3. Міжнародна економічна інтеграція

Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці (МПП). Суть міжнародного поділу праці полягає у єдності двох процесів – розчленування і об’єднання виробництва, відособлення і спеціалізація різних видів трудової діяльності, в їх взаємодії, взаємодоповненні. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Спочатку визначальними факторами МПП були природні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але в ІІ половині 20 ст. в умовах НТР головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних кранах, стан їх науки і техніки.

Другим напрямом впливу НТР і МПП стало обмеження можливості окремих країн створити багатогалузеві національні промислові комплекси.

Паралельно із інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні (вихід на світовий ринок окремих фірм, утворення ТНК тощо) відбувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляються насамперед у міжнародній економічній інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція розглядається як процес обопільного пристосування і об’єднання національних економік двох і більше країн. Країни, що інтегруються, в залежності від етапу можуть поєднувати свої економіки більш чи менш тісно.

По мірі зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін і посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються. У деяких регіонах Землі господарське зближення сусідніх країн набуло такого розмаху, що виникла тенденція до формування міждержавних комплексів інтеграційного типу, які усе більше перетворюються у специфічні структурні ланки світової економіки.

Можна виділити найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

• міждержавне регулювання економічних процесів;

• поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу із спільними пропорціями і загальною структурою відтворення;

• розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

• зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Існують такі основні види інтеграційних об’єднань:

• зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі);

• митний союз (вільне переміщення товарів і послуг всередині об’єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн і створюється система пропорційного розподілу митних доходів);

• спільний ринок (ліквідовуються усякі бар’єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

• економічний союз (включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);

• валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);

• політичний союз (країни, що інтегруються, утворюють державне об’єднання конфедеративного типу).

Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де 1949 року виникло перше інтеграційне об’єднання “Спільний ринок” (у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку. Змінювалась і його назва – “Спільний ринок”, або Європейська економічна спільнота (ЄЕС), у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС).

Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі праці є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.

ТЕМА 26

ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ПЛАН

1. Світогосподарські зв’язки та їх форми

2. Міжнародний рух капіталів та його закономірності

3. Міжнародні валютно-фінансові відносини

4. Міжнародна міграція робочої сили

1. Світогосподарські зв’язки та їх форми

Процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, про який ішлося у попередній темі, лежить в основі сільськогосподарських зв’язків (міжнародних економічних відносин). Такі відносини пов’язані з рухом факторів виробництва, процесами інтернаціоналізації продуктивних сил та особливостей формування і розвитку міжнародної економічної політики держав.

На основі руху факторів у міжнародному масштабі утворюються такі форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля товарами і послугами, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний рух капіталів, міжнародні валютні відносини та ін.

Оскільки найважливішими підсистемами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі (або відносини економічної власності), то у міжнародних економічних відносинах, відповідно, йдеться про міжнародний менеджмент, міжнародний маркетинг, міжнародний обмін досвідом та ін. (які є елементами міжнародних організаційно-економічних відносин); міжнародну спеціалізацію, міжнародну кооперацію, міжнародну кооперацію, міжнародну концентрацію виробництва та ін.

Окремі елементи світогосподарських зв’язків виникають у процесі національного та наднаціонального регулювання таких зв’язків за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. На основі сказаного можна дати таке визначення сутності світогосподарських зв’язків: це система економічних відносин між економічними суб’єктами різних країн, що формується у процесі міжнародного руху факторів виробництва, інтернаціоналізації продуктивних сил та національного і наднаціонального регулювання таких зв’язків. Ще одним типом таких зв’язків є становлення і розвиток інтегрованої капіталістичної власності.

За сучасних умов вирішальна роль належить такій формі світогосподарських зв’язків, як міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг, з одного боку, та міжнародних економічних відносин, які при цьому розвиваються відповідно до певних законів та закономірностей, з другого боку. Таким законами є закон вартості в інтернаціональній формі, закон міжнародного попиту і пропозиції, закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва та ін.

У межах останнього закону діють такі закономірності:

• випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі;

• випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших машинами й устаткуванням;

• поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами для складання кінцевого продукту. Це зумовлено переважанням одиночної форми міжнародного поділу праці (тобто процесом інтернаціоналізації одиночного поділу праці);

• збільшення у світовій торгівлі частки внутрішньофірмового обміну: за останні 30 років ХХ ст. вона зросла з 20% до 35%. Це пояснюється, передусім, зростанням кількості та могутності транснаціональних корпорацій, збільшенням кількості їхніх філіалів;

• випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвиненими країнами світу. У загальному обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинених країн сягає 70%;

• нерівномірність розвитку міжнародної торгівлі, що зумовлене нерівномірністю економічного розвитку, гігантського концентрацією економічного потенціалу у небагатьох кранах світу;

• зростання в експорті розвинених країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці(мікроелектроніки та ін.). В експорті деяких країн вона сягає від 15 до 20%;

• поступовою лібералізацією міжнародної торгівлі. Так, якщо в середині 50-х років середня величина митних тарифів становила у розвинених світу до 33%, то в середині 90-х років – менше 5%;

Основними видами послуг у світовій торгівлі є:

• послуги, пов’язані із зовнішньою торгівлею, тобто з транспортуванням, страхуванням тощо;

• послуги, пов’язані з обміном технологією (торгівлею ліцензіями, “ноу-хау”, інжиніринговими, управлінськими послугами та ін.);

• обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних послуг;

• надання банківських послуг, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;

• торгівля послугами, пов’язаними з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат, тощо).

Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни, зокрема для привласнення національними та транснаціональними компаніями максимальних прибутків. У процесі реалізації цієї мети спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму й лібералізму.

Протекціум – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки. Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Протекціонізм здійснюється через встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону; нетарифні обмеження, до яких належать кількісні (встановлення квот, добровільне обмеження експорту, ліцензування), валютні (регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями, проведення митної процедури) обмеження, а також через встановлення підвищених вимог до технічних, санітарних стандартів, оподаткування товарів на внутрішньому ринку, антидемпінгових мит тощо.

До нетарифних обмежень відносять, по-перше, заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту; по-друге, заходи, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі; по-третє, заходи безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але які діють саме так.

Державне регулювання міжнародної торгівлі доповнюється наддержавним – з боку міжнародних операцій, і насамперед, з боку СОТ, створеної в 1947 р. у Женеві (як ГАТТ).

Нині членами цієї організації є 129 країн, на яких припадає понад 90% світового товарообороту.

Основним видом діяльності СОТ є проведення країнами-учасницями багатосторонніх торговельних переговорів. Оскільки вони можуть тривати не один рік, то отримали назву “раунди”.