Тема 9 класифікація ринків

ПЛАН

1. Принципи класифікації ринків.

2. Структура ринку.

3. Проблеми формування ринків в Україні.

1. Принципи класифікації ринків

Класифікацію ринків слід виділяти за двома основними ознаками. По-перше, як певні підсистеми відносин економічної власності між різними суб’єктами, що означає якісний аспект проблеми; по-друге, як основні об’єкти, з приводу привласнення яких формуються та розвиваються відносини економічної власності між суб’єктами у сфері обміну, а отже, як, здебільшого, кількісний аспект.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

1. За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

2. За організацією ринкового обміну – оптовий (біржа, державні закупки), роздрібнений, експортний, імпортний.

3. За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

4. За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

• Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

• Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

• Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Послуга – особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, її неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

• Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

• Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

• Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

• Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

• Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Як зазначалось вище, ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам.

Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятих умовах.

Для продавця свобода полягає в виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необережному виборі умов угоди.

5. За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод, ринок можна поділити на три типи:

   • вільний;

   • нелегальний;

   • регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок. На ньому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений в правових нормах та підтримується державою.

Отже, структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки, внутрішнього ринку, або світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Згідно з принципом матеріалізму класифікацію ринків варто розпочинати з об’єктів ринку.

Найважливішим об’єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70% національного доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.

Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу – за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації.

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг. Так, у розвинених країнах світу частка групи „Б” (виробництво предметів споживання) становить майже 70%, тоді як групи „А” (виробництво засобів виробництва) близько 30%. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об’єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші.

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і ринку засобів виробництва) та ін.

Серед найновіших об’єктів ринку важливу роль відіграють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, „ноу-хау”, тощо, які у своїй сукупності формують об’єкти інтелектуальної власності.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація.

Певну роль серед об’єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований, про що йшлося у попередній темі. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.