Переваги і недоліки ринкового механізму

Таким чином ми розглянули механізм ідеально функціонуючої ринкової системи. Незаперечними є переваги механізму чистої конкуренції:

• ефективний розподіл ресурсів на виробництво необхідних для суспільства товарів;

• можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації (достатньо мати дані про ціну на продукт та витрати його виробництва);

• гнучкість та високий рівень пристосування до нових умов. Так ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту виросли в 4-6 разів.

• оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, впроваджують новітні технології, розробляють нові товари;

• свобода вибору та дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, укладенні угод та т.п.;

• здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів та послуг, більш швидке досягнення рівноваги;

• прагнення розширяти асортимент продукції, покращувати її якість, знижувати витрати і тим самим підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції та т.п.

Але ринок досконалої конкуренції має також ряд недоліків. Він:

• не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

• не має економічного механізму захисту оточуючого середовища. Тільки законодавчі акти можуть змусити підприємців вкладати засоби в екологічно чисті виробництва;

• не може регулювати використання ресурсів, які належать всьому людству, наприклад рибних багатств океану;

• ігнорує іноді потенційно негативні, іноді руйнівні наслідки діяльності підприємців, викликані прагненням отримати доход. Наприклад, виробництво пестициду ДДТ було заборонене ще в 1960 році, а США виробляли його аж до 1972 року. Іншим прикладом є виробництво електроенергії на атомних станціях;

• не створює стимули для виробництва товарів та послуг колективного користування (дороги, дамби, освіта, суспільний транспорт та т.п.);

• не гарантує право на працю та доход, не забезпечує перерозподіл доходу, відтворює соціальну нерівність;

• не забезпечує фундаментальних досліджень в науці;

• орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Наявність у ринкового механізму суттєвих недоліків викликає необхідність його регулювання, головним чином шляхом втручання держави в економічне життя. Основні функції держави полягають в проведенні макроекономічної політики (антициклічної, антиінфляційної, політичної повної зайнятості) та антимонопольної політики, в наданні суспільних благ та вирішенні соціальних проблем.

3. Конкуренція і монополія

Органічний зв’язок ринку і конкуренції виявляється, по-перше, в тісному взаємозв’язку між ринком і конкуренцією; по-друге, у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності; по-третє, у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін; по-четверте, і в тому, що найважливішою умовою функціонування і розвитку цивілізованого ринку є реальний плюралізм типів і форм власності, що передбачає свободу економічної діяльності господарюючих суб’єктів на основі економічної відокремленості.

Термін „конкуренція” походить від латинського слова „concurrere”, що означає „зіштовхуюсь”.

А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів.

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

• конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

• конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

• конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

• конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

• конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

• конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

• внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

• конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

• випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

• конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

• зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню армії безробітних;

• використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

• міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

Форми та методи конкурентної боротьби на нижчій стадії капіталізму. В сучасній економічній літературі нема чіткого розмежування форм та методів конкуренції, нерідко відбувається їх змішування.

Форма, як категорія діалектики, означає внутрішню організацію, упорядкованість, структуру певної матеріальної системи.

Вільна конкуренція переважала впродовж XVI – XIX ст. Вільна конкуренція – це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

Різновид вільної конкуренції – це чиста конкуренція.

Внутрішньогалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати. Підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами:

• Продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти.

• Виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту).

• Виробляє товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів.

Промислова революція кінця XVIII – початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох переважав процес концентрації особистого чинника.

Концентрація виробництва – зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу – зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Закон концентрації виробництва виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під дією яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва й капіталу, а й на основі їх централізації. Централізація виробництва – збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об’єднання окремих підприємств у одне із загальним управлінням. Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовий вияв такого об’єднання – утворення акціонерних компаній.

Монополія – це окреме наймогутніше підприємство або об’єднання декількох підприємств, що виготовляє переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки.

Матеріально-речовим змістом монополій є найбільші підприємства, на яких зосереджуються такі елементи технологічного способу виробництва, як високий рівень розвитку техніки і технології, наукові лабораторії, найбільша кількість інтелектуальної власності (патенти, ноу-хау тощо), передові форми та методи організації виробництва, найкваліфікованіші кадри.

Суспільною формою монополій є, по-перше, відносини економічної власності між власниками монополістичних підприємств; по-друге, відносини власності з приводу привласнення монополістичною буржуазією частини створеної на малих та середніх підприємствах додаткової вартості через механізм монопольно високих та монопольно низьких цін; по-третє, відносини економічної власності між монополіями і державою щодо вилучення частини прибутків через механізм оподаткування, з одного боку, отримання різноманітних пільг і субсидій з державного бюджету, з другого боку.

Картель – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат – об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест – об єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт.

Багатогалузевий концерн – об’єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об’єднання.

Конгломерат - монополістичне об’єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

Термін „монополія” походить від грецьких слів mono - один і poleo – продаю.

Більш поширена змова чи угода (таємна або відкрита) декількох великих фірм, що дає їм змогу швидше здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки називають олігополією (від грецьк. „олігос” – мало, небагато). Справді, в економіці розвинених країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 великих фірм.

Наслідки монополізації економіки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їхніх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників.

Негативною рисою монополізації економіки є, передусім, практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

Недосконала конкуренція – конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші риси – встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту.

Нецінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Нецінову конкуренцію ведуть, здебільшого, олігополії.

Методи конкурентної боротьби в політекономічному аспекті на вищій стадії капіталізму – це комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності шляхом посилення експлуатації, передусім, інтелектуальної робочої сили, в процесі взаємодії останньої з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку, про які йшлося вище.

Нечесна конкуренція – ведеться, переважно, неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента).