2. Марксистська філософія 20ст.

"Суспільність" же людини полягає в перетворенні приро­ди, її "олюдненні". Процес олюднення Маркс називав практи­кою. Саме через неї людина реалізує свій "універсалізм", про­тистоїть природі і надає їй людських рис. Практика завжди пе­реходить із форми діяльності у форму буття і цим самим сприяє природній речовині набути все нових властивостей. Природа як ціле стає частиною людської діяльності, а людина як колиш­ня частина природи стає цілим.Процеси гуманізації природи й натуралізації людини, на думку К.Маркса, в кінцевому підсумку приведуть до світової гармонії. Завершений натуралізм буде-дорівнювати гуманіз­му, а завершений гуманізм — натуралізму. Цей процес розв'я­зання суперечностей між людиною й природою, міжлюдиною й людиною Маркс називав комунізмом. Людина функціонує лише тією мірою, в якій "потребу­ють" цього речі, створені нею. Чим більше робітник виробляє товарів, тим залежнішим стає від них, тим стає біднішим, де­шевшим товаром. Від зростання вартості світу речей зростає знецінення людського світу¹. В концепції відчуження критична спрямованість теорії пов'язана з практикою. Від дослідження відчуженої праці Маркс іде до необхідності перетворення умов відчуженої праці, а далі — до визначення комуністичної свідомості яксвідомості, пов'язаної з необхідністю практичної дії, оскіль­ки матеріальна сила має бути спростована лише матеріаль­ною силою.На їх думку, таким засобом може виступити соціалістична революція, яка має стати необхідним стрибком з царства не­обхідності в царство свободи. Рушійною силою цієї революції може стати пролетаріат і його союзники.За Марксом, перша фаза комунізму скасовує приватну власність (перетворює в загальнонародну), але не скасовує відчуженої праці. Тут всі перетворюються на робітників, за­перечується особистість людини². Це суспільство пропонує бідність, зрівнялівку, задовольняє потреби за мінімумом.Людина лише тоді може стати творцем історії, коли пере­боре відчуження, коли скасується приватна власність на заса­дах збереження й розвитку всього багатства культури. З комунізму починається історія самотворення людини, продовжується в суспільстві гуманізму, де домінують не ви­робничі, а справжні людські відносини, де ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. І причин для цього багато. Тому в світлі розвит­ку подій XX століття виникає ряд питань: чи зберігає сучас­ний робітничий клас риси того пролетаріату, про який писа­ли класики марксизму, чи необхідна нині соціалістична рево­люція із застосуванням класового насильства, чи є підстави зараз говорити про "світовий революційний рух", що доне­давна вважалося аксіомою? І таке інше.Тому в нашій країні після скасування приватної влас­ності виникла не загальнонародна, а загальнодержавна (практично нічия) власність. Це й призвело до небажаних реформацій.Важливе місце в розвитку філософії марксизму відіграли й економічні твори Маркса, в яких були сформульовані основні положення діалектичного матеріалізму. З появою "Капіталу" матеріалістичне розуміння історії стало науковим фактом. У ньому він розробив і діалектичний метод. На відміну від Геге-ля Маркс розумів діалектику як логіку явищ і процесів, які існують об'єктивно. На його думку, ідеї такі ж тимчасові, як і об'єкти, які вони відображають. Він виділяє об'єктивну діа­лектику. Показує, що суб'єктивна діалектика може виступати як логіка і гносеологія. Це обумовлюється тим, що об'єктивна реальність і духовний світ підпорядковані одним і тим самим законам розвитку.Філософія марксисзму встановила тісний зв'язок з приро­дознавством. Маркс і Енгельс показали, що їх філософія роз­вивається і вдосконалюється на основі природничо-наукових знань і відкриттів. Тому Енгельс підкреслював, що з кожним серйозним відкриттям у науці матеріалізм має набувати нової форми. Необхідність тісного союзу філософів і природодо­слідників підкреслювалася свого часу й В.І. Леніним. Утверджуючи науковий статус марксистської філософії, її автори проклали шлях до пізнання загальних законів розвит­ку природи, суспільства і.мислення. Вони вважали, що ство­рили завершено-незавершену філософську систему, тобто таку, яка на кожному етапі розвитку є нібито завершеною, але вбирає в себе все нові й нові знання, систему, яка чужа будь-якому догматизму й начотництву. Завдяки тісному зв'язку з практикою і природознавством ця система мала бути постійно творчою.