Тема 22 економічна система сучасного капіталізму

ПЛАН

1. Сутність і ознаки змішаної економічної системи.

2. Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.

3. Методи державного регулювання змішаної економіки

1. Сутність та ознаки змішаної економічної системи

Поняття „змішана економіка” запровадили у науковий обіг західні вчені, зокрема американський економіст Е. Хансен. Воно означало, передусім, створення „держави добробуту”, що вимагає від держави певного перерозподілу національного доходу (на відміну від теорії соціально-орієнтованого господарства в інтерпретації Л. Ерхарда) через бюджет, запровадження певних форм національного планування, основою яких є оптимальне поєднання недержавної і державної власності.

Якщо врахувати основні типи та форми власності за умов капіталізму і складові господарського механізму, що на них базується, то змішана економіка передбачає оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності з одного боку, механізму ринкового саморегулювання, монополістичної планомірності і державного регулювання з другого боку, з метою узгодження приватних, колективних і загальнонаціональних інтересів.

Водночас поняттям „змішана економіка” можна характеризувати певне поєднання різних за своєю сутністю економічних процесів, що відбуваються у розвинених країнах світу внаслідок соціалізації економічної системи, дії відповідного економічного закону. Якщо у першому випадку „змішана економіка” відображає поєднання якісно різнорідних явищ і процесів у межах національної економічної системи, то у другому – сутнісно різнорідних (капіталізації та соціалізації).

З приводу цього в західній науковій літературі сформувались дві основні моделі змішаної економіки – ліберальний і соціал-реформістський варіанти.

Згідно з ліберальним варіантом змішаної економіки необхідне проведення важливих інституційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія недержавного і державного секторів, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектору інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найвидатнішими представниками цієї варіантної моделі є американські економісти Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та інші.

Соціал-реформістський варіант змішаної економіки передбачає оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму у прогресивніше суспільство. Його представники – теоретики Лейбористської партії Великобританії, автори концепції демократичного соціалізму.

Найважливішими формами соціалізації власності соціал-реформістської теоретики називають пряме одержавлення окремих галузей або великих компаній через націоналізацію, будівництво державних підприємств і розвиток на цій основі державного підприємництва, створення спільних державно-приватних компаній. Важливо при цьому забезпечити умови та механізм розвитку державної власності в суспільних інтересах. За відсутності демократизації контролю і управління цією формою власності, наявності демократичних інститутів, плюралізму політичних сил та інша державна власність може сприяти посиленню монополізації економіки. Необхідною умовою соціалізації економіки є перетворення державної власності на основу розгалуженої системи демократичного планування.

Значного поширення в деяких країнах Заходу набули реформістські ідеї соціалізації капіталістичної економіки через здійснення спільного (змішаного) державно-приватного підприємництва, зокрема впливу держави на інвестиційну, цінову, промислову політику великих приватних підприємств тощо, завдяки чому відбувається розширення частки державного капіталу. Цей шлях привабливіший (порівняно націоналізацією окремих підприємств і галузей) як з погляду трансформації наявних форм власності, так і щодо створення відповідного механізму регулювання. Доцільно також, на думку реформістських теоретиків, створювати спеціальні державні фінансові інститути, які б скуповували контрольні пакети акцій окремих великих компаній у ключових галузях народного господарства і спрямовували їх на розвиток у загальнонаціональних інтересах.

Ліві соціал-демократи пропонують широко практикувати розвиток децентралізованих форм суспільної власності – регіональної, муніципальної, комунальної та ін. Крім цих методів соціалізації капіталістичної економіки, вони вважають за необхідне розвивати профспілкову, кооперативну та інші форми колективної власності, асоціації дрібних підприємств тощо. Такі форми, на їхню думку, сприяють розвитку самоуправління, залученню трудящих до процесу управління власністю.

Щодо одержавлення національного доходу, то оптимально допустимою є верхня межа до 60-65%. Ця межа майже досягнена лише в Швеції, що є певною мірою кількісним виміром процесу соціалізації її економічної системи. Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, то межі державного регулювання залежать від соціально-економічних меж вилучення податків у осіб найманої праці, прибутків підприємств, капіталістів.

Найбільшу частку в процесі одержавлення національного доходу в більшості розвинених країн світу становлять податки на осіб найманої праці (особистий подохідний податок і податок на соціальне страхування). Наприклад, особистий прибутковий податок у Німеччині, Данії Фінляндії та інших країнах досяг 48%, а в окремих країнах (Франції, Греції) – 13%. Отже, межі державного регулювання економіки залежать від моделі економічної системи (мал.).