22. Інфляція попиту
За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:
– інфляція попиту;
– інфляція пропозиції (витрат).
Інфляцію попиту формують грошові фактори - емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют. Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.
УА = капіталу і праці, які наявні у даній економіці.
УВ не має більшого значення К чи L. В межах короткострокового періоду змінюється тільки L.
Моделювання інфляційного попиту базується на правосторонньому переміщенні кривої попиту, що є адекватним збільшенню сукупного попиту.
Початкова рівновага – в точці А, після зміни сукупного попиту – т. В, але перехід від А до В не є інфляцією, тому що по-перше, таке підвищення цін від РА до РВ відбувається в межах короткострокового періоду, по-друге, переміщення з А в В супроводжується збільшенням реальних обсягів виробництва від Уа до Ув.
З часом зростання цін на основні засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на готову продукцію і графічно це відображається переміщенням кривої пропозиції (AS) ліворуч (через зростання цін на ресурси); в межах довгострокового періоду можлива реакція сукупної пропозиції.
23. Інфляція витрат
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.
Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.
Інфляція витрат викликає зростання цін будь–якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.
Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про змінні витрати виробництва.
Зокрема, надмірне зростання заробітної плати породжує інфляцію. „Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв.
Найстрашніше у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю й кредит.
Інфляція витрат
Чинники інфляції витрат поділяють на внутрішні та зовнішні.
Внутрішні:
зростання цін на сировину
випереджання зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці
зменшення продуктивності ресурсів.
підвищення податків на продукцію (в разі нестачі внутрішніх ресурсів)
Зовнішні:
збільшення цін на імпортні ресурси (при нестачі власних)
Після того, як рівновага досягла точки В, подальший розвиток подій можливий у двох напрямках:
повернення у т. А.
перехід в т. С.
Повернення у т. А передбачає скорочення виробництва від Уа до Ув, а отже небезпека безробіття -> змусить робітників погодитись на зменшення зарплат
Зростаючі запаси ТМЦ спричиняють зміни цін на засоби виробництва і цьому ж сприятиме структурна перебудова виробництва. Крива пропозиції буде переміщуватися з AS2 до AS1.
Перехід в т.С можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової, або грошово-кредитної політики лінія сукупного попиту переміститься з АД1 в стан АД2.
В результаті цього досягається нова рівновага в т.С при значно більшому значенні загального рівня цін Рс в порівнянні з Ра, але на потенційному рівні виробництва Уа.
Перший варіант має ту перевагу, що повернення до природного рівня виробництва відбувається без зростання цін, але не вимагає тривалого проміжку часу, тобто тривалої безробітності.
Другий варіант гарантує швидке повернення втрачених обсягів виробництва, але супроводжується значним підвищенням загального рівня цін.