2. Раціоналізм європейської філософії хvііі ст. (Декарт, Спіноза).

Ре­не Де­карт ви­да­т­ний фра­н­цу­зь­кий фі­ло­соф, за­сно­в­ник раціоналізму Но­во­го ча­су. Де­карт від­вів ви­ня­т­ко­ву роль в про­це­сі пізнан­ня де­ду­к­ції, або де­ду­к­ти­в­ній фо­р­мі до­ка­зів та ви­кла­день. Під де­ду­к­ці­єю Де­карт ро­зу­мів мі­р­ку­ван­ня, що спи­ра­ли­ся на до­сить до­сто­ві­р­ні по­ча­т­ко­ві да­ні, по­ло­жен­ня (ак­сі­о­ми), що скла­да­ють­ся з ни­з­ки та­кож до­сто­ві­р­них ло­гі­ч­них ви­сно­в­ків. До­сто­ві­р­ність ак­сі­ом спо­гля­да­єть­ся ро­зу­мом ін­ту­ї­ти­в­но, без будь - яких до­ка­зів, з по­вною яс­ні­с­тю і чі­т­кі­с­тю. Для яс­но­го і чі­т­ко­го уяв­лен­ня всі­єї ни­з­ки ла­нок де­ду­к­ції по­трі­б­на си­ла па­м'я­ті. Озбро­є­ний до­сто­ві­р­ни­ми за­со­ба­ми мі­р­ку­ван­ня - інтуїцією та де­ду­к­ці­єю - ро­зум мо­же до­ся­г­ну­ти в усіх га­лу­зях знан­ня по­вної до­сто­ві­р­но­с­ті, як­що тіль­ки бу­де ке­ру­ва­ти­ся спра­в­ж­нім ме­то­дом. Пра­ви­ла ра­ці­о­на­лі­с­ти­ч­но­го ме­то­ду Де­ка­р­та скла­да­ють­ся з таких ви­мог: 1) ніколи не приймай будь-яку річ як істину, якщо ти не пізнав її як очевидну істину; 2) не включай у своє судження нічого, що не є ясним і очевидно достовірним; 3) розділи кожне питання на кілька частин, щоб його легше було дослідити; 4) свої ідеї викладай послідовно і починай з найпростішого; 5) роби свої розрахунки так, щоб бути впевненим, що нічого не упустив. За­ле­ж­ні­с­тю на­шо­го ро­зу­мін­ня від вро­дже­них ідей ви­зна­ча­єть­ся до­ско­на­лість знан­ня і йо­го об'­єм. Бог у Декарта – інженер, який створив першодвигун, запустив його. Фі­ло­со­фія Де­ка­р­та і йо­го на­у­ко­ві ідеї спри­чи­ни­ли зна­ч­ний вплив на по­да­ль­ший роз­ви­ток фі­ло­со­фі­ї. Вчен­ня Де­ка­р­та про без­по­се­ре­д­ню до­сто­ві­р­ність са­мо­сві­до­мо­с­ті, про вро­дже­ні ідеї, про ін­ту­ї­ти­в­ний ха­ра­к­тер ак­сі­ом, про про­ти­ле­ж­но­с­ті ма­те­рі­а­ль­но­го та іде­а­ль­но­го ду­же ча­с­то ста­ва­ло ос­но­вою для розви­т­ку іде­а­лі­з­му та про­ти­сто­я­ло ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­ним вченням XVII-XVIII сто­літ­тя.

Бенедикт Спіноза

Раціоналістичну методологію після Р.Декарта продовжує розвивати нідерландський філософ Бенедикт Спіноза у працях: «Короткий тракт про Бога, людину та її щастя», «Трактат про вдосконалення розуму», «Богословсько-політичний трактат», «Етика». Можливість пізнання Спіноза обґрунтовує єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу, викликаючи в ній певні враження, уявлення. Спіноза заперечує і критикує теорію вроджених ідей Декарта, проте визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Завдання людини полягає в тому, щоб удосконалювати цю природжену здатність до пізнання. Важливу роль тут відіграє науковий метод. Він розрізняє чотири способи надбання знань. Перший полягає в отриманні знань завдяки чуткам. Цей спосіб Спіноза відкидає як непридатний і згадує про нього, щоб лише показати усі можливі шляхи пізнання. Другим способом є добування знань із безладного, неупорядкованого досвіду. Він базується на випадкових спостереженнях. Цей шлях дає змогу отримати лише неповні та поверхові знання про одиничні речі. Третій спосіб – виведення знання про сутність речей за аналогією з іншими. Це знання потребує доведення. Воно хоч і є науковим знанням, проте не є достовірним. Четвертий спосіб пізнання – осягнення істини розумом безпосередньо, за допомою інтелектуальної інтуїції. Логічна дедукція та інтелектуальна інтуїція є у Спінози вищими видами пізнавальної діяльності, завдяки яким осягаються сутнісні характеристики дійсності. Чуттєвий же досвід може лише скеровувати нашу думку, спрямовувати її шляхом сутності речей.

З. Тест відкритого типу.

3.1. Пантеїзм – це вчення за яким Бог ототожнюється з природою.

3.2. Геоцентризм – це

3.3. Дуалізм – це вчення, яке визнає дві основи (першоначала) світу – ідеальне й матеріальне (дух і матерію).

3.4. Об’єктивний ідеалізм – це

3.5. Схоластика – це середньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд. Їй властива умоглядність, догматизм, звернення до Біблії, як до найвищого критерію істини.

4. Тест закритого типу.

1. Ідеалістична трактовка буття характерна для:

а) Парменіда

2. Думка про те, що буття є нескінченною кількістю «семян речей» належить:

3. Ідея, що в світі панує «любов» і «ворожнеча», належить:

б) Емпедоклу

4. Ідея про те, що світ складається з атомів і пустоти, належить:

в) Демокріту

5. Автором апорій є:

в) Зенон

6. Вислів «людина є мірою всіх речей» належить:

б) Протагору

7. Гасло «пізнай самого себе» належить:

а) Сократу

8. Філософська школа Платона мала назву:

в) Академія

9. Світ речей за Платоном це:

10. Істинне знання за Платоном людина може отримати:

в) за допомогою пригадування

БІЛЕТ № 4

1. Поняття матерії. Форми існування матерії.

Ма­те­рія - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, змі­с­том якої є об'­єк­ти­в­на ре­а­ль­ність, що від­би­ва­єть­ся і ві­до­бра­жу­єть­ся у від­чут­тях су­б'єк­та пі­знан­ня і ді­я­ль­но­с­ті і іс­нує не­за­ле­ж­но від йо­го від­чут­тів. Пер­шою кон­це­п­ці­єю ма­те­рії бу­ла так зва­на суб­стра­т­на кон­це­п­ція – ма­те­рія ото­то­ж­ню­ва­ла­ся з не­ст­во­рю­ва­ни­ми і не­зни­щу­ва­ни­ми пер­шо­еле­ме­н­та­ми (сти­хі­я­ми), та­ки­ми як во­да, во­гонь, по­ві­т­ря, ато­ми, зе­м­ля. Фалес – усе із води. Герокліт – усе із вогню. Демокріт – усе з атомів. Вперше термін “матерія” ввів Аристотель. Інша кон­це­п­ція ма­те­рії зво­ди­ла­ся до тве­р­джен­ня то­го, що світ - це суб­ста­н­ція, і та­ким чи­ном вла­с­ти­во­с­ті ма­те­рії - це вла­с­ти­во­с­ті суб­ста­н­ці­ї (субстанціальна концепція). Су­час­но­му при­ро­до­знав­с­т­ву і он­то­ло­гії ві­до­мі два ви­ди ма­те­рії: 1) ре­чо­ви­на; 2) по­ле. Ре­чо­ви­на – є од­ним з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії, який вклю­чає в се­бе ма­к­ро­ско­пі­ч­ні ті­ла у всіх аг­ре­га­т­них ста­нах (газ, рі­ди­на, кри­с­та­ли та ін.), а та­кож ство­рю­ю­чи їх ча­с­ти­н­ки, які ма­ють вла­с­ну ма­су ("ма­су спо­кою"). По­ле (фі­зи­ч­не) - один з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії про­ти­ле­ж­ний ре­чо­ви­ні; по­ле, на від­мі­ну від ре­чо­ви­ни, не має ви­зна­че­ної дис­кре­т­ної фо­р­ми, во­но не має та­кож "ма­си спо­кою", це фі­зи­ч­на ре­а­ль­ність, в якій здій­с­ню­єть­ся вза­є­мо­дія ча­с­ти­нок і тіл. Ви­ди ма­те­рії та ти­пи фі­зи­ч­ної вза­є­мо­дії: Речовина — еле­ме­н­та­р­ні ча­с­ти­н­ки та ан­ти­ча­с­ти­н­ки, ато­ми та мо­ле­ку­ли, зви­чай­ні (ма­к­ро) ті­ла, ко­с­мі­ч­ні об’­єк­ти; Поле –– гра­ві­та­цій­на вза­є­мо­дія, еле­к­т­ро­ма­г­ні­т­не по­ле (вза­є­мо­дія), Фо­р­ми іс­ну­ван­ня ма­те­рії:1) не­жи­ва при­ро­да; 2) жи­ва при­ро­да; 3) шту­ч­на, олю­д­не­на при­ро­да ( тех­но- і ноо­сфе­ра); 4) со­ці­а­ль­на ма­те­рія (су­с­пі­ль­с­т­во). 1. Рівень неживої природи складають: фізичний вакуум; елементарні частинки та античастинки; плазма; поле; атоми; молекули; макроскопічні тіла; геотектонічні та петрографічні системи (планети, астероїди, інші малі космічні об'єкти, зірки); галактики; системи галактик; метагалактика. 2. Рівень живої природи складають: системи доклітинного стану — ДНК (дезоксирібонуклеїнові кислоти) і РНК (рібонуклеїнові кислоти); білки; віруси; клітини; одноклітинні організми; рослини; тварини; популяції; біоценози; біогеоценози. Жива природа об'єднує сукупність організмів, які мають здатність до самовідтворювання і спадкової передачі генетичної інформації. 3. Рівень штучної, олюдненої природи включає в себе все, що здійснено багатьма поколіннями людства, підсумки і результати техногенної і розумової перетворювальної діяльності, від геоінженерної до космічної. 4. Рівень соціальне-організованої матерії — це суспільство в історичних типах соціальної структури, а також історичних типах соціальних взаємовідносин між суб'єктами суспільного життя від окремих індивідів до соціальних угрупувань і суспільних класів. Спосіб існування матерії – рух, який відбувається в просторі і часі.