Тема 24 закономірності та особливості розвитку перехідних економік

ПЛАН

1. Зміст перехідної економіки, закономірності її функціонування.

2. Моделі перехідної економіки та економічний устрій країн за умов формування соціально орієнтованої економіки

3. Роздержавлення і приватизація у постсоціалістичних країнах

1. Зміст перехідної економіки,

Закономірності її функціонування

Сьогодні у світі існують три основні типи країн щодо системи господарювання. По-перше, це країни розвинутого ринкового господарства, в якому все більше зростає соціальна спрямованість; по-друге, країни ринкового господарства, що розвивається, де ще значне місце мають нетоварні відносини; по-третє, країни, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких знаходиться і Україна.

На нашу думку, саме соціальне орієнтоване ринкове господарювання при всіх позитивних і негативних реаліях є прогресивною формою розвитку людства. Воно стає домінуючим у розвинутих країнах, де поряд з товарно-грошовим ринковим механізмом широко розповсюджене державне регулювання економіки. Сьогодні у світі налічується понад 30 країн з більш-менш розвинутим соціальне орієнтованим ринковим господарством. Серед них існує певна диференціація. Приблизно у 20 країнах панують соціальне орієнтовані ринкові відносини більш високого рівня. Країни, що розвиваються (їх налічується понад 130), здійснюють перехід до такого типу господарювання.

Країни, що визволилися або що розвиваються, утворили особливу групу в ринковій підсистемі всесвітнього господарства після другої світової війни внаслідок розпаду та краху колоніальної системи.

До країн, що розвиваються, відносять молоді політично незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни (в основному латиноамериканські – Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.; азіатські – Непал, Таїланд та ін.; африканські – Ліберія), які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному та політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися

В Азії налічується 39 країн, що розвиваються, серед яких 28 досягли політичної незалежності після другої світової війни. До азіатських країн, що розвиваються, належать усі держави ринкової підсистеми всесвітнього господарства, за винятком Японії та Ізраїлю, які є високо розвинутими країнами. В Африці знаходяться 52 країни, що визволилися, причому 49 з них відносяться до молодих незалежних держав, які досягли суверенітету в 60-70 –ті роки. В цілому на континенті до країн, що розвиваються, належать усі, крам ПАР. Латинська Америка представлена 33 країнами, що розвиваються, з яких 17 досягли державної незалежності після другої світової війни. В Океанії розташовано 9 країн, що розвиваються. В усій цій особливій групі країн світового господарства проживає понад половини населення Землі, і вони займають понад 60% території держав земної кулі.

Сучасне розуміння поняття “країни, що розвиваються”, на відміну від традиційного, більш містке. Одним з головних критеріїв тут є рівень розвитку товарно-грошових відносин у цілому і ринкової економіки зокрема. Групу держав, що розвиваються, поповнюють країни з нерозвинутою ринковою економікою – східноєвропейські, а також Китай, В’єтнам та ін.

Країни, що розвиваються, в традиційному їх розумінні мають спільні економічні риси:

• особливе місце у світовому господарстві. Особливість ця двояка. По-перше, ці країни виникли на периферії ринкової системи світового господарства; по-друге, у переважної більшості з них товарні форми господарювання нерозвинуті або слаборозвинуті;

• відсталість розвитку продуктивних сил. В економіці значної кількості країн переважають відстале сільське господарство, гіпертрофований розвиток експортного сектора, відсутність сформованого національного господарського комплексу;

• соціально-економічна відсталість, що проявляється в специфічній багатоукладності, якій притаманна перевага нетоварних форм господарювання;

• як прямий наслідок усіх попередніх соціально-економічних ознак країн, що розвиваються, для відносно широких верств населення цих країн характерний низький життєвий рівень.

Отже, в економіці країн, що розвиваються, діють дві підсистеми виробничих відносин – та, що змінюється (неринково-традиційна), і та, що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим, якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини, які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними.

У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. При цьому соціальні групи, класи захищають власні інтереси, пов’язані із збереженням чи зміною будь-якої форми виробничих відносин.

Перехідні виробничі відносини розмаїті і динамічні: вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого економічного устрою, але в різні історичні епохи, і в різних країнах. В різних конкретно-історичних умовах вони виявлятимуться в багатстві форм.

Оскільки соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами (способом сполучення робочої сили із засобами виробництва і розподілу їх за галузями виробництва), то виділяють два типи перехідних відносин: перехідних лише за формою (коли переплітаються елементи різних форм ведення господарства) і перехідних як за формою, так і за змістом (коли має місце поєднання різних за своєю соціально-економічною природою відносин).

Утворення перехідних відносин – це продукт взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Виникнення нової системи здійснюється на основі певних матеріальних передумов, що створюються в надрах попередньої суспільної системи. І сам капітал створює матеріальні умови більш високої форми виробництва, йдеться про створення систем індустріальних і науково-технічних продуктивних сил та відповідної кваліфікованої робочої сили.

Перехідні виробничі відносини, що нами розглядаються, умовно можна розділити на дві великі групи: відносини, зв’язані з подоланням нетоварних форм господарювання, і такі, що пов’язані з використанням товарних форм господарювання. Відносини першої групи діють більш активно, і поле їх діяльності значно ширше.

Перехідним виробничим відносинам властиві суперечності: 1) між антагоністичними протилежностями, причина існування яких пов’язана з первіснообщинною (спільною) і приватною формою власності (розклад різних форм общини); 2) неантигоністичні, викликані співіснуванням різних форм приватної власності – традиційних і сучасних.

Перша представлена сукупністю державних підприємств, закладів та інших форм і видів державної діяльності разом з працюючими на них; друга, як аналіз державного сектора крізь соціально-економічну призму.

Шляхи утворення державного сектора різні: по-перше, будівництво державою підприємств та інших об’єктів економіки, що є повною або частковою власністю держави; по-друге, націоналізація вже існуючих соціально-економічних об’єктів.