1. Філософія в Києво-Могилянській академії. Ф. Прокопович.

В 1632 р. в Києві засновано Києво-Могилянський колегіум, дя­ку­ю­чи об'­єд­нан­ню шкіл Ки­їв­сь­ко­го брат­с­т­ва і гі­м­на­зії, від­кри­тої при Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кій Ла­в­рі, який незабаром був перейменований на академію. Засновником був ми­т­ро­по­лит Пе­т­ро Мо­ги­ла. Це був перший вуз в Україні. Тут вивчається граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія і музика – 7 вільних наук. Навчання велося латинською і українською. Вперше почали систематично викладати філософію. Поширеною наукою була риторика і епістолографія (вміння писати листи), а також логіка і риторика, яка тісно пов’язувалась з мораллю. В ді­я­ль­но­с­ті Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли ві­до­кре­м­лю­ють­ся два ета­пи: 1) від за­сну­ван­ня - до кі­н­ця 17 сто­літ­тя, ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся по­ча­т­ком роз­ме­жу­ван­ня фі­ло­со­фії і тео­ло­гії, по­сту­по­вої пе­ре­орі­є­н­та­ції від бо­го­пі­з­нан­ня на пі­знан­ня при­ро­ди і лю­ди­ни, пі­знан­ня са­мо­стій­ної цін­но­с­ті при­ро­ди і не­об­хід­но­с­ті пі­знан­ня її за­ко­нів. Фі­ло­со­фи цьо­го пе­рі­оду спи­ра­лись на ан­ти­чну спа­д­щи­ну, па­т­ри­с­ти­ку, схо­ла­с­ти­ку й ідеї епо­хи Від­ро­джен­ня; 2)охо­плює пе­р­шу по­ло­ви­ну XVIII ст., ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся за­ро­джен­ням ти­пу ми­с­лен­ня, на­бли­же­но­го до то­ді­ш­ньої єв­ро­пей­сь­кої фі­ло­со­фі­ї. З дру­гої по­ло­ви­ни XVIII ст. шко­ла по­сту­по­во при­хо­дить в за­не­пад і на по­ча­т­ку XIX ст. при­пи­няє своє іс­ну­ван­ня. Од­ним з ви­да­т­них пред­ста­в­ни­ків Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли був Фе­о­фан Про­ко­по­вич.Феофан Прокопович за своїми поглядами був об’єктивним ідеалістом: Бог – не творець світу, а найдосконаліший розум; Бог в речах, він наділяє кожну річ законом. Кожне тіло складається з матерії і форми, причому матерія скрізь однакова. Піддає критиці атомістичне вчення через несприйняття порожнечі. Все складається з корпускул, які діляться до безкінечності. Схвалює і поширює вчення Коперніка і Галілея. Розчищає дорогу на Україну філософії Нового часу. 1654 р. на Україні діяло 24 друкарні, в Росії – 2. За указом Петра І в 1720 р. забороняється друкувати книги і викладати українською мовою. З 1783 р. на Україні запроваджується кріпацтво.

2. Фрейдизм і неофрейдизм.

Зигмунд Фрейд  засновник фрейдизму, австрійський лікар-психіатр. До Фрейда побутувала думка, що психічна травма є наслідком фізичної травми людини. Фрейд переконався на практиці, що це не так. Він говорить, що причину захворювання психіки слід шукати в психіці. На думку Фрейда, суперечність між бажанням і обов’язком призводить до розладів психіки. Твори: “Лекції з психоаналізу”, “Я і Воно”. Психоаналіз Фрейда: те, що обумовлює поведінку людини, є щось ідеальне (мета, ідея), а не матеріальне. Серед багатьох інстинктів людини Фрейд виділяє 2: інстинкт самозбереження і сексуальний інстинкт (продовження свого роду). Перевагу Фрейд віддає все-таки другому. Людина в своїй діяльності часто робить те, що заборонено робити, тобто щось сильніше штовхає її на такий вчинок, а саме – підсвідоме (несвідоме), тобто причина – ірраціональне. Саме тут Фрейд і шукає причини психічних хвороб. Справжній зміст поведінки людини – підсвідоме. “Я” – це людина, її свідомість. На людину тиснуть інстинкти – “Воно”, і людина шукає можливість задовольнити їх вимоги. До розладів психіки, на думку Фрейда, призводить незадоволення лише одного інстинкту – сексуального. Фрейд вводить термін “лібідо” – потік сексуальної енергії (енергія, у вигляді якої сексуальне прагнення людини залишає слід в її житті). Процес психічного розвитку людини є, в своїй суті, біологічно детермінований процес перетворення її сексуального інстинкту. Фрейд виходить з того, що в світі існує сильний статевий потяг, який переходить в жорстокість. Учень і послідовник Фрейда – Карл Юнг – починає із сумніву того, що сексуальний інстинкт є єдиною причиною психічних розладів, і критикує Фрейда за абсолютизацію однієї причини психічних хвороб, тому Юнг вважає, що пансексуалізм (вчення Фрейда) помилковий. Лібідо, за Юнгом, - це потік психічної (а не лише сексуальної) енергії людини в житті, свідома і несвідома діяльність людини. Несвідоме включає в себе не лише суб’єктивне і індивідуальне, а й колективний зміст психічного, який береться з глибокої давнини. Юнг звернув увагу на те, що багато спільного між міфами, сновидіннями і психікою хворої людини. Це є “архетип колективного несвідомого”. Критика Юнгом пансексуалізму поклала початок появі нової течії – неофрейдизму. Ще одним представником цієї течії був Ерік Фром. Він критикує і уточнює Фрейда, але акцент робить не на сексуальності, а на конфліктності, яка зумовлюється соціокультурними причинами. Соціальний характер – це спільний спосіб буття людей. Задоволення сексуальних бажань людини зумовлюється також соціальними умовами. При цьому багатство ніколи не робить людину щасливою.