2. Філософія Аристотеля.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.

Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу ( субстрату) для певної форми. Отже, дійсність речей більше пов’язана із формою, що їх продукує «форма всіх форм», або свідомий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Бутт ж конкретних речей зумовлене дією 4 причин: матеріальна, формальна, ійова (з’єднує форму та матерію), фінальна, або цільова. Остання є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі,

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки: 1. Закон тотожності. 2. Закон усунення протиріччя. 3. Закон виключеного третього.

Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

3. Тести відкритого типу.

3.1 До структури суспільної свідомості входять психологія та ідеологія, які виступають у таких формах - політична, правова, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, історична, соціальна, екологічна.

3.2 Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує пізнання об'єктивного світу та об'єктивного значення істини.

3.3 Критеріями істини є підтвердження фактами, підтвердження експериментальними перевірками, узгодженість із принципами наукової теорії, коректність і точність застосування термінології, логічна та концептуальна несуперечність.

3.4 Об’єктивність істини – це зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому, яка є найважливішою гуманістичною цінністю людини.

3.5 Діалектичні протиріччя – є основним джерелом і кінцевою причиною виникнення, саморуху і розвитку об'єктів. Це категорія, яка визначає певний тип взаємодії різних і протилежних сторін, властивостей і тенденцій в складі тієї чи іншої системи або між системами, процес зіткнення протилежних прагнень і сил.