3. Споживання і заощадження
На стадії виробництва, як ми бачили, НД - чиста продукція галузей матеріального та нематеріального виробництва; на стадії розподілу (та перерозподілу) — це різні види доходів; на стадії обміну — сукупність товарів та послуг що циркулюють у суспільстві. На стадії використання реалізуються кінцеві доходи на цілі споживання та нагромадження. Так за прийнятою на Заході методологією, ЧНП, або національний доход, обчислюється як сума трьох величин: споживчих витрат, чистих приватних інвестицій та витрат держави на товари й послуги ( тобто те, що нація споживає колективно) . Чисті інвестиції — це валові інвестиції 3a мінусом амортизаційних відрахувань (очищені від останніх). Як зазначалося єдина відмінність у розмірах ВНП і ЧНП пояснюється саме цим.
Масштаби, рівень і структура споживання та нагромадження різних соціальних груп населення перебувають у залежності від процесів розподілу та перерозподілу національного доходу, врешті-решт — від закономірностей розвитку певних економічних систем.
Розкриваючи суть процесу розподілу доходів, американський економіст Пол Хейне зауважує, зокрема, що в дійсності доходи не розподіляються. «В нашому суспільстві ніхто безпосередньо не розподіляє доход, в тому розумінні, що ніхто не ділить його на частини. Доходи людей швидше є результатом багатьох взаємозв'язаних рішень, які зрештою приймаються різними індивідуумами на основі очікуваних вигод і витрат... Люди приймають рішення в рамках певних обмежень. Але все ж вибір у них є... Економічна теорія,— підкреслює він,— пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та їх пропозиції. Будь-яка діяльність є продуктивною, якщо вона дає людям щось таке, за що вони готові заплатити гроші». Розподіл доходів залежить головним чином від володіння продуктивними ресурсами.
Ринкова економіка внутрішньо суперечлива: з одного боку, проголошується рівність можливостей, а з іншого – панує правило:«працюй або голодуй».
Важливим фактором, який скорочує реальну нерівність, є витрати держави на соціальну сферу, що веде до зміцнення гуманних засад у суспільстві Це образно називають “ефектом кошика, що протікає».
Чим більше соціальних програм, тим глибший конфлікт між рівністю та ефективністю, оскільки прогресивне оподаткування зменшує спонукальні мотиви до зростання випуску продукції. Незважаючи на це перерозподільні процеси в розвинених країнах Заходу на6ули значного розвитку. Так, шведська модель соціально - економічного розвитку передбачає вилучення до державного бюджету 50 % прибутків у вигляді податків. Прогресивна шкала особистих доходів передбачає виплату до бюджету від 35% при доході 10—80 тис. Крон на рік до 75% при доході 200 тис. крон. При цьому 40% витрат бюджету виділяється на оxopонy здоров'я, соціальне забезпечення, культуру, освіту. Все це сприяло поєднанню протягом тривалого періоду швидкого економічного зростання з підвищенням добробуту населення, повною зайнятістю. В Швеції досягнуто найбільшої в світі тривалості життя населення. Вона займає перше місце в Європі та третє місце в світі після США й Канади за рівнем особистого споживання з розрахунку на душу населення.
Поглиблення економічної кризи в Україні, як і у всіх інших державах СНД, призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. Різко посилилася диференціація доходів різних верств населення. За цих умов на перший план висувається проблема стабілізації цін і доходів з тим, щоб останні зростали у суворій відповідальності із збільшенням виробництва продукції, товарів народного споживання та послуг. Здійснюватиметься перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення через індексування доходів до надання цільової допомоги лише найбільш соціальне вразливим його верствам. Новим джерелом доходів стають дивіденди на акції підприємств та інші доходи від власності.
4. Нагромадження, його ефективність і напрями розвитку
Для розширеного відтворення необхідне нагромадження - використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.
Розширене і якісне удосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження.
Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки становить невиробниче нагромадження.
В умовах ринкової економіки об'єктивна необхідність нагромадження зумовлюється необхідністю зростання життєвого рівня населення. Проте здійснення цього процесу наштовхується на кожному етапі розвитку суспільства на недостатні обсяг і якість національного багатства. Існування цього протиріччя пов'язане з постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими вимогами якості життя, що формуються під впливом науково-технічного прогресу.
Засобом розв'язання цього протиріччя є нагромадження, яке забезпечує зростання і необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів, життєвих засобів. Отже зростання життєвого рівня населення об'єктивно зумовлює зростання обсягу і якості національного багатства на основі нагромадження. Цей причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і набуває сили економічного закону нагромадження. Формами його вияву є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населення, безперервне зростання і удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і удосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.
Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних вкладень, забезпечення їхньої ефективності, використання всіх факторів, що визначають розміри нагромадження.
Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.
Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення є тотожними поняттями і в кількісному відношенні збігаються.
Співвідношення між капітальними вкладеннями і нагромадженнями можна подати графічно (рис. ї).
Рис 1 Співвідношення між нагромадженням і капітальними вкладеннями:
А - кошти що йдуть на збільшення оборотних фондів 1 приріст фонду оплати праці для нових працівників,
Б - кошти, що витрачаються на збільшення основних фондів,
В – амортизація.
Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням фонду виробничого і фонду невиробничого нагромадження.
Соціально-економічна ефективність нагромадження (Ефн) об'єктивно складається залежно з зростанням нагромадження Фн реальних доходів населення Рд і може бути подана такою формулою:
По суті ця формула е кількісним вираженням закону нагромадження.
Існують різноманітні шляхи підвищення ефективності нагромадження. Серед них першорядне значення мають такі: поліпшення технологічної структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень показує склад капітальних вкладень залежно від виду робіт і витрат на створення і удосконалення основних фондів Серед них виділяють капітальні вкладення на будівельне монтажні роботи, придбання устаткування інструменту, інвентаря тощо.
Фактором підвищення ефективності капітальних вкладень вирішальною мірою є науково технічний прогрес.
Використання одержаних доходів в умовах будь-якої економічної системи не може зводитися лише до їх спрямування на потреби особистого споживання. Об'єктивною необхідністю є заощадження певної їх частини з метою нагромадження, тобто розширеного відтворення. В умовах ринкової економіки це продиктовано логікою конкурентної боротьби, прагненням підвищити технічний рівень свого виробництва та його ефективність, поліпшити якість продукції тощо.
Товаровиробники приймають самостійно рішення щодо розподілу одержаних доходів на споживану та нагромаджувану частини залежно від свого становища, кон'юнктури ринку, відмовляючись від сьогоднішнього споживання на користь споживання в майбутньому, або навпаки. Інвестиції саме і є такою формою вкладення коштів, яка дає змогу одержати більші доходи завтра, обмежуючи споживання сьогодні. Держава, турбуючись про забезпечення макроекономічної рівноваги, прагне регулювати певним чином процеси споживання та нагромадження, спрямовуючи інтереси фірм у русло загальнонаціональних інтересів і пристосовуючись до фаз промислового циклу.
Темпи і масштаби розширеного відтворення, становлення нової якості економічного зростання вирішальною мірою залежать від частки нагромадження в національному доході країни (тобто норми нагромадження) та ефективності використання ресурсів, що виділяються на ці потреби. Проте не завжди висока норма нагромадження автоматично веде до досягнення стабільно високих темпів зростання. Ефективність нагромадження перебуває в прямій залежності від рівня фондовіддачі (фондомісткості) та матеріаломісткості виробництва. Вона також залежить від співвідношення часток нагромадження у матеріальному та нематеріальному виробництві та ступеня мілітаризації економіки. Могутнім фактором підвищення ефективності нагромадження є сучасна НТР, яка дає змогу при стабільній або навіть зниженій нормі нагромадження одержати більший ефект. Це досягається шляхом поліпшення структури капіталовкладень за рахунок пріоритетного розвитку найсучасніших галузей та використання високопродуктивної ресурсозберігаючої техніки й технології. Адаптація інвестиційної діяльності до умов ринку, що формується, передбачає децентралізацію інвестиційних рішень, тобто перенесення їх на мікрорівень — рівень підприємств і місцевих органів управління. Саме тут починатиме формуватися принципово новий механізм здійснення нагромаджень і нове розуміння їх так, лише як процесу одноразових витрат, а як поєднання процесів вкладення коштів з одержанням доходів і окупністю витрат.
Відомо, що в сприятливих економічних умовах нагромадження веде не просто до зростання доходів, а до зростання помноженого, тобто мультиплікованого21. Якщо відбувається приріст загального обсягу/ інвестицій, то доход зростає на величину, яка в k разів більша порівняно з приростом інвестицій, тобто
Δy=kΔI
де Δy та ΔI виражають прирости доходу та інвестицій. Згідно з теорією Дж. М. Кейнса, мультиплікатор k є величина, обернена «граничній схильності до заощадження», що характерне лише для так званих автономних, або незалежних, інвестицій.
Мультиплікатор —це коефіцієнт, який відбиває залежність зміни доходу від зміни інвестицій.