82.Які критерії демократичності виборів?

Критерії демократичності виборів. Виділяють такі критерії оцінки рівня демократичності виборів: 1) все доросле населення, незалежно від статі, національності, раси, релігійних та інших переконань повинне володіти виборчими правами, 2) голосування має бути вільним і таємним, без залякувань і переслідувань, 3) вибори повинні відбуватися регулярно, в межах часових лімітів, передбачених конституційними нормами, 4) всі верстви суспільства, без винятку, повинні мати змогу вільно висувати своїх кандидатів і кандидатів від політичних партій та вільно проводити виборчу кампанію, 5) передвиборчий період має бути достатньо тривалим, щоб дати змогу всім партіям і кандидатам ознайомити громадськість зі своїми програмами, всі кандидати повинні мати гарантовану рівність доступу до використання засобів масової інформації (ЗМІ), 6) голосування та підрахунок голосів має контролювати незалежна дміністрація, здатна вирішувати виборчі суперечки, 7) всі кандидати повинні мати доступ до отриманих результатів, очолювати владу повинен переможець виборчих змагань. У книзі “Демократія та її критики” Р. Даль для того, щоб мати змогу розрізняти ідеальну демократію та реальні підходи до цього ідеалу, для позначення останніх застосовує термін поліархія. Поліархію він визначає як “політичний порядок, вирізнений наявністю семи інституцій, які мають існувати для того, щоб уряд можна було класифікувати як поліархію”. Ці інституції, які стосуються фактичних, а не тільки номінальних прав та інституцій, такі: виборні посадовці, вільні та чесні вибори, інклюзивне виборче право, право претендувати на посаду, свобода висловлювання, альтернативна інформація та незалежні об’єднання. На основі цих семи інститутів поліархії Р. Даля Й. Елкліт виділяє чотирнадцять функціональних елементів, які використовують для порівняння ступеню виборчої (елективної) демократії. 1. Усі члени парламенту і президент (якщо він є) мають бути політично підзвітні виборцям упродовж періоду, визначеного заздалегідь. 2. Вага голосів різних виборців повинна бути однаковою. 3. Виборча система – а також її адміністрування – не повинні піддаватися маніпуляціям на користь будь-якої політичної партії чи кандидата у депутати. Виборчого шахрайства і підтасування (або незаконних дій під час підрахунку голосів) слід уникати. 4. Має бути забезпечений рівний доступ до громадських електронних засобів масової інформації, газет і журналів, принаймні для національних політичних партій. 5. Насильство чи примус, що пов’язані з виборами,- недопустимі. 6. Електорат має складатися з усіх дорослих, на яких прямо впливають рішення органу, що обирається. 7. Процедури реєстрації кандидатів повинні включити до виборчого реєстру всіх осіб, які мають право голосу. 8. Усі виборці мають право претендувати на публічну посаду. 9. Свобода слова не має зазнавати утисків. 10. Свобода зборів не має зазнавати утисків. 11. Усім політичним партіям та угрупованням має бути дозволено змагатися у виборах, тобто зареєструватися. 12. Право звертатися за альтернативною інформацією не повинно зазнавати утисків. 13. Свобода об’єднань не повинна зазнавати утисків. 14. Усі види політичних організацій мають бути дозволені; не повинно існувати дискримінації щодо етнічних , расових, релігійних та інших партій. Ступінь демократичності виборчої системи можна також оцінити на підставі співвідношення між часткою партійних голосів і часткою мандатів. Тут застосовують три виміри: а) для найбільшої партії – відсоток мандатів мінус відсоток голосів, і чи виборча система створює штучну більшість у парламенті для цієї партії, заслужену більшість чи природну меншість; б) зменшення ефективної кількості партій, які переходять із виборчих партій у парламентські; в) індекс диспропорційності. Однак згадані теоретичні поняття нелегко операціонізувати, частково тому, що воно винятково багатовимірні, частково тому, що нема узгодження щодо різних рівнів вимірювання та ваги різних вимірів в узагальненому об’єднаному вимірі. Це веде до висновку, що теоретичні поняття про демократію і ступені наближення до цієї ідеальної точки нелегко, якщо взагалі можливо, операціонізувати у спосіб, який віддає належне багатьом різним політичним, адміністративним, соціальним і культурним обставинам, у яких відбувається виборча демократизація. Одним із очевидних висновків є й те, що треба уникати докладних вимірів ступеня виборчої демократії, оскільки це напевно призведе до серйозних порушень основних правил методології. Незважаючи на це, можна підтримати теоретичну ідею про поступове і порівняльне наближення до ідеального поняття демократії, і немає підстав відкидати думку, що різні процеси демократизації можна порівняти, якщо пам’ятати, що таке порівння має обов’язково ґрунтуватися на вимірюванні за багатовимірною порядковою шкалою. Відповідно, не варто говорити більше ніж “Ця система демократичніша, ніж та” або “Процес виборчої демократії привів країну Х ближче до демократичного ідеалу, ніж країну Y”.