політична стабільність; економічна кон’юнктура; стійкість валюти і довір’я до неї та інші. На незначному проміжку часу на курс впливають і психологічні чинники.

Валютна політика – складовий елемент державної економічної політики, вона безпосередньо пов’язана із зовнішньоторговельною політикою.

Валютна політика – це сукупність заходів (економічних, політичних, правових, організаційних), які здійснюють державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин і втілюють у валютному регулюванні.

Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності країни відіграє валютне регулювання. Валютне регулювання – діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, впливу на валютний курс національної валюти, а також контролю за валютними операціями, в тому числі за використанням іноземної валюти.

При регулюванні валютних курсів широко використовують методи девальвації та ревальвації національної валюти. Ревальвація означає підвищення обмінних курсів національної валюти для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку і стимулювання імпорту товарів та припливу іноземних інвестицій. Валютна інтервенція – значний цілеспрямований вплив центрального банку на операції на валютному ринку, передусім на валютний курс через купівлю – продаж великих партій власної або іноземної валюти.

Валютні обмеження - система нормативних правил, встановлених у законодавчому або адміністративному порядку і спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями.

Основними видами валютних обмежень є:

• заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

• обов’язковий продаж(або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом;

• регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (впровадження особливого порядку на цю операцію) та ін.;

• ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

Важливу роль у валютному регулюванні належить валютному законодавству. Таке законодавство означає сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями.

Одним із методів активного впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу. Цей баланс характеризує співвідношення сум фактичних платежів, які здійснює країна за певний період (переважно, за рік), і суми платежів, отриманих країною з-за кордону. Дохідна частина цього балансу містить валютні надходження від зовнішньої торгівлі, фрахтування суден, капіталовкладень за кордоном, доходів від іноземного туризму, валютно-кредитних операцій тощо. За активного платіжного балансу до країни надходить з-за кордону більша сума платежів, ніж вона виплачує сама.

Важливою складовою платіжного балансу є торговельний баланс, який у свою чергу, складається з чистого експорту товарів і послуг, доходів від інвестицій, переказів, а також балансу міграції капіталів(їх припливу і відпливу).

Однією з цілей міжнародного валютного регулювання є досягнення міжнародної валютної ліквідності (платоспроможності) – здатності окремої країни, низки країн або всіх країн безперебійно оплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами.

Для окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу. Він визначається співвідношенням суми платежів, які країна зобов’язана виплатити іноземним кредиторам за певний період, до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг.

Сучасна світова валютна система найкраще функціонує за наявності в ній конвертованих валют.

Конвертованість валюти та умови її забезпечення. Нині у світі налічується понад 310 найменувань національних грошей, проте лише приблизно 20 держав мають повністю конвертовану валюту. Крім того, майже 50 країн мають різні форми частково конвертованих валют.

Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка вільно (через купівлю-продаж) обмінюється на іноземні валюти, виконує функції світових грошей, тобто вільно використовується у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють дві основні форми конвертованої валюти: 1) вільна або повністю конвертована і 2) частково конвертована.

Повністю конвертована валюта означає, що кожна особа (іноземна і вітчизняна, фізична і юридична) має право обмінювати будь-яку кількість своєї національної валюти на іноземну вільно конвертовану валюту, розрахуватися нею за експортно-імпортні операції, депонувати її в національних банках, використовувати для створення різних фінансових активів (цінні папери тощо) та купувати державні та приватні цінні папери.

Частково конвертована валюта (обмежена конвертованість) означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільного використання валюти іноземними особами (юридичними і фізичними) лише в поточних, а інколи лише у зовнішньоторговельних розрахунках.

Крім того, існують неконвертовані валюти, яких з-поміж 310 валют світу переважна більшість. Неконвертованість валют означає, що держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї національної валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених валютних органів.