2. Матеріалістична філософія Франції хvііі століття.

Най­го­ло­в­ні­шим прин­ци­пом фра­н­цу­зь­ко­го ма­те­рі­а­лі­з­му є за­пе­ре­чен­ня над­при­ро­д­них при­чин, тлу­ма­чен­ня при­ро­ди з неї са­мої, з да­них екс­пе­ри­ме­н­та­ль­но­го при­ро­до­знав­с­т­ва. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти роз­ви­ну­ли вчен­ня про ма­те­рію, як єди­ну ре­а­ль­ність, що має не­скін­чен­ну рі­з­но­ма­ні­т­ність вла­с­ти­во­с­тей. Во­ни стве­р­джу­ва­ли, що ма­те­рія, як су­ку­п­ність всьо­го іс­ну­ю­чого, то­то­ж­на при­ро­ді. Во­на не­скін­чен­на в ча­сі і про­с­то­рі, які яв­ля­ють со­бою об'­єк­ти­в­ні фо­р­ми її іс­ну­ван­ня. При цьо­му ма­те­рія роз­гля­да­лась як та­ка, що скла­да­єть­ся з не­по­ді­ль­них ча­с­ти­нок ре­чо­ви­ни. У Го­ль­ба­ха та Ге­ль­ве­ція - це ато­ми, які ма­ють гео­ме­т­ри­ч­ні та ме­ха­ні­ч­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки (гу­с­ти­на, про­тя­ж­ність, ва­ж­кість, си­ла іне­р­ції, ру­хо­мість). У Ла­ме­т­рі та Ді­д­ро - це мо­ле­ку­ли, які во­ло­ді­ють поверх то­го чут­тє­ві­с­тю (гі­ло­зо­їзм). У Ро­бі­не ці ча­с­то­ч­ки є спра­в­ж­ні­ми жи­ви­ми іс­то­та­ми (ор­га­нізм). Сві­до­мість фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти ро­зу­мі­ли або як ре­зуль­тат при­та­ман­ної мо­ле­ку­лам еле­ме­н­та­р­ної чут­тє­во­с­ті (Ла­ме­т­рі, Ді­д­ро), або як но­ву вла­с­ти­вість ма­те­рії, що ви­ни­кає по хо­ду її ускла­д­нен­ня. У ви­зна­чен­ні ма­те­рії ві­до­бра­жа­лось її від­но­шен­ня до су­б'єк­та пі­знан­ня. Це вста­но­в­лю­ва­ло при­ро­д­ній зв'я­зок між бут­тям і пі­знан­ням. Ос­но­в­ні ри­си те­о­рії пі­знан­ня фра­н­цу­зь­ких ма­те­рі­а­лі­с­тів та­кі: 1) за­пе­ре­чен­ня над­чут­тє­во­го, пе­ре­ддо­с­ві­д­но­го вродже­но­го знан­ня, а та­кож об­ґру­н­ту­ван­ня мо­ж­ли­во­с­ті знан­ня по­стій­но роз­ши­рю­ва­ти­ся та по­гли­б­лю­ва­ти­ся, при­ро­д­ною не­за­кі­н­че­ні­с­тю знан­ня, обу­мо­в­ле­но­го не­скін­че­ні­с­тю ма­те­рі­а­ль­но­го сві­ту. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти вва­жа­ли, що всі пси­хі­ч­ні зді­б­но­с­ті - це мо­ди­фі­ка­ції пе­р­вин­ної спро­мо­ж­но­с­ті тва­рин­но­го ор­га­ні­з­му до від­чут­тя; 2) Оскі­ль­ки від­чут­тя є дже­ре­лом всіх знань, во­ни ви­ни­ка­ють в ре­зуль­та­ті впли­ву зо­в­ні­ш­ньо­го сві­ту на ор­га­ни чут­тя; 3) вну­т­рі­шній до­свід (ре­ф­ле­к­сія) має вто­рин­ний ха­ра­к­тер і роз­ви­ва­єть­ся на ос­но­ві зо­в­ні­ш­ньо­го до­сві­ду; 4) пред­мет пі­знан­ня - це ма­те­рі­а­ль­ні ті­ла, їх вла­с­ти­во­с­ті та від­но­шен­ня між ни­ми; 5) ідея - це об­раз пред­ме­та, який ви­кли­кає від­чут­тя і спри­йн­ят­тя; 6) іс­ти­на - це від­по­ві­д­ність уяв­лен­ня про ре­чі са­мим ре­чам і во­на пе­ре­ві­ря­єть­ся шля­хом до­сві­ду, екс­пе­ри­ме­н­ту. В той же час ві­до­бра­жен­ня ро­зу­мі­лось ни­ми ме­та­фі­зи­ч­но, як ві­ль­ний від вну­т­рі­шніх про­ти­річ, дзе­р­ка­ль­но-­бе­з­по­се­ре­д­ній акт. Прак­ти­ка вхо­ди­ла до те­о­рії пі­знан­ня ду­же об­ме­же­но і не­по­в­но.

3. Тест відкритого типу.

3.1. Діалектика – це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається.

3.2. Сенсуалізм – це (від лат. почуття,) напрямок в теорії пізнання, який визнає відчуття, сприйняття єдиним джерелом пізнання.

3.3. Індукція – це (від лат. Induction - наведення) форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

3.4. Емпіризм – це напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

3.5. Метафізика – це філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття.

Або: Термін «метафізика» має два значення: 1) метафізика — це філософська «наука» про «понадчуттєві принципи буття», «розумоосяжне знання», це власне філософія. В цьому значенні термін «метафізика» має штучне походження. 2)метафізика, або метафізичний спосіб мислення — це протилежний діалектиці філософський метод, який заперечує саморозвиток. На ґрунті механістичного природознавства XVII ст. метафізика як «перша філософія» була переосмислена як загальний антидіалектичний метод.

4. Тест закритого типу.

1. Ким стане людина, якщо у неї буде переважати розсудлива частина душі, з точки зору Платона:

а) філософом

2. Сутністю речей за Аристотелем є:

в) матерія

3. Першоформа за Аристотелем це:

а) Бог

4.В питанні будови Всесвіту Аристотель є прихильником концепції:

а) геоцентризму

5. Виділити положення, які виражають сутність суб’єктивного ідеалізму:

в) світ – це сукупність відчуттів суб’єкта

6. Кому з філософів належить думка: «Душа людини є чистим листком паперу (tabula rasa), на якому досвід (завдяки чуттєвому пізнанню) пише свої письмена»:

г) Локку

7. Головною проблемою філософії Просвітництва є:

а) проблема особи і суспільства, їх взаємозв’язки і взаємодія

8. Виділіть один, найбільш правильний вислів про сутність філософської течії матеріалізму:

в) Матеріалізм – це такий погляд на світ, який стверджує первинність природи, буття і вторинність свідомості

9. Чи можлива ситуація, коли один і той же філософ визнає первинність як матеріальною так і ідеальною

а) так

10. Виділіть положення, яке виражає сутність агностицизму

б) світ не можна пізнати

Білет № 6

1. Продуктивні сили та виробничі відносини суспільства.

Продуктивні сили і виробничі відносини суспільства. Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічної теорії. Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Це означає, що «кістково-мускульна система», «судинна система», енергетична й інформаційна системи, виробнича і соціальна інфраструктура, нарешті, багатомільйонна та багатогранна за своєю спеціалізацією та кваліфікацією робоча сила в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Зміст продуктивних сил не можна спрощувати. їхній розвиток характеризує ступінь оволодіння людиною силами і явищами природи. Рівень розвитку продуктивних сил знаходить вираження у продуктивності суспільної праці, яка означає збільшення маси одержаного продукту порівняно з витратами праці на його виготовлення. Розвиток продуктивних сил — це єдиний процес історичного розвитку людства. Кожний новий ступінь суспільного прогресу, спираючись на досягнення попереднього етапу, підносить продуктивні сили на новий більш високий рівень розвитку. Продуктивні сили, відбиваючи ставлення людини, суспільства до природи, характеризують важливий, але лише один бік суспільного виробництва. Адже продуктивні сили, ставлення людини до природи опосередковуються відносинами між людьми. Виробничі відносини мають складну структуру. Передусім це єдність організаційно-економічних і соціально-економічних відносин. Організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Тривалий час виробничі відносини зводилися виключно до соціально-економічних. Це було пов'язано з пануванням методології, яка ґрунтувалася на ігноруванні загального, загальнолюдського і абсолютизації особливого, класового, специфічного. Однобічність у трактуванні виробничих відносин і звужене розуміння їх не могли не призвести до негативних наслідків. Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу присвоєння ними засобів і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Ядром соціально-економічних відносин є відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають характер економічних відносин між людьми в процесі виробництва, форми розподілу суспільного продукту, його обміну і споживання.

2. Філософія І.Канта.

Імануїл Кант(1724-1804)-родоначальник німецької класичної філософії.Його теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1-закінується 60-роками 18ст.В цей час Кант займався переважно природними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто в цей період в філосо-фії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70рр.починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм,і агностицизм,і ідеалізм.Основні твори цього періоду: “Критика чистогоразума”/1781/, “Критика практического разума”/1789/

В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи.Перш ніж пізнавати світ,потрібно пізнати своє пізнання,втановити його межі і можливості.

Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцін-ність людини.Кант ставив питання про співвідно-шення понять людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив/закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.