3. Тест відкритого типу

3.1.Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро, Ламетрі), Марксу.

3.2.Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми.

3.3. Представниками матеріалізму у філософії Античної Греції: Демокріт, Левкіп, Сократ, Емпедокл.

3.4. Особливості філософії Платона: Платон відкрив і почав досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей. Вони започаткували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей (щодо цього очеви­дний вплив елеатів) і на світ мінливих, подільних чуттє­вих речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонян­кою. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціа­льні стани — правителів, воїнів («стражів» держави) і лю­дей фізичної праці — селян і ремісників. Філософія Платона мала величезний вплив на подаль­ший розвиток європейської філософської думки.

3.5. Своєрідність філософської думки Давнього Риму.

Новим кроком вперед у розвитку філософії є вчен­ня Тиша Лукреція Кара (99 — 55 рр. до н.е.) — рим­ського поета і філософа. Цим кроком є насамперед ети­ка Лукреція, розуміння ним людини. За Лукрецієм, лю­дина — це дитя живої і творчої природи, згусток сил і здібностей.

Лукрецій як поет захоплюється красою природи, гар­монійної будови світу. Багатоманітність явищ світу по­стає перед ним як єдине ціле, до кінця зрозуміле у своїх закономірностях. У гармонії будови світу Лукрецій бачить фізичну основу для своїх етичних повчань. У III —VI ст. у Римській імперії поширилося вчен­ня неоплатонізму.

Основне філософське джерело неоплатонізму — вчення Платона, яке було витлумачене неоплатоніками в дусі містицизму. Все існуюче вони вважали різними щаблями еманації (випромінювання) Бога.Відволікаючи філософію від вивчення об'єктивного світу і орієнтуючи її на містич­не осягнення надчуттєвого світу, неоплатоніки ствер­джували, що найвищим благом є безпосереднє злиття людини і Бога. Вчення неоплатоніків - це золотий фонд європейської і світової культури, це пам'ятники свого часу і прогнозування майбутнього.

4. Тест закритого типу

1.в – 5 ст. до.н.е.

2.б – натурфілософію

3. а- Мілетська

4. в – Фалес

5. б – Анаксимен

6. в – Анаксимандр

7. в – Геракліт

8. б – Піфагор

9. в – Геракліту

10. а – Гоббсу.

БІЛЕТ №3

1. Філософське трактування буття. Основні форми буття.

Про­бле­ма бут­тя з да­в­ніх-да­вен і до на­шо­го ча­су є од­ні­єю з го­ло­вних про­блем фі­ло­со­фі­ї. Зди­ву­ван­ня бут­тям - один з ви­то­ків фі­ло­со­фі­ї. Про­бле­ма бут­тя пе­ре­йш­ла в фі­ло­со­фію з ін­ших ре­лі­к­то­вих ти­пів сві­то­гля­ду, а са­ме з мі­фо­ло­гії і ре­лі­гі­ї. Проблема буття, світобудови є головною в давньоіндійській, давньокитайській, давньогрецькій філософії.

Бут­тя - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, яка по­зна­чає все­охо­п­лю­ю­чу ре­а­ль­ність, гра­ни­ч­но за­га­ль­не по­нят­тя про іс­ну­ван­ня, про су­ще вза­га­лі. Бут­тя є все те, що іс­нує; це ре­чі, про­це­си, вла­с­ти­во­с­ті, зв'я­з­ки, від­но­си­ни. Навіть фантазії, міфи, казки, епос, марення хворого, маячня божевільного — це все теж існує як певний тип духовної та суб'єктивної реальності. Буття, таким чином, охоплює і матеріальне, і духовне, воно є щось реально суще. Протиставленням категорії «буття» (або Щось) є категорія «Ніщо».

Проблема буття має деякі аспекти.

Перший аспект проблеми — це ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, які фіксують існування навколишнього світу поза суб'єктом думки. Вони мають такий вигляд: 1) що існує? світ; 2) де існує? тут і скрізь; 3) як довго він існує? тепер і завжди; світ був, світ є, світ буде, — він неминущий; 4) як довго існують окремі речі, люди, їх життєдіяльність? вони кінцеві, минущ. Смисл цього аспекту буття — в суперечливій єдності неминущого буття як цілого і минущого буття речей і людей.

Другий аспект буття — проблема єдності світу. Смисл його в тому, що природа, людина, думки, ідеї, суспільство, — існують. Різні за формами свого існування, вони саме завдяки своєму існуванню створюють цілісну єдність нескінченного, неминущого світу.

Третій аспект філософської проблеми буття полягає в усвідомленні того, що світ у цілому і те, що в ньому існує, є дійсність, яка має внутрішню логіку свого існування і розвитку. Ця дійсність передує і завдана свідомості, діям окремих індивідів і поколінь людей.

Основні форми буття:

1. Бут­тя ре­чей (тіл) і про­це­сів, яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя ре­чей, про­це­сів, ста­нів при­ро­ди;

б) бут­тя при­ро­ди як ці­ло­го;

в) бут­тя ре­чей і про­це­сів, які ство­ре­ні лю­ди­но­ю.

2. Бут­тя лю­ди­ни, по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя лю­ди­ни у сві­ті ре­чей;

б) вла­с­не люд­сь­ке, ек­зи­с­те­н­ці­а­ль­не бут­тя.

3. Бут­тя ду­ху (іде­а­ль­но­го), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­не ду­хо­в­не; тоб­то осо­би­с­тий, су­б'єк­ти­в­ний ду­хо­в­ний світ кон­к­ре­т­ної лю­ди­ни;

б) об'­єк­ти­во­ва­не ду­хо­в­не, тоб­то на­ді­н­ди­ві­ду­а­ль­ні фо­р­ми су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті, які скла­да­ють ду­хо­в­ну куль­ту­ру люд­с­т­ва.

4. Бут­тя со­ці­у­му (су­с­пі­ль­не бут­тя), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя окре­мої лю­ди­ни в су­с­пі­ль­с­т­ві, а та­кож в про­це­сі іс­то­рії;

б) бут­тя су­с­пі­ль­с­т­ва як та­ко­го.