3. Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називаються системою національних розрахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу яку побудовано на таких принципах:

• продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

• виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

• органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

• грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків – це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. СНР – це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників.

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядження громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод – за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод – за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій – це метод доданої вартості ( виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Таким чином ВВП можна підрахувати:

• як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);

• як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;

• як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка – це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об’єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами.

До структури тіньової економіки входять:

• кримінальна економіка – розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

• фіктивна економіка – економіка, що надає недостовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

• неформальна економіка – система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків;

• нелегалізована економіка – приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. За даними Національного банку України, на початок 2002 р. за межами банківської системи знаходилося 52% грошової маси в національній валюті.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, - тобто реального ВВП, необхідно “очистити” номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року = Ціни поточного року х 100%

Ціни базисного періоду

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Дефлятор ВВП = Індекс цін поточного року – Індекс цін базового року х 100%

Індекс цін базового періоду

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами.